Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

Філософія родознавства

Генеалогія — це родове надбання, не особисте, і його необхідно зберігати. Адже майбутні покоління завжди можуть запитати: "Де наші здобутки, наше минуле, наша історія?"

Генеалогія — це певний релігійний обов'язок вдячності за життя, оскільки воно є повчання і напучування для виховання. Обов'язок кожного — зробити свій внесок у пізнання історії роду, в цьому — відповідальність перед дітьми і молодшими поколіннями. Відмова від життєвого завдання роду призводить до його загибелі. Кожному роду притаманні певні традиції, звички, вподобання, моральні особливості, зв'язки з історією, її розуміння, своя нитка культури. Все це свідомо і підсвідомо окремими штрихами визначає душу певного представника роду (Флоренський, 1999, с. 22—35).

Початки історичної генеалогії наших предків.

Історично генеалогія наших предків пов'язується з діяльністю Кия, засновника династії Киевичів. Народна пам'ять і літописні джерела зберегли перекази про засновників Києва — братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь.

У "Повісті минулих літ" зазначено: "Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми то було (між них) три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, от чого й прозвалася вона Хориви-цею. Зробили вони городок (і) на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом" (Літопис руський, 1989, с. 4).

На честь засновників міста в Києві, у Наводницькому парку, встановлено пам'ятний знак: у човні зображені брати Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь (1982; скульптор В. Бородай, архітектор М. Фещенко).

Згідно з науковими дослідженнями, історія східнослов'янської державності (насамперед української) починається з II ст. Йдеться про Антську державу, продовженням якої була Київська Русь. Антська держава руйнується наприкінці VI ст., а початки києво-руської державності сягають 30-х років VII ст. Тоді Кий, князь східнослов'янського племені хорватів (переселеного аварами до стародавнього краю Сір-мії — територія сучасної Хорватії), повстав проти аварського каганату. Разом з Києм у військових походах брав участь візантійський імператор Іраклій (у молодості Кий та Іраклій навчалися у Константинополі). На Нижньому Дунаї Кий збудував містечко Києвець, але згодом мусив відступити у Середнє Подніпров'я. Тут він і заснував Київ — центр невеликої держави, початком якої став племінний союз полян, деревлян і західних сіверян; пізніше до них приєдналися дреговичі. Цей союз і називався Русь. Тому справжня Русь, Русь-митрополія — терен, на якому мешкали згадані племена. Держава Кия при його нащадках (за півтора-два століття) стала однією із наймогутніших у Європі. До князів династії Киевичів належав Аскольд. Держава Аскольда мала назву Куявія. До її складу входили землі полянського союзу племен (уличів, тиверців, волинян, бужан, дулібів, хорватів), деревлян, дреговичів, західних сіверян. Після успішного походу на Візантію (860 р.) Аскольд запровадив у Київській Русі християнство. Тут була утворена митрополія. Константинопольський патріарх Фотій скерував до Києва архієпископа — митрополита Михайла Сірина і шість єпископів. Почалося будівництво церков, започаткувалась церковна й світська література. Однак бояри-язичники, які не прийняли християнство, вчинили державний переворот (882 р.), скориставшись підтримкою конунга Олега (він був регентом при Ігореві, малолітньому синові Рюрика, котрий помер 879 р.). Як відомо, Рюрик утвердився в Ладозі, Сла-вїї — землі ільменських слов'ян. Внаслідок державного перевороту Аскольда було вбито. На київському престолі династію Киевичів змінила династія Рюриковичів. Остаточно християнство утвердилося на Русі за князювання Володимира Великого (Бичко, 1994).

У виданні "Історія родів російського дворянства" (1991) простежуються спроби виявити родові права князів роду Рюрика, наступність якого продовжувалась 736 років. Розглянуто 109 родів (дві гілки) нащадків Володимира Моно-маха. Династія Рюриковичів припинилася після смерті царя Івана Грозного — її змінила династія Романових.

Цікаву пізнавальну інформацію містять вісім родовідних таблиць, наведених у "Літописі руському". В основній родовідній таблиці руських князів розкрито генеалогію (ро-диняІ зв'язки) князів, княжичів, княгинь і князівен, які відомі не лише з ііійтського кодексу літопису, а й з піших документальних джерел чи виведені вченими до одинадцятого ступеня (починаючи від Рюрика) включно; особи 12- 15 ступені її подані лише для тексту Іпотського списку. Складено сім родовідних таблиць державців інших країн і народів — Візантії, Польщі, Угорщини, Чехії (та Моравії), Данії, князів литовських, монгольських ханів. До цих таблиць внесено імеїГА осіб, які були причетні до історії Давньої Русі й виступають у нашому літописі (прямо чи опосередковано). Таблиці поєднанні між собою основною родовідною таблицею, що унаочнює міжнародні зв'язки Русі (Літопис руський, 1989. Додаток).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).
  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література