Історичні складники української культури.

Філософія родознавства

Історичний розвиток української культури відбувається у діалогічній взаємодії з культурами Заходу, Півдня, Північного Сходу.

В розвитку української культури дослідники виділяють такі складники: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, україно-балканські, іранські, алтайські, античні, германські, візантійські, західноєвропейські. Перші шість (доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, україно-балканські, іранські, алтайські), вважаються основою української культури, а інші чотири (античні, германські, візантійські, західноєвропейські) радше характеризують історичні епохи, що їх переживала українська культура (Енциклопедія українознавства, 1949, с. 690—697).

Стосовно доіндоєвропейських складників, то вже палеолітичні культури на українських теренах засвідчують наявність певних тенденцій розвитку. Наукові дослідження палеоліту виявляють спорідненість культур давнього населення України з Надчорномор'ям, тобто із середземноморським культурним колом (М. Міллер). Від палеоліту в Україні можна відрізнити предків трьох рас — нордійської, середземноморської, лепоноїдної, які позначилися на расовому складі української культури. Неоліт в Україні змінила низка культур, з-поміж них найважливішою вважається культура Трипілля (V—III тис. до н. е.), що набула поширення на правобережжі Україні та в Молдові; у Східній Румунії їй відповідає культура Кукутені. На основі даних археології дослідники допускають зв'язок трипільської культури з українським мезолітом або з пізнішими періодами розвитку (В. Хвойка, В. Кричевський (батько), Т. Пассек та ін.). Висновок про те, що носії трипільської культури — це малоазійські армено-Хди, які стали основним субстратом української раси, обстоював український етнограф і археолог В. Щербаківський (1876—1957). Арменоїдність трипільців приймає українська антропологія.

Перші пам'ятки трипільської культури на Середньому Подніпров'ї відкрив 1896 р. український археолог, чех за походженням Вікентій Хвойка (Хвойко; 1850—1914). На його честь у Києві (на Подолі) встановлено меморіальну дошку, на якій вирізьблено двоконічний горщик і плуг. З цими знаряддями праці пов'язано відкриття унікальної хліборобської культури межи селами Трипілля (звідси — трипільська культура), Верем'я, Жуківці. Непересічне значення для слов'янства загалом і українства зокрема мають відкриті В. Хвойкою історичні культури: Трипільська, Зарубинець-ка, Черняхівська; пам'ятки палеоліту в Києві, Каневі; Пастирське городище сколотів. На основі ґрунтовних досліджень, вчений довів, що культура населення Подніпров'я розвивалася безперервно, змінюючи одна одну в процесі історичного розвитку.

В.Хвойка належав до засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (1899; тепер — Історичний музей України).

У 1900 р. відбулося перше ознайомлення світової громадськості з пам'ятками культури Трипілля. Цьому сприяв видатний український антрополог, етнограф і археолог Федір Вовк (Волков; 1848—1918). З його допомогою Паризьке антропологічне товариство влаштувало виставку археологічних знахідок, які виявив Вікентій Хвойка.

Історично розвиток культури Трипілля відбувався у часи, коли на Стародавньому Сході (V—IV тис. до н. е.) існували ранні цивілізації з високим рівнем культури — Шумер, Єгипет, Вавилон, Ассирія.

Простежуються деякі спільні риси культури цих регіонів і культури Трипілля. Йдеться про певну подібність землеробських культів, будівництва, надзвичайно високий художній рівень мистецьких пам'яток (скульптура, керамічні вироби).

Трипільська культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балканів, островів східного

Середземномор'я, Малої Азії, що поєднувало Україну з розвиненими культурами тодішнього світу, зокрема Чатал-Гу-юк {Gâtai Hiiyiïk).

Чатал-Гуюк — одне з найдавніших міст світу, якому притаманний високий рівень цивілізації. Це анатолійське місто епохи неоліту (бл. 6500 до н. е.) в конійській долині на півночі Центральної Туреччини відкрив у 50—60-х роках XX ст. англійський археолог Дж. Мелларт. Його дослідження підтверджують висновки вчених про центральне місце Великої Матері у соціальній структурі первісного колективу. Вона вважалася божеством й ідентифікувалася з маті-р'ю-землею, звідси Мати-Земля — найвища Богиня давнього релігійного сприйняття світу. Відповідно земна мати була центральною фігурою родового та соціального життя. Певним свідченням цього стали знахідки скульптурних зображень божеств при розкопках міст Чатал-Гуюк і Хаджиллар. Було виявлено 41 скульптурне зображення, з-поміж них жіночих статуеток — 33 і всього вісім зображень — із чоловічою символікою (чоловіче божество символізували бик або голова бика). Тут високого розвитку досягли землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, горох), розведення великої рогатої худоби, виготовлення різноманітної кераміки, будівництво (Мелларт, 1982).

Трипільська культура існувала майже 1500 років і досягла надзвичайного розвитку, зробивши непересічний внесок у світову й українську духовну скарбницю.

Здобутки носіїв трипільської культури простежуються в українській матеріальній культурі, а саме:

• хліборобство із плугом, якого тягнуть воли;

• приручення звірів (рогата худоба, бик, вівці, кози; свині, собаки);

• рільниче знаряддя (мотика, серп), що дійшло до наших днів майже у незмінному вигляді;

• тип української хати.

Дім (грец. оіkоs) становить певну модель світосприйняття як захист від хаосу, організований простір, порядок. Дім — це своєрідний космос (грец. kosmos — світ).

Першими збудували дім на теренах України трипільці, до них житлом слугували переважно землянки. Трипільці зводили помешкання, які утворювали первісні форми житлових комплексів з ознаками організованих протоміст.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні складники української культури.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.
  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література