Весілля

Філософія родознавства


Правові засади і норми регулювання шлюбних відносин в Русі-Україні.


Весільна обрядовість — органічна складова частина системи родинно-господарського життя.

У слов'ян, як і в інших народів, шлюбні відносини регулювались за допомогою права. Спочатку було право звичаєве, усне. Звичаї виникли у процесі співжиття первісних людей, увійшли в їх побут, свідомість, регулювали поведінку. На стадії патріархату суспільне становище жінки стало підрядним. У добу переходу від племінної до княжої державної організації на українських землях погляди на жінку як власність зникають.

На розвиток права Київської Русі відчутно вплинуло християнство. Культ православ'я пов'язаний з відповідними обрядами. Церква розглядає їх важливим засобом емоційно-психологічного впливу на віруючих. Обрядовість супроводжує життя людини від народження до смерті. Послідовність обрядових дій фіксує требник — богослужебна книга у православ'ї , яка вміщує молитви і порядок (послідовність) здійснення треб.

Церква застосовувала різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського, що сформувалось на основі римського рабовласницького права, пристосованого до феодального суспільства.

Із Візантії до нас дійшли нові принципи сімейного права: моногамія (одношлюбність), утрудненість розлучення, суворі покарання за позашлюбні зв'язки, безправність позашлюбних дітей та ін. Візантійське право передбачало ранній шлюбний вік: 12—13 років для нареченої, 14— 15 років для нареченого. Це пояснюється сприятливими кліматичними умовами, які впливають на фізичний розвиток людини. Не допускався третій шлюб. Питання розлучення регулювала церква. Лише у деяких випадках церква Давала дозвіл на розірвання шлюбу.

Візантійське право поширювалось у Київській Русі внаслідок рецепції. Найдавніша пам'ятка права Київської

Русі — "Руська Правда". Питання про її походження і час складання — спірне. Деякі дослідники вважають часом її написання VII ст. Проте більшість сучасних науковців пов'язують початкову редакцію "Руської Правди" з князюванням Ярослава Мудрого. Ярославів збірник видано слов'янською мовою, він містив 17 параграфів. Не з'ясовано також і місце видання, літопис називає Новгород, численні автори — Київ (Окіншевич, 1987).

Уставом Ярослава Мудрого визначався вік нареченого у 15 років, нареченої — 13; заборонялися насильне видання дівчини заміж і шлюб між близькими родичами.

У "Повісті минулих літ" (986), а згодом у "Руській Правді" з'явився термін "холоп". На початку XI ст. у давньоруському феодальному суспільстві "холоп" — найпоширеніша назва раба. Феодальне законодавство визначало джерела холопства, наприклад, одруження на рабині без договору з її власником та ін.

На відміну від римського і давньогерманського права руське право не знало правових обмежень становища жінки. "Руська Правда" вважає жінку рівноцінною чоловікові. Ліберальний дух "Руської Правди" пояснювався впливом звичаєвого право, що побутувало у східних слов'ян.

Вдові не надавали правного опікуна, що також відрізняло руське право від інших країн Середньовіччя. Опікуна призначали лише для дітей у випадку, коли мати вдруге виходила заміж. Спадкове право забороняло спадщину дочкам — вони отримували посаг. Народжені від господаря діти жінки-невільниці виводилися зі спадщини, проте мати разом з дітьми отримувала волю.

З Давньої Русі від княжих вінчань відомий звичай, який має назву віно. Коли князь Володимир одружувався з царівною Анною, він віддав грекам Корсунь "за віно, задля цариці". Князь Ярослав, віддавши сестру за польського князя Казимира, дістав від нього "за віно" 800 українських бранців. У ранню добу на Русі-Україні віно — це оплата від молодого батькам або рідним за молоду. У сучасному весільному обряді рід молодого також виторговує дівчину в батька, матері, брата. "Руська Правда" трактує віно як частину майна чоловіка, призначеного для жінки. "Кормча книга" і литовсько-руське право до XVI ст. визначають віно як придане жінки.

За "Руською Правдою" і "Литовським Статутом", віно — третя частина нерухомості чоловіка, призначена для жінки з його приданого. Віно визначалося "за посагом" (придане у грошах) і "виправою" (одяг, худоба та ін.).

У литовсько-руську добу правне положення жінки визначав "Литовський Статут". Тоді нерухому спадщину не мали права отримувати дочки, оскільки земельна власність була підставою для військової служби. Проте чоловік робив так звану вінову затійсь, чим жінці передавалась третина його нерухомого майна. Володіння віновим майном було спільним, лише після смерті чоловіка або при розірванні шлюбу (це було рідкісним явищем) віно ставало власністю жінки. Проте відбувався і певний процес закріпачення народних низів, коли жінка переважно несла більшу відповідальність за родину.

Доба козаччини сформувала тип жінки-оборонниці родини і господарства (часто — зі зброєю в руках). Провідний тип жінки-козачки: дружина-господиня, яка опікується сім'єю за відсутності чоловіка (військові походи, державні справи). Із занепадом козаччини зменшується кількість видатних постатей серед жінок (Енциклопедія українознавства, 1993, т. 1; 1994, т. 2).

За часів Петра І було прийнято Указ про добровільне вінчання, а спеціальний декрет зобов'язував родичів складати присягу про те, що вони не змушували наречених до шлюбу. Заборонялися шлюби між християнкою чи християнином і представниками інших релігій. Також заборонявся шлюб після досягнення 80 років, оскільки головне призначення шлюбу пов'язувалося з дітонародженням і продовженням роду.

Цікаво, що одним із чинників, за яким шукали "цареву наречену" (для Петра І), був зріст 1 м 65 см.

Вінчання на певний період припинилося після жовтневого перевороту 1917 р. За Радянської влади шлюбний обряд переважно завершувався співом "Інтернаціоналу". Відповідно до сумнозвісного принципу "свободи кохання", зокрема у Володимирській області (Росія), всі жінки після 18 років оголошувалися власністю держави і повинні були зареєструватися в товаристві "Вільного кохання", а чолові* ки, котрі досягли 19 років, могли обирати собі будь-яку з них, незважаючи на їхнє бажання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Весілля“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля
  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література