Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

Філософія родознавства

У сучасних наукових дослідженнях простежується увага до філософського аналізу смислу життя і смерті у зв'язку з ментальністю та характером культури. Смерть розглядається як важливий аспект соціально-культурної системи суспільства (Гуревич, 1989). Висловлено припущення про можливість формалізації ідеї смерті як універсальної мови культури (Лотман, 1994). Виділяються основні універсали, пов'язані зі смертю та міфоритуалізаціею смерті, які притаманні всім культурам, а саме: внутрішня амбівалентність ставлення до мерця, подолання дихотомійності двох світів, символічне подолання смерті, антропоморфізація потойбічного світу і потойбічних сил, цілковите переважання двох визначальних функцій обрядових дій — транзитивної та реінтегруючої. Остання розгортається у площині соціальної синхронії і діахронії; йдеться про зміцнення міжпоколін-них зв'язків, солідарність усіх генерацій перед поставою смерті, а також символічне єднання з тими, хто вже набув статусну роль "предків" (Кісь, 1996).

Еволюцію уявлень про загробний світ у релігіях світу — від вірувань первісних племен до поглядів початку XX ст. (необуддизм, протестантська теологія) розглянув відомий євангелічний теолог, історик релігії Карл Клемент. Він запропонував власну систематизацію ідей щодо форми, місця і змісту життя після смерті; розглянув "інаковість" смерті як необоротне "змінювання". Однак якщо смерть — зовсім "інше", "чуже", то вона не може бути кінцем того, що е, а лише початком нового — яким би дивним і незатишним це нове не виявилося. Згідно з висновком автора, смерть як "чуже" обертається "новим" (Клемент, 2002).

Тема смерті та смертності людини майже не досліджувалась у філософській літературі радянського часу. Це не було випадковістю, оскільки онтологія людини будувалася на основі аналізу переважно родового життя, тобто буття людського роду загалом.

У сучасну епоху, коли негативні наслідки діяльності людини і людства (екологічна криза, ядерна загроза та ін.) актуалізують проблему життя як такого, тема смерті набуває планетарного значення. Небуття реальне для людини не лише і не стільки як факт неминучої фізичної смерті, скільки у вигляді існування, позбавленого ознак "істинно людського". Тому йдеться не просто про смерть людини як деякий кінцевий акт, що перериває людське життя. Смертність означає постійне, неперервне "стояння при смерті" утому смислі, що людина кожним кроком свого життя повинна підтверджувати людську гідність, отже, переборювати небуття, позбавлене такої гідності існування (Пролєєв, 1991).

Простежується спроба типологізувати різні підходи до явища смерті за такими напрямами досліджень: емпірична танатологія; філософські аспекти смерті; англо-американ-ська танатологія; російська філософія; художня і езотерична література (Варава, 2005).

Розглянуто три підходи стосовно проблеми смерті у філософській літературі радянського періоду.

"Класичний" підхід вирізняє негативне ставлення до смерті через радикальне заперечення безсмертя (Панцхава, 1965).

Підґрунтя так званого сцієнтичного (лат. всіепНа — знання, наука) оптимізму склало секулярне (лат. зесиїагіз — мирський, світський) сприйняття "Філософії загальної справи", яку розвивав основоположник космічної філософії М. Федоров (1829—1903), прагнучи подолати трагізм смерті на основі поєднання науки й утопічних ідей "іманентного воскресіння" культу предків (Пазілова, 1981; Мінєєв, Нефе-дов, 1989; Вішев, 1990).

Третій підхід — це власне філософське осмислення діалектики буття, рефлексія над граничними засадами життя, аналіз сутності смерті та безсмертя (Бердяєв, 1992; Франк, 1994; Батіщев, 1995; Балашов, 1996; Розін, 1997; Кутирєв, 1991; Неретіна, 2002).

