Історичний розвиток української культури відбувається у діалогічній взаємодії з культурами Заходу, Півдня, Північного Сходу.
В розвитку української культури дослідники виділяють такі складники: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, україно-балканські, іранські, алтайські, античні, германські, візантійські, західноєвропейські. Перші шість (доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, україно-балканські, іранські, алтайські), вважаються основою української культури, а інші чотири (античні, германські, візантійські, західноєвропейські) радше характеризують історичні епохи, що їх переживала українська культура (Енциклопедія українознавства, 1949, с. 690—697).
Стосовно доіндоєвропейських складників, то вже палеолітичні культури на українських теренах засвідчують наявність певних тенденцій розвитку. Наукові дослідження палеоліту виявляють спорідненість культур давнього населення України з Надчорномор'ям, тобто із середземноморським культурним колом (М. Міллер). Від палеоліту в Україні можна відрізнити предків трьох рас — нордійської, середземноморської, лепоноїдної, які позначилися на расовому складі української культури. Неоліт в Україні змінила низка культур, з-поміж них найважливішою вважається культура Трипілля (V—III тис. до н. е.), що набула поширення на правобережжі Україні та в Молдові; у Східній Румунії їй відповідає культура Кукутені. На основі даних археології дослідники допускають зв'язок трипільської культури з українським мезолітом або з пізнішими періодами розвитку (В. Хвойка, В. Кричевський (батько), Т. Пассек та ін.). Висновок про те, що носії трипільської культури — це малоазійські армено-Хди, які стали основним субстратом української раси, обстоював український етнограф і археолог В. Щербаківський (1876—1957). Арменоїдність трипільців приймає українська антропологія.
Перші пам'ятки трипільської культури на Середньому Подніпров'ї відкрив 1896 р. український археолог, чех за походженням Вікентій Хвойка (Хвойко; 1850—1914). На його честь у Києві (на Подолі) встановлено меморіальну дошку, на якій вирізьблено двоконічний горщик і плуг. З цими знаряддями праці пов'язано відкриття унікальної хліборобської культури межи селами Трипілля (звідси — трипільська культура), Верем'я, Жуківці. Непересічне значення для слов'янства загалом і українства зокрема мають відкриті В. Хвойкою історичні культури: Трипільська, Зарубинець-ка, Черняхівська; пам'ятки палеоліту в Києві, Каневі; Пастирське городище сколотів. На основі ґрунтовних досліджень, вчений довів, що культура населення Подніпров'я розвивалася безперервно, змінюючи одна одну в процесі історичного розвитку.
В.Хвойка належав до засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (1899; тепер — Історичний музей України).
У 1900 р. відбулося перше ознайомлення світової громадськості з пам'ятками культури Трипілля. Цьому сприяв видатний український антрополог, етнограф і археолог Федір Вовк (Волков; 1848—1918). З його допомогою Паризьке антропологічне товариство влаштувало виставку археологічних знахідок, які виявив Вікентій Хвойка.
Історично розвиток культури Трипілля відбувався у часи, коли на Стародавньому Сході (V—IV тис. до н. е.) існували ранні цивілізації з високим рівнем культури — Шумер, Єгипет, Вавилон, Ассирія.
Простежуються деякі спільні риси культури цих регіонів і культури Трипілля. Йдеться про певну подібність землеробських культів, будівництва, надзвичайно високий художній рівень мистецьких пам'яток (скульптура, керамічні вироби).
Трипільська культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балканів, островів східного
Середземномор'я, Малої Азії, що поєднувало Україну з розвиненими культурами тодішнього світу, зокрема Чатал-Гу-юк {Gâtai Hiiyiïk).
Чатал-Гуюк — одне з найдавніших міст світу, якому притаманний високий рівень цивілізації. Це анатолійське місто епохи неоліту (бл. 6500 до н. е.) в конійській долині на півночі Центральної Туреччини відкрив у 50—60-х роках XX ст. англійський археолог Дж. Мелларт. Його дослідження підтверджують висновки вчених про центральне місце Великої Матері у соціальній структурі первісного колективу. Вона вважалася божеством й ідентифікувалася з маті-р'ю-землею, звідси Мати-Земля — найвища Богиня давнього релігійного сприйняття світу. Відповідно земна мати була центральною фігурою родового та соціального життя. Певним свідченням цього стали знахідки скульптурних зображень божеств при розкопках міст Чатал-Гуюк і Хаджиллар. Було виявлено 41 скульптурне зображення, з-поміж них жіночих статуеток — 33 і всього вісім зображень — із чоловічою символікою (чоловіче божество символізували бик або голова бика). Тут високого розвитку досягли землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, горох), розведення великої рогатої худоби, виготовлення різноманітної кераміки, будівництво (Мелларт, 1982).
Трипільська культура існувала майже 1500 років і досягла надзвичайного розвитку, зробивши непересічний внесок у світову й українську духовну скарбницю.
Здобутки носіїв трипільської культури простежуються в українській матеріальній культурі, а саме:
• хліборобство із плугом, якого тягнуть воли;
• приручення звірів (рогата худоба, бик, вівці, кози; свині, собаки);
• рільниче знаряддя (мотика, серп), що дійшло до наших днів майже у незмінному вигляді;
• тип української хати.
Дім (грец. оіkоs) становить певну модель світосприйняття як захист від хаосу, організований простір, порядок. Дім — це своєрідний космос (грец. kosmos — світ).
Першими збудували дім на теренах України трипільці, до них житлом слугували переважно землянки. Трипільці зводили помешкання, які утворювали первісні форми житлових комплексів з ознаками організованих протоміст.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні складники української культури.“ на сторінці 1. Приємного читання.
