Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

Філософія родознавства

Наші предки були надзвичайно спостережливими людьми. Практика народного світосприйняття фіксує циклічні зміни фаз Місяця (головного астрального божества), які відбуваються кожні сім днів (ущерблення — смерть божества — воскресіння); циклічні зміни (кожні сім років) фізіології та психології дітей і дорослих.

Як певний вимір часу побутував вираз сім тижнів.

Звичай вимірювати час семи тижнями бере початок у Давньому Вавилоні. Ймовірно, цей звичай пов'язаний зі змінами фаз Місяця, що відбувалися кожні сім днів впродовж 28 діб. Спостерігаючи зоряне небо, астрономи встановили сім "блукаючих" світил, які згодом назвали "планетами" (лат. planeta, грец. planètes — блукаюча зірка). У Давньому Вавилоні виникли астрологічні вірування про вплив планет на долю людей і народів. Відповідно число 7 набуло сакрального значення, символізуючи кількість планет, що обертаються навколо Землі у міру віддалення від неї в такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн.

Існують цікаві тлумачення походження назв семи днів тижня. Поділ доби на 24 год. здійснили астрономи Давнього Вавилону, які допустили, що кожна година доби підпорядкована певній планеті. Відлік годин розпочали з суботи: першою її годиною "керував" Сатурн, другою — Юпітер, третьою — Марс, четвертою — Сонце, п'ятою — Венера, шостою — Меркурій, сьомою — Місяць. Потім цикл повторювався. Вважалося, що першою годиною наступного дня (неділі) "керує" Сонце, першою годиною третього дня — Місяць, четвертого — Марс, п'ятого — Меркурій, шостого — Юпітер, сьомого — Венера. Відповідно до цього й отримали назви дні тижня. Від Давнього Вавилону назви днів тижня за іменами богів перейшли до римлян, згодом у календарі багатьох народів (Климишин, 1985).

Вираз "на сьомому небі" — відгомін давніх уявлень про "багатоповерховий" Всесвіт.

Відомо, що Данте Аліг'єрі (1265—1321) у поемі "Божественна комедія" (1307—1321; видана 1502 ), написаній у поширеній у середньовічній літературі формі "видіння", здійснив поділ неба на сім сфер. Такий поділ відображав тогочасні уявлення про будову Всесвіту, які вміщували відомості про п'ять планет (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн) і два світила (Сонце, Місяць).

Трансформація цих уявлень простежується у відомій середньовічній романтичній поемі "Сім красунь" (1197) азербайджанського поета Нізамі Гянджеві (1141 —1209). Дослідники творчості Нізамі вважають, що поема відтворює образ освіченої руської княжни Єфросинії Полоцької (1100— 1173). "Житіє" Єфросинії засвідчує: чутки про її мудрість, знання грецької мови, філософії, риторики, астрономії "розлетілися по всім градам".

Поема вміщує сім новел. Головний герой поеми — Бай-рам, має сім дружин9 кожна з них оповідає йому окрему новелу. Помешканнями дружин були особливі палаци, які відрізнялися за кольором. Колір палацу відповідав кольору дня тижня і планети, покровительки цього дня. Байрам, вбраний в одяг, колір якого збігався з кольорами дня тижня і палацу, послідовно відвідував помешкання дружин і вислуховував чергову історію.

День тижня Колір Планети

Субота чорний Кейван (Сатурн)

Неділя жовтий Сонце

Понеділок зелений Мах (Місяць)

Вівторок червоний Марріх (Марс)

Середа синій Утарід (Меркурій)

Четвер сандаловий Муштарі (Юпітер)

П'ятниця білий Зухра (Венера)

Шлях Байрама від палацу до палацу своєрідно символізує перехід від одного небесного поверху до іншого, відображає духовне піднесення: від грубої чуттєвості — до ідеальної любові. Та головне, цей шлях відтворює динаміку пізнання: від незнання (чорний колір) — до знання (білий колір) (Євсюков, 1990).

Сім божеств — давніх (язичницьких) кумирів — тривалий історичний період упорядковували буття наших предків. Ґрунтовні дослідження слов'янського язичництва здійснив Б. Рибаков.

Давньоруський князь Володимир Великий встановив у Києві 980 р. язичницьких кумирів, які утворювали пантеон (грец. Раntheіоn — місце, присвячене всім богам). Пантеон відкривав Перун (давньорус. Перунъ, загальнослов'ян. Регипъ) як найвище божество. Главенство Перуна дослідники пов'язують із процесом зародження державності Київської Русі, тому його ґенеза не сягає первісних шарів історії (Є. Анічков). У слов'янській міфології Перун — бог грози (грому, блискавки). Загальнослов'янський культ Перуна сягає культу бога грози (грому) в індоєвропейській міфології і має спільні риси з культом Перкунаса у балтійській міфології. Бог грози в індоєвропейській традиції керував воєнними діями, відповідно вважався покровителем дружини воїнів і її керманича (у слов'ян — князя), зокрема на Русі. В слов'янській і балтійській традиціях Перун приурочується до чотирьох сторін світу (це виявляється й у назві дня тижня, четвер — день Перуна),

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.
  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література