Традиції ім'янаречення розвивалися історично. В Україні найдавніші імена надавалися відповідно до язичницьких уявлень, звичаєвого права, обставин народження дитини.
Вважалося, що імена мають магічне значення і певним способом визначають долю людини. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, Любко; небажаного — Неждан, Нерад; першого — Одинак, третього — Третяк; дітей маленьких зростом — Дрібко, Малуша; світлих, білявих — Білаш, Світляк; смаглявих — Чорниш; рудих — Рудак. Імена давалися і відповідно до народження у певну пору року (Зима, Весна, Вешняк, Май) чи день тижня (Субота, Неділя), а також з охоронною метою, щоб уберегти дитину від злих сил. У давнину вірили, що ім'я виконує магічно-застережливу функцію, тому хлопчики з іменем Некрас будуть обов'язково красивими, з іменем Зубр — сильними, мужніми, з іменем Захворай — здоровими (Коваль, 1988; Белей, 1993).
До одвічно слов'янських належать імена Лада, Злата; Гостило, Добрило. Такі імена засвідчують на основоположні риси людей — лагідність, привітність, доброту, гостинність.
Перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики. Наприклад, Олег (старосканд. Неіф — святий, священний); Ігор — раннє запозичення зі сканд. (Ingvarr; Ingvio — сканд. бог достатку; іоагт — охороняти, захищати, дослівно: охоронець, захисник Інгве); Ольга (старосканд. Неіlgа; від hеіlа — свята) (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 63, 84, 170).
Милозвучні слов'янські імена мали східнослов'янські племінні вожді й давньоруські князі IX—XI ст. Імена переважно складалися з двох частин (починаючи від Святослава Ігоревича). З другою частиною імені — волод, —мир, — полк, — слав — пов'язували поняття володіння, мир, слава: Брячи-слав, Всеволод, Володимир, Володислав, Вячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстислав, Остромир, Радослав, Ратемир, Ростислав, Святослав, Святополк, Творимир, Тихомир, Ярослав.
Найпоширеніші давньоруські жіночі князівські імена: Сбислава, Святослава, Перемислава, Предислава.
Гориславою прозвали дружину київського князя Володимира — Рогніду. Літопис засвідчує, що 980 р. Володимир розгромив полоцького князя Рогволода і взяв за дружину його дочку Рогніду (проти її волі). Рогніда народила сина Ізяслава. її не покидала думка відплатити за смерть батька та братів, за себе, тому вона намагалася вбити Володимира. Володимир вирішив позбавити її життя. Мати дала Ізяславо-ві меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: "Отче, ти думаєш, що прийшов (сюди) один", — тобто, попереджав, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогніду, сказавши дати їй з сином отчину, що князь і зробив. З цими подіями і пов'язане нове ім'я Рогніди — Горислава (Літопис руський, 1989).
У християнській традиції ім'я — категорія особистісно-го буття. Євангеліє від Матвія оповідає, що в 12-й рік до Р. X. кесар Август оголосив про перепис населення в усій країні. Тесля Иосиф з дружиною Марією, що мала народити дитину, йшли записатися до Вифлиєму як нащадки роду Давида. У Вифлиємі збулося пророцтво, за яким Марія народжує сина на ім'я Еммануїл, що означає — "з нами Бог". З Вифлиєму бере початок християнська цивілізація, будівництво життя державного і життя сімейного на засадах християнських цінностей.
Первісне значення слова Вог не з'ясовано. Воно прийшло з глибини віків. Поганські греки (язичники) зміст слова Вог тлумачили як Красу, поганські римляни — Силу, євреї — Закон, християни — Любов. За Біблією, Бог — надприродна, верховна, духовна інстанція, або єство. Він створив Всесвіт і ним керує. Сутність Бога визначають поняття: духовність, самобутність, неосяжність, безмежність, трансцендентність (те, що виходить за межі), вічність (позача-совість), всюдиприсутність, всевідання, всесильність, всевладність, незмінність, святість, праведність, справедливість, доброта, правда (Біблія, 1988).
У багатьох релігіях власне ім'я Бога замінюються на Господь, в арабському світі — Аллах.
У процесі християнізації Русі (при хрещенні немовлят) духовенство надавало імена за складеними ченцями календарними святцями (у них зафіксовано близько 1100 імен). Церква терпимо ставилась до імен, відсутніх у святцях, однак намагалась уникати імен мучеників.
П. Флоренський зазначав, що у народній свідомості імена розділяються на групи. Коли священик дає при хрещенні ім'я преподобного — це обіцяє щасливе життя, а коли ім'я мученика, тоді й життя буде мукою. "По імені і житію" — стереотипна формула житій; по імені — житів, а не ім'я по житію. Ім'я оцінюється Церквою, а за нею — і всім православним народом, як тип, як духовна конкретна норма осо-бистісного буття, як ідея, а святий — як найкращий її виразник: Він зробив своє емпіричне існування таким прозорим, що через нього нам світить благородніше світло даного імені. Проте ім'я — онтологічно перше, а носій його, хоч би і святий, — Друге; самому Господу, ще не зачатому на землі, було уготовано від вічності ім'я, принесене Ангелом. У соціальному значенні імена відображають відомі вірування і переконання народів.
І хоча ім'я пов'язувалось з долею, все-таки у християнській традиції не існує фатальної залежності долі від імені.
У католиків канонізовано два імені (наприклад, Анна-Марія).
Тривалий період побутували подвійні імена: православні (їх давали при хрещенні) та слов'янські ("мирські"). Давньоруські літописи вказують на подвійні імена. Наприклад, згадуються князі київські Володимир Святославович (після хрещення — Василій), Ярослав Мудрий (після хрещення — Георгій), Всеволод Ярославович (після хрещення — Дмит-рій).
З XV ст. імена християнського календаря широко утверджуються як власні. Слов'янські імена ("мирські") витісняються, перетворюючись згодом на прізвиська і прізвища. У період реформаторської діяльності Петра І, орієнтованої на Західну Європу, в Російській імперії з'явилися імена, запозичені з англійських, німецьких, французьких словників.
На вибір імені впливають національно-культурні традиції, суспільно-історичні процеси, тенденції моди.
Дослідники в сучасних українських іменах простежують характерні складники (Скрипник, Дзятківська, 1996, с. 7—9):
• давньоруські імена: Володимир, Мирослав, Ростислав; Людмила (слов'ян., від — люд — (люди) і — мил — (милий); Світлана (слов'ян. — світлий, ясний, світло);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Традиції ім'янаречення в Україні.“ на сторінці 1. Приємного читання.
