Традиції ім'янаречення в Україні.

Філософія родознавства

Традиції ім'янаречення розвивалися історично. В Україні найдавніші імена надавалися відповідно до язичницьких уявлень, звичаєвого права, обставин народження дитини.

Вважалося, що імена мають магічне значення і певним способом визначають долю людини. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, Любко; небажаного — Неждан, Нерад; першого — Одинак, третього — Третяк; дітей маленьких зростом — Дрібко, Малуша; світлих, білявих — Білаш, Світляк; смаглявих — Чорниш; рудих — Рудак. Імена давалися і відповідно до народження у певну пору року (Зима, Весна, Вешняк, Май) чи день тижня (Субота, Неділя), а також з охоронною метою, щоб уберегти дитину від злих сил. У давнину вірили, що ім'я виконує магічно-застережливу функцію, тому хлопчики з іменем Некрас будуть обов'язково красивими, з іменем Зубр — сильними, мужніми, з іменем Захворай — здоровими (Коваль, 1988; Белей, 1993).

До одвічно слов'янських належать імена Лада, Злата; Гостило, Добрило. Такі імена засвідчують на основоположні риси людей — лагідність, привітність, доброту, гостинність.

Перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики. Наприклад, Олег (старосканд. Неіф — святий, священний); Ігор — раннє запозичення зі сканд. (Ingvarr; Ingvio — сканд. бог достатку; іоагт — охороняти, захищати, дослівно: охоронець, захисник Інгве); Ольга (старосканд. Неіlgа; від hеіlа — свята) (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 63, 84, 170).

Милозвучні слов'янські імена мали східнослов'янські племінні вожді й давньоруські князі IX—XI ст. Імена переважно складалися з двох частин (починаючи від Святослава Ігоревича). З другою частиною імені — волод, —мир, — полк, — слав — пов'язували поняття володіння, мир, слава: Брячи-слав, Всеволод, Володимир, Володислав, Вячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстислав, Остромир, Радослав, Ратемир, Ростислав, Святослав, Святополк, Творимир, Тихомир, Ярослав.

Найпоширеніші давньоруські жіночі князівські імена: Сбислава, Святослава, Перемислава, Предислава.

Гориславою прозвали дружину київського князя Володимира — Рогніду. Літопис засвідчує, що 980 р. Володимир розгромив полоцького князя Рогволода і взяв за дружину його дочку Рогніду (проти її волі). Рогніда народила сина Ізяслава. її не покидала думка відплатити за смерть батька та братів, за себе, тому вона намагалася вбити Володимира. Володимир вирішив позбавити її життя. Мати дала Ізяславо-ві меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: "Отче, ти думаєш, що прийшов (сюди) один", — тобто, попереджав, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогніду, сказавши дати їй з сином отчину, що князь і зробив. З цими подіями і пов'язане нове ім'я Рогніди — Горислава (Літопис руський, 1989).

У християнській традиції ім'я — категорія особистісно-го буття. Євангеліє від Матвія оповідає, що в 12-й рік до Р. X. кесар Август оголосив про перепис населення в усій країні. Тесля Иосиф з дружиною Марією, що мала народити дитину, йшли записатися до Вифлиєму як нащадки роду Давида. У Вифлиємі збулося пророцтво, за яким Марія народжує сина на ім'я Еммануїл, що означає — "з нами Бог". З Вифлиєму бере початок християнська цивілізація, будівництво життя державного і життя сімейного на засадах християнських цінностей.

Первісне значення слова Вог не з'ясовано. Воно прийшло з глибини віків. Поганські греки (язичники) зміст слова Вог тлумачили як Красу, поганські римляни — Силу, євреї — Закон, християни — Любов. За Біблією, Бог — надприродна, верховна, духовна інстанція, або єство. Він створив Всесвіт і ним керує. Сутність Бога визначають поняття: духовність, самобутність, неосяжність, безмежність, трансцендентність (те, що виходить за межі), вічність (позача-совість), всюдиприсутність, всевідання, всесильність, всевладність, незмінність, святість, праведність, справедливість, доброта, правда (Біблія, 1988).

У багатьох релігіях власне ім'я Бога замінюються на Господь, в арабському світі — Аллах.

У процесі християнізації Русі (при хрещенні немовлят) духовенство надавало імена за складеними ченцями календарними святцями (у них зафіксовано близько 1100 імен). Церква терпимо ставилась до імен, відсутніх у святцях, однак намагалась уникати імен мучеників.

П. Флоренський зазначав, що у народній свідомості імена розділяються на групи. Коли священик дає при хрещенні ім'я преподобного — це обіцяє щасливе життя, а коли ім'я мученика, тоді й життя буде мукою. "По імені і житію" — стереотипна формула житій; по імені — житів, а не ім'я по житію. Ім'я оцінюється Церквою, а за нею — і всім православним народом, як тип, як духовна конкретна норма осо-бистісного буття, як ідея, а святий — як найкращий її виразник: Він зробив своє емпіричне існування таким прозорим, що через нього нам світить благородніше світло даного імені. Проте ім'я — онтологічно перше, а носій його, хоч би і святий, — Друге; самому Господу, ще не зачатому на землі, було уготовано від вічності ім'я, принесене Ангелом. У соціальному значенні імена відображають відомі вірування і переконання народів.

І хоча ім'я пов'язувалось з долею, все-таки у християнській традиції не існує фатальної залежності долі від імені.

У католиків канонізовано два імені (наприклад, Анна-Марія).

Тривалий період побутували подвійні імена: православні (їх давали при хрещенні) та слов'янські ("мирські"). Давньоруські літописи вказують на подвійні імена. Наприклад, згадуються князі київські Володимир Святославович (після хрещення — Василій), Ярослав Мудрий (після хрещення — Георгій), Всеволод Ярославович (після хрещення — Дмит-рій).

З XV ст. імена християнського календаря широко утверджуються як власні. Слов'янські імена ("мирські") витісняються, перетворюючись згодом на прізвиська і прізвища. У період реформаторської діяльності Петра І, орієнтованої на Західну Європу, в Російській імперії з'явилися імена, запозичені з англійських, німецьких, французьких словників.

На вибір імені впливають національно-культурні традиції, суспільно-історичні процеси, тенденції моди.

Дослідники в сучасних українських іменах простежують характерні складники (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 7—9):

• давньоруські імена: Володимир, Мирослав, Ростислав; Людмила (слов'ян., від — люд — (люди) і — мил — (милий); Світлана (слов'ян. — світлий, ясний, світло);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Традиції ім'янаречення в Україні.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.
  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література