Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

Філософія родознавства

• 2.1. Цінності національної культури

• 2.2. Народна педагогіка

• 2.3. Народне мистецтво

Цінності національної культури

Термін "цінність" у філософсько-соціологічному трактуванні окреслює соціальний, культурний, людський зміст певних явищ дійсності.

Аксіологія як наука.

Аксіологія, теорія цінностей — філософське вчення про природу і структуру цінностей, взаємозв'язок цінностей, їх місце у реальності, зумовленість соціальними і культурними чинниками, значення для життєдіяльності людини.

Основне питання теорії цінностей.

Проблема цінностей особливо актуалізується за умов ідеологічної кризи суспільства. Так, ще у період кризи афінської демократії давньогрецький філософ Сократ (бл. 470— 399 рр. до н. е.) вперше висунув питання: Що є благо? У такий спосіб він сформулював основне питання загальної теорії цінностей.

Етика і філософія подають благо як те, що має певний позитивний смисл. По-різному трактують благо представники філософської й етичної думки античності, зокрема: благо — це насолода (епікурейці); благо — утримання від пристрастей (кініки); благо — чеснота у сенсі переваги вищої, розумної природи над нижчою (Аристотель і стоїки). Аристотель обґрунтував три види блага: тілесні (здоров'я, сила), зовнішні (честь, слава, багатство), душевні (гострота розуму, мораль, доброчинність).

Аксіологічні проблеми зумовили різні типи теорії цінностей. Такими є натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, культурно-історичний релятивізм, соціологізм.

Натуралістичний психологізм вбачає джерело цінностей у біологічно та психологічно інтерпретованих потребах людини (Дж. Дьюі, К. Льюіс та ін.).

Аксіологічний трансценденталізм (баденська школа нео-кантіанства — В. Віндельбанд, П. Рікер) розглядає цінність як ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься з "чистою", трансцендентальною, або "нормативною" свідомістю.

З позицій персоналістичного онтологізму (його найвідомішого представника М. Шелера) реальність ціннісного світу пов'язується з "позачасовою" аксіологічною божественною сутністю, не взірцевим відображенням якої постає людська особистість. Тип особистості визначає властива їй ієрархія цінностей, яка й утворює онтологічну основу особистості. Спроби відокремити аксіологію від релігійних передумов (Н. Гартман) зумовили проблему незалежного існування сфери цінностей.

Засади культурно-історичного релятивізму (В. Дильтей) визначає аксіологічний плюралізм (лат. pluralis — множинний), тобто установка на множинність рівноправних ціннісних систем. Для їх розпізнавання використовується історичний метод. Це призводить радше до ігнорування культурно-історичного контексту теорії цінностей, а відтак за "дійсну" довільно приймається будь-яка система цінностей. У послідовників В. Дильтея простежується інтуїтивістське тлумачення ціннісного смислу культур (О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін).

На основі ідей філософії життя і неокантіанства склалася "соціологія розуміння". Представником "філософії життя" й основоположником "психології розуміння" був В. Дильтей, термін "соціологія розуміння" ввів М. Вебер. Положення кантіанців про цінність як норму, способом буття котрої є значущість для суб'єкта, Вебер використав для інтерпретації соціальної дії і соціального знання. Так було започатковано теоретико-методологічний підхід. Згідно з ним, важливо розуміти суб'єктивний смисл дії, тобто смисл дії, власне діючого індивіда, що необхідно для пізнання суспільного життя.

Багатоманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і пов'язані з ними природні явища постають як "предметні цінності", об'єкти ціннісного відношення. Вони оцінюються з різних поглядів: добра і зла, справедливості та несправедливості, красивого й огидного тощо. Вочевидь, не втратили актуальності широкі дискусії з приводу тези "Краса врятує світ".

У суспільній свідомості та культурі критерії оцінки утверджуються як суб'єктивні цінності (заборони, настанови, цілі, узагальнені в нормативних уявленнях), певні орієнтири людської діяльності.

Сукупність усталених ціннісних орієнтацій виховує самосвідомість поколінь, сприяє наслідуванню певних типів поведінки і діяльності. Ціннісні орієнтації детермінують мотивацію діяльності, виражену потребами й інтересами особистості. Зміст ціннісних орієнтацій визначають філософські, світоглядні переконання, морально-етичні принципи, духовна культура.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА
  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література