З позицій постмодерністського дискурсу відкидаються "великі ідеології" як "тоталітарні стратегії розуму", філософське й етичне осмислення смерті; відповідно неморальна естетизація смерті породжує певні некропрактики (Мазін, 1998).

Критично розглянуто проблему танатології в англо-аме-риканській культурі. Саме тут у другій половині XX ст. на стику різних міждисциплінарних досліджень виникла наука танатологія.

Танатологія (грец. thanatos — смерть, logos — слово, вчення) досліджує явище смерті, її причини, ознаки, питання полегшення передсмертних страждань хворого. Танатос (у грецькій міфології — бог смерті) вважається персоніфікованим позначенням інстинкту смерті, потягу до смерті, агресії та деструкції. У контексті психоаналізу 3. Фройда, міфології та мистецтва Танатос постає узагальненим символом смерті.

Суперечливість проблеми полягає в тому, що в умовах сучасної технізації соціуму формується певна індустрія смерті, а евтаназія (швидка, легка смерть) набуває значення парадигми. На Заході поширюються численні установи, покликані забезпечити людині комфортне закінчення життя. У Росії з 2001 р. діє Інститут танатотерапії. До речі, ев-таназію вперше застосував на практиці Гітлер (знищення хворих і дефективних людей). У деяких країнах евтаназія дозволена за медичними показниками (наприклад, Голландія, СПІА, Китай).

Танатологія, зокрема в її американському варіанті, продукує різні технології вмирання, ігноруючи осягнення духовного сенсу життя.

Можливу альтернативу становить спорудження хоспі-сів — медично-лікувальних закладів нового типу, спрямованих на полегшення страждань хворої людини.

Перший хоспіс для безнадійно хворих на рак відкрито 1991 р. у колишньому СРСР на базі лахтинської лікарні №11 поблизу Ленінграда (тепер — Санкт-Петербург). Ініціював утворення хоспісу відомий у світі журналіст, англійський і американський політичний оглядач Віктор Зорза у пам'ять доньки Джейн, яка тяжко помирала від раку шкіри. Вона перебувала у хоспісі — лікарні особливого типу, де завдяки піклуванню і певним методикам больові відчуття, фізичні та душевні страждання зведені до мінімуму. "Я помираю щасливою", — так сказала Джейн батькові. Він дав слово дочці поширювати ідею таких лікарень-хоспісів у всьому світі (Зорза, 1991).

Ідеологія хоспісу вміщує поняття "відкрите усвідомлення", коли лікарі, пацієнти та члени їх родини усвідомлюють стан захворювання.

У Львові перший хоспіс-стаціонар для тяжких онкологічних хворих відкрито 1994 р. Хоспіс — бюджетний заклад, який не здійснює комерційної чи іншої діяльності. Медична допомога і догляд за хворими — безкоштовні (можливі благочинні пожертвування). Хворим забезпечується паліативне (симптоматичне) лікування, необхідна знечулювальна терапія, медико-соціальна допомога, психологічна реабілітація; здійснюється також психосоціальна підтримка родичів на період хвороби і втрати близького.

Певним прикладом демократизації нашого суспільства стало рішення, яке 1992 р. прийняла колегія Міністерства культури України, — "Про скасування Постанови колегії Міністерства культури України від 18 січня 1982 року за № 1/11—б". За цією сумнозвісною Постановою, у березні-травні 1982 р. було знищено художній рельєф під назвою "Стіна пам'яті", який був складовою частиною Парку пам'яті — цілісного поховального комплексу в Києві. Автори проекту Ада Рибачук і Володимир Мельниченко працювали над втіленням задуму 11 років, а все напрацьоване було зруйновано за день: згідно з розпорядженням тодішніх можновладців, 500 великих самоскидів залили бетоном рельєф з глибокими образами-символами історії та культури України. Відтоді поховальний комплекс втратив оптимістично-художню сутність, оскільки експлуатується лише як крематорій, виконуючи технологічні функції.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.
  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література