• 2.1. Цінності національної культури
• 2.2. Народна педагогіка
• 2.3. Народне мистецтво
Цінності національної культури
Термін "цінність" у філософсько-соціологічному трактуванні окреслює соціальний, культурний, людський зміст певних явищ дійсності.
Аксіологія як наука.
Аксіологія, теорія цінностей — філософське вчення про природу і структуру цінностей, взаємозв'язок цінностей, їх місце у реальності, зумовленість соціальними і культурними чинниками, значення для життєдіяльності людини.
Основне питання теорії цінностей.
Проблема цінностей особливо актуалізується за умов ідеологічної кризи суспільства. Так, ще у період кризи афінської демократії давньогрецький філософ Сократ (бл. 470— 399 рр. до н. е.) вперше висунув питання: Що є благо? У такий спосіб він сформулював основне питання загальної теорії цінностей.
Етика і філософія подають благо як те, що має певний позитивний смисл. По-різному трактують благо представники філософської й етичної думки античності, зокрема: благо — це насолода (епікурейці); благо — утримання від пристрастей (кініки); благо — чеснота у сенсі переваги вищої, розумної природи над нижчою (Аристотель і стоїки). Аристотель обґрунтував три види блага: тілесні (здоров'я, сила), зовнішні (честь, слава, багатство), душевні (гострота розуму, мораль, доброчинність).
Аксіологічні проблеми зумовили різні типи теорії цінностей. Такими є натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, культурно-історичний релятивізм, соціологізм.
Натуралістичний психологізм вбачає джерело цінностей у біологічно та психологічно інтерпретованих потребах людини (Дж. Дьюі, К. Льюіс та ін.).
Аксіологічний трансценденталізм (баденська школа нео-кантіанства — В. Віндельбанд, П. Рікер) розглядає цінність як ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься з "чистою", трансцендентальною, або "нормативною" свідомістю.
З позицій персоналістичного онтологізму (його найвідомішого представника М. Шелера) реальність ціннісного світу пов'язується з "позачасовою" аксіологічною божественною сутністю, не взірцевим відображенням якої постає людська особистість. Тип особистості визначає властива їй ієрархія цінностей, яка й утворює онтологічну основу особистості. Спроби відокремити аксіологію від релігійних передумов (Н. Гартман) зумовили проблему незалежного існування сфери цінностей.
Засади культурно-історичного релятивізму (В. Дильтей) визначає аксіологічний плюралізм (лат. pluralis — множинний), тобто установка на множинність рівноправних ціннісних систем. Для їх розпізнавання використовується історичний метод. Це призводить радше до ігнорування культурно-історичного контексту теорії цінностей, а відтак за "дійсну" довільно приймається будь-яка система цінностей. У послідовників В. Дильтея простежується інтуїтивістське тлумачення ціннісного смислу культур (О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін).
На основі ідей філософії життя і неокантіанства склалася "соціологія розуміння". Представником "філософії життя" й основоположником "психології розуміння" був В. Дильтей, термін "соціологія розуміння" ввів М. Вебер. Положення кантіанців про цінність як норму, способом буття котрої є значущість для суб'єкта, Вебер використав для інтерпретації соціальної дії і соціального знання. Так було започатковано теоретико-методологічний підхід. Згідно з ним, важливо розуміти суб'єктивний смисл дії, тобто смисл дії, власне діючого індивіда, що необхідно для пізнання суспільного життя.
Багатоманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і пов'язані з ними природні явища постають як "предметні цінності", об'єкти ціннісного відношення. Вони оцінюються з різних поглядів: добра і зла, справедливості та несправедливості, красивого й огидного тощо. Вочевидь, не втратили актуальності широкі дискусії з приводу тези "Краса врятує світ".
У суспільній свідомості та культурі критерії оцінки утверджуються як суб'єктивні цінності (заборони, настанови, цілі, узагальнені в нормативних уявленнях), певні орієнтири людської діяльності.
Сукупність усталених ціннісних орієнтацій виховує самосвідомість поколінь, сприяє наслідуванню певних типів поведінки і діяльності. Ціннісні орієнтації детермінують мотивацію діяльності, виражену потребами й інтересами особистості. Зміст ціннісних орієнтацій визначають філософські, світоглядні переконання, морально-етичні принципи, духовна культура.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА“ на сторінці 1. Приємного читання.
