Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

Філософія родознавства

Характеризуючи українську ментальність, Д. Чижевський описував найважливіші риси психічного складу українців: емоційність, "кордоцентризм", сентименталізм, чутливість, ліризм (які передусім вирізняють естетику українського життя й обрядовості); індивідуалізм і прагнення до свободи; неспокій і рухливість (ці риси радше психічні, ніж зовнішні) (Чижевський, 1992).

Як зазначив відомий український філософ В. Горський, звичні з часів Д. Чижевського "кордоцентризм", емоційність та іронічне ставлення до світу не утворюють абсолютну специфіку лише української філософії. Не менш "кордоцентрична" німецька містика; італійці — чи не емоційніші за українців, а першим хроніком в історії філософії був не давній українець, а грек Сократ. Сказане зовсім не заперечує доцільності наукового аналізу специфіки української філософії. Йдеться лише про релятивний характер його результатів. Своєрідність українського світобачення по-різному виявляється, скажімо, у діяча, що творить у колі російської культури, як Микола Гоголь, та в українця, що діяв у італійській культурі, як Юрій Дрогобич... Загалом розуміння України в контексті світової культури передбачає, передусім, усвідомлення її як самостійного суб'єкта, а отже, навіть не діалогу, а полілогу, що ведуть між собою різні національні культури з приводу граничних підстав людського буття (Горський, 1996).

За висновком дослідників, властива українцям "сила емоційного мрійництва зменшує роль раціонально-вольового компоненту психіки" (Храмова, 1992, с. 33—35).

На формуванні психіки українців відбилися "недостатня диференціація суспільної структури, тривале домінування селянського класу, тяжіння до малих груп в соціальному житті (контакти "сусідства", родинні і родові групи, приятелювання і побратимство тощо), "втеча" українця до життя в такому гурті, якому властиві теплота, сердечність взаємин, але і недолік чоловічо-здобувальної настанови до зовнішнього світу. Це — типово жіноча настанова" (Кульчицький, 1949, с. 37—38).

Тип української родини.

Тип родинного виховання залежить від культурної атмосфери, ідеології, соціальної структури, географічного положення країни, сусідства з іншими народами. Найважливішою у національному вихованні дослідники вважають відому особливість життя української родини, яка зумовлена становищем жінки-матері, активністю жінки у громадському житті (мужність Лесі Українки, Олени Теліги). Українець шукає у дружині риси подібності з матір'ю. Саме до жінки-матері звернена глибока любов і навіть пієтизм дітей упродовж їхнього життя. Україна найчастіше виступає під символом "Україна-мати", "Ненька-Україна", що виражає патріотизм як відданість дітей матері. Тут у релігійному житті поширеніший культ Богоматері, ніж Христа — Бого-чоловіка. Укоріненість культу Богоматері пояснюється "матріархальним" характером української родини, де практично вся ефективна влада належить матері. Мати повністю бере на себе виховання дітей, а батько втручається найчастіше лише для покарання дитини. Тому дитина ідентифікується передусім із матір'ю, наслідуючи типові для жіночої свідомості норми поведінки, моралі, настанови для життя. У формуванні людини європейського культурного кола активну участь беруть мати та батько. Тип родини у Західній Європі — патріархальний (Цимбалістий, 1992).

В українських родинах, на відміну від більшості патріархальних народів, після смерті батька найстарший син не успадковує всієї батьківської влади. Сини, як рівні, поділяють владу, безперечно, за умови взаємного порозуміння (Цимбалістий, 1956). Відомо, що згідно з нормами права, які стосуються родини, вже "Руська Правда" вважала жінку рівноцінною чоловікові. За відсутності заповіту батька вона вирішувала, як розподілити спадок між синами.

Згідно з правом первородства, домінуючим у японській сім'ї, старший син успадковує батьківське майно. Водночас він бере на себе відповідальність глави сім'ї стосовно батьків похилого віку і молодших братів. Якщо будь-хто з них втрачає роботу, то йому, разом із дружиною й дітьми, завжди знайдеться місце у батьківському домі (домі старшого брата). Отже, японську родину право первородства зміцнює.

У Великій Британії, навпаки, право первородства послаблює сімейні зв'язки і поняття родинного обов'язку. Тут старший син традиційно наслідує все майно, а в аристократичних родинах — і титул. Інші діти повинні самостійно влаштовувати своє життя. Основи своєрідного англійського родинного виховання ґрунтуються на філософії прагматизму. Міжособистісні стосунки складаються за принципами "невтручання" у приватне життя і "незалежності", які радше спонукають до відчуження. Усталена практика виховання ранньої самостійності дітей передбачає їхнє проживання окремо від батьків, зокрема під час навчання у коледжах чи університетах (Овчинніков, 1987).

Аналізуючи творчу спадщину М. Грушевського, український історик Л. Винар (професор Кентського університету, СІНА, штат Огайо) зазначив: відомий творець української національної історіографії "походив із священичого роду Групгів, що осів у Чигиринському повіті на Київщині у ХУШ ст." За висновком дослідника, на становлення світовідчуття М. Грушевського в молоді роки вплинули три чинники: родина (передусім вплив батька), інтерес до досліджень історії та побуту України (в гімназії — ознайомлення з працями М. Костомарова, П. Куліша, А. Скальковського; в Київському університеті — наукова праця під керівництвом українського історика В. Антоновича) і зацікавлення красним письменством (певний вплив мав І. Нечуй-Левицький). Про першочергове значення родини М. Грушевський написав у "Автобіографії", де зазначив, що саме батько (Сергій) прищепив йому любов "до рідного краю, його природної краси, етнографічних особливостей, мови, пісні, поезії" (Винар, 1992, с. 80—81).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).
  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література