Наші предки були надзвичайно спостережливими людьми. Практика народного світосприйняття фіксує циклічні зміни фаз Місяця (головного астрального божества), які відбуваються кожні сім днів (ущерблення — смерть божества — воскресіння); циклічні зміни (кожні сім років) фізіології та психології дітей і дорослих.
Як певний вимір часу побутував вираз сім тижнів.
Звичай вимірювати час семи тижнями бере початок у Давньому Вавилоні. Ймовірно, цей звичай пов'язаний зі змінами фаз Місяця, що відбувалися кожні сім днів впродовж 28 діб. Спостерігаючи зоряне небо, астрономи встановили сім "блукаючих" світил, які згодом назвали "планетами" (лат. planeta, грец. planètes — блукаюча зірка). У Давньому Вавилоні виникли астрологічні вірування про вплив планет на долю людей і народів. Відповідно число 7 набуло сакрального значення, символізуючи кількість планет, що обертаються навколо Землі у міру віддалення від неї в такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн.
Існують цікаві тлумачення походження назв семи днів тижня. Поділ доби на 24 год. здійснили астрономи Давнього Вавилону, які допустили, що кожна година доби підпорядкована певній планеті. Відлік годин розпочали з суботи: першою її годиною "керував" Сатурн, другою — Юпітер, третьою — Марс, четвертою — Сонце, п'ятою — Венера, шостою — Меркурій, сьомою — Місяць. Потім цикл повторювався. Вважалося, що першою годиною наступного дня (неділі) "керує" Сонце, першою годиною третього дня — Місяць, четвертого — Марс, п'ятого — Меркурій, шостого — Юпітер, сьомого — Венера. Відповідно до цього й отримали назви дні тижня. Від Давнього Вавилону назви днів тижня за іменами богів перейшли до римлян, згодом у календарі багатьох народів (Климишин, 1985).
Вираз "на сьомому небі" — відгомін давніх уявлень про "багатоповерховий" Всесвіт.
Відомо, що Данте Аліг'єрі (1265—1321) у поемі "Божественна комедія" (1307—1321; видана 1502 ), написаній у поширеній у середньовічній літературі формі "видіння", здійснив поділ неба на сім сфер. Такий поділ відображав тогочасні уявлення про будову Всесвіту, які вміщували відомості про п'ять планет (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн) і два світила (Сонце, Місяць).
Трансформація цих уявлень простежується у відомій середньовічній романтичній поемі "Сім красунь" (1197) азербайджанського поета Нізамі Гянджеві (1141 —1209). Дослідники творчості Нізамі вважають, що поема відтворює образ освіченої руської княжни Єфросинії Полоцької (1100— 1173). "Житіє" Єфросинії засвідчує: чутки про її мудрість, знання грецької мови, філософії, риторики, астрономії "розлетілися по всім градам".
Поема вміщує сім новел. Головний герой поеми — Бай-рам, має сім дружин9 кожна з них оповідає йому окрему новелу. Помешканнями дружин були особливі палаци, які відрізнялися за кольором. Колір палацу відповідав кольору дня тижня і планети, покровительки цього дня. Байрам, вбраний в одяг, колір якого збігався з кольорами дня тижня і палацу, послідовно відвідував помешкання дружин і вислуховував чергову історію.
День тижня Колір Планети
Субота чорний Кейван (Сатурн)
Неділя жовтий Сонце
Понеділок зелений Мах (Місяць)
Вівторок червоний Марріх (Марс)
Середа синій Утарід (Меркурій)
Четвер сандаловий Муштарі (Юпітер)
П'ятниця білий Зухра (Венера)
Шлях Байрама від палацу до палацу своєрідно символізує перехід від одного небесного поверху до іншого, відображає духовне піднесення: від грубої чуттєвості — до ідеальної любові. Та головне, цей шлях відтворює динаміку пізнання: від незнання (чорний колір) — до знання (білий колір) (Євсюков, 1990).
Сім божеств — давніх (язичницьких) кумирів — тривалий історичний період упорядковували буття наших предків. Ґрунтовні дослідження слов'янського язичництва здійснив Б. Рибаков.
Давньоруський князь Володимир Великий встановив у Києві 980 р. язичницьких кумирів, які утворювали пантеон (грец. Раntheіоn — місце, присвячене всім богам). Пантеон відкривав Перун (давньорус. Перунъ, загальнослов'ян. Регипъ) як найвище божество. Главенство Перуна дослідники пов'язують із процесом зародження державності Київської Русі, тому його ґенеза не сягає первісних шарів історії (Є. Анічков). У слов'янській міфології Перун — бог грози (грому, блискавки). Загальнослов'янський культ Перуна сягає культу бога грози (грому) в індоєвропейській міфології і має спільні риси з культом Перкунаса у балтійській міфології. Бог грози в індоєвропейській традиції керував воєнними діями, відповідно вважався покровителем дружини воїнів і її керманича (у слов'ян — князя), зокрема на Русі. В слов'янській і балтійській традиціях Перун приурочується до чотирьох сторін світу (це виявляється й у назві дня тижня, четвер — день Перуна),
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.“ на сторінці 1. Приємного читання.
