Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

Філософія родознавства

Поняття "першопредки" зазвичай трактується як прабатьки або родоначальники роду, племені. Вони моделюють родову общину як соціальну групу, котра протистоїть іншим общинам і природним силам.

Найдавнішим архаїчним образам тотемних першопредків здебільшого властиві зооморфні й зооантропоморфні риси, що характерно для героїв етногенетичних міфів (міфів про походження народу). Вмираючи, самі першопредки можуть перетворюватися на природні предмети або тварин, а також ДУХІВ.

Надтотемний предок — "всезагальний батько" — може розвинутися в образ боготворця. З жіночими першопредка-ми пов'язується формування образу Богині-матері, яка втілює породжуюче начало і земну родючість.

Функцію першопредків могла виконувати першолюдина (наприклад, в індійській традиції — Ману, іранській — Гайо-март (Йима) та ін.).

Мотив трьох першопредків — генеалогічних героїв — поширений у легендарних етногоніях і генеалогіях майже до періоду Середньовіччя. Кий, Щек, Хорив вважаються генеалогічними героями слов'ян.

Уявлення про предків фіксують епоніми країни або народу: Ромул — у римлян, Файк (велетень) — у вірмен. Відомі епічні образи предків: Джангар — у калмиків і монголів;

Гесер — персонаж тибетських, монгольських, бурятських, тюркських міфів та ін.

Міфологічна традиція трактує предків як категорію духів. На відміну від першопредків (міфічного періоду творіння), предками вважаються померлі у реальному ("історичному") часі представники роду, общини, племені, які перемістилися у потойбічний світ (світ духів тощо), стали посередниками (медітаторами) між духами (богами) і людьми, минулим і теперішнім.

Звідси — зв'язок культу предків з уявленнями про світову вісь (світове дерево) і центром мікрокосму, дому (домашнього вогнища, домівки), общини, а також регулярним поверненням предків із потойбічного світу (зокрема під час календарних свят).

Для родоплемінних традицій характерні генеалогії предків, які інколи сходять до першопредків, епонімів роду або племені; уявлення про реінкарнацію — відродження предків у нащадках. Наприклад, в Україні дотепер поширена традиція називати внука на честь діда.

Формою опредметнення родової самосвідомості у символічній, знаковій формі є тотемізм, що характеризує становлення родової самосвідомості культури. Остання пов'язується з творчою діяльністю відповідних культурних героїв (як міфологічні персонажі вони відомі у різних народів світу).

Функції "культурних героїв" і "культурних героїв-деміургів".

Особливо архаїчні комплексні образи першопредків — культурних героїв-деміургів (Токарев, 1990).

Культурні герої — це міфічні персонажі, які добувають або вперше створюють для людей численні предмети культури (вогонь, культурні рослини, засоби праці), навчають обробляти землю, мисливства, ремесел, мистецтва; вводять соціальні та релігійні установлення, ритуали, шлюбні правила тощо. Тобто, культурні герої виконують важливі соціальні функції. Культурні герої (переважно в архаїчних версіях міфів) добувають готові блага культури чи елементи природи внаслідок простої знахідки або викрадення у первісного хоронителя (відповідно поводяться полінезійський Марі, палеазійський Ворон, давньогрецький Прометей та ін.). Культурні герої-деміурги (ці образи з'являються пізніше) виготовляють природні та культурні об'єкти (елементи Всесвіту), запроваджують різні інструменти (гончарні, ковальські). Такими є чудесні ковалі: Гефест — у грецькій міфології; Кузьма і Дем'ян — у слов'ян; Ільмаринен — у фінській, карельській міфологіях і епосі; а також в африканських міфологіях. На пізнішій стадії міфотворчості культурні герої — це богатирі, які перемагають різні чудовиська та хтонічні, демонічні сили природи, котрі уособлюють начало хаосу і перешкоджають упорядкуванню Всесвіту (Геракл, Персей, Тезей — у греків). У процесі еволюції культурний герой може розвинутися у бік Бога-творця (як і пер-шопредок), і у бік епічного героя. У билинному героїчному епосі слов'ян діють Ілля Муромець, Добриня, інші герої. З культурним героєм певною мірою пов'язаний (і відділяється від нього) образ первісного жартівника, наприклад, трікстер: він поєднує риси демонізму і комізму. Проте від культурного героя шлях пролягає до героя епічного, а від трікстера — до хитруна у казках про тварин (подібно до лиса).

За В. Топоровим, у процесі переходу від космологічного і божественного — до історичного і людського відбувається ніби сполучення останнього представника космологічного ряду з першим представником історичного (квазі-історич-ного). На стику цих двох рядів і виникає культурний герой, котрий завершує влаштування космосу, але вже у його людському вимірі.

З появою культурного героя започатковується певна культурно-історична традиція актом встановлення норм соціальної поведінки членів колективу (для порівняння: Прометей — у греків, Мухамед — у космогонічній схемі Аттара та ін.). Утворюються правила шлюбних відносин і схеми споріднення, актуальні навіть для архаїчного людського колективу, що відображено у переказах (легендах), мові, соціальній поведінці, її просторово-часових аспектах тощо. Тому схеми споріднення і правила шлюбних відносин — радше певна переінтерпретація у соціальних термінах тенденції наступності спільноти у нащадках і регулювання статевих зв'язків.

Соціальні структури, що виникають на таких засадах, зумовлюють необхідні для спільноти чинники: організацію поселень, склад вікових груп, свята, економічні, релігійні, правові, політичні функції, особливості мови й ін. Такі структури визначають характер генеалогічних зв'язків, взірці поведінки для колективу. Зв'язки всередині подібних соціальних структур значною мірою зумовлюють канали комунікації у суспільстві, гарантують його стабільність. Відтак правила шлюбних відносин насправді відображають найважливішу сутність процесу універсального обміну (exchange) культурними цінностями, без яких не може існувати жоден колектив.

У наукових джерелах розглянуто відмінності між міфом і легендою, сутність так званих історичних переказів (Е. Се-пір, Б. Малиновський, В. Топоров). Міф і легенду трактовано як повідомлення про істинні події. Проте міф належить далекому минулому, коли світ виглядав зовсім інакше, ніж тепер (тварини мали людську подобу, а давні племена ще не зайняли своїх історичних територій). Легенда, навпаки, має справу з історичними персонажами людської природи; вона належить до певного місця та певного племені, пов'язана злодіями, які мають актуальну ритуальну або соціальну значущість. Міф як предмет оповіді становить всезагальне явище, а легенда може бути переказана лише тими, хто походить по низхідній лінії від героя. За В. Топоровим, у текстах космогонічного періоду можливо виділити, принаймні, три види схем: власне космогонічні схеми; схеми, що описують систему споріднення і шлюбних відносин; схеми міфо-історичної традиції (до останніх належать міфи й умовно окреслені "історичні" перекази). Доцільно поєднувати "історичні" перекази за участю людських істот, подібних до носіїв певної традиції, і події, які охоплює актуальна пам'ять

колективу (власна пам'ять оповідача, пам'ять покоління батьків, генеалогічні схеми). У кінцевому підсумку, "історичні" перекази (в тому числі схеми генеалогічні, системи споріднення і шлюбних відносин) мають спільну мету, утворюючи ніби часовий діапазон колективу, виражений у термінах поколінь: від предків — у минулому, до нащадків — у майбутньому. Відповідну модель засвідчують спеціальні дослідження і реконструкції певних для колективу ситуацій, знаходячи наочне просторове вираження (Топоров, 1973).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.
  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література