Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

Філософія родознавства

Для генеалогічних досліджень важливі методи: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних. Методологічне значення має процедура філософської рефлексії.

Історичний метод передбачає пізнання конкретної історії роду його духовних вартостей, динаміки і протиріч розвитку (потрібно відокремлювати факти, історичні дані про рід від міфологізації, легенд).

Біографічний метод пов'язаний з історичним, наприклад, історичне дослідження роду дає змогу проектувати життєвий шлях особистості.

Інформаційний метод певною мірою конкретизує біографічний (використовуються біографічні методики, зокрема інтерв'ю, анкети, тести; спогади родичів і близьких людей, збір документальних даних про родину).

Бесіда — це метод збирання необхідної інформації за спеціально розробленою програмою у процесі вербальної комунікації.

Цілісність біографії (П. Флоренський

Як зазначав П. Флоренський, сім'я виражає прагнення й ідеали того народу, до котрого належить, а особистість постає типовим представником сім'ї, тому дослідження діяльності окремих сімей, окремих особистостей обов'язкове і необхідне для правильного осмислення і критики історії, оскільки окремі факти та події утворюють історичне ціле. Риси подібності родичів, кров, тобто видимі форми — явища невидимого роду, носії родової енергії, а не сам рід (хоча вони його символізують), рід і його види — це сутності, які проступають у всіх представників роду, що зумовлює значення родичів для вічності. Певне ціле становить біографія як розгортання внутрішнього різномаїття і ритму особистості. Образ людини, її моральне обличчя можливо пізнати через єдиний закон її життя, від колиски до могили, тобто через функціонування у часі. Яким би не був розквіт особистості, він лише символічно натякає на ціле, а не відміняє її зростання і спад. Кожен вік сам по собі, а не лише стосовно завтрашнього, виражає чотиримірну повноту особистості, тому жоден вік не відміняється іншим. Окремі періоди і дні нашого життя біографічно найвідповідальніші та найхарактерніші. Однак ми і сьогодні, і завтра, і післязавтра живемо заради цілісності, яка жодним днем не вичерпується і водночас кожним днем символічно ознаменована. Біографія і має відтворити цілісність особистості. Біографічний синтез відображає зв'язаний хід всього розвитку життя, охоплює дитинство, юність, зрілість, старість — усі віки в їхній сукупності. Тому важливо відтворити життя особистості в її головному цілому — духовності. Біографічний портрет має завдання показати надчасову єдність особистості. В онтологічній площині — це вся людина за все її життя — безцінне у кожній миттєвості (Флоренський, 2000).

Універсальність "Я—Ти зв'язку" (М.Вубер).

Для осмислення буття роду як діалогічних відносин поколінь методологічно важливі концепція діалогізму М. Бахтіна (1866—1940) і універсальність "Я—Ти-зв'язку" М. Вубера (1878—1965).

За М. Бахтіним, життя — це "життя духу, а життя духу — це діалог"; одкровення індивідуального духу здійснюється у діалозі; евристичну цінність має контекст (до-повнюваність, багатомірність смислових значень предмета) і багаторакурсна рефлексія. Життя як діалог ідей і позицій особистостей М. Бахтін розглянув у праці "Проблеми творчості Достоєвського" (1929). У дослідженні "Естетика словесної творчості" він зазначав: "Життя за своєю природою діалогічне. Жити — означає брати участь у діалозі: запитувати, відповідати, погоджуватись й ін. У цьому діалозі бере участь вся людина і всім життям: очима, душею, духом, тілом, вчинками. Вона вкладає всю себе у слово, і це слово входить у діалогічне тло людського життя, у світовий симпозіум. Кожна думка і кожне життя вливаються у незавершений діалог" (Бахтін, 1979, с. 318).

Філософія М. Бубера близька до екзистенціалізму, її центральна ідея — буття як діалог між Богом і людиною, людиною і світом. У праці "Я і Ти" він розглядав відносини "Я—Ти" і "Я—Воно" (Бубер, 1992). Відносини "Я—Ти" інтимно-діалогічні, інтерперсональний діалог становить засіб соціального спілкування, а "Я—Воно" — когнітивно-практичні, суб'ект-об'ектні, до цієї сфери належить пізнання, розуміння, набуття знань (зокрема, порівняння й оцінка предметів і явищ)* Його особливе відкриття — це ідея абсолютної рівнозначності "Я" і "Ти". Зрозуміти себе можливо лише у зіставленні з іншими. Він визначив три сфери, в яких реалізується універсальний "Я—Ти-зв'язок": життя з природою (домовний рівень), життя з людьми (мовна форма) і життя з духовними сутностями (образи, відчуття, думки, дії, слово). У структурі "Я—Ти-зв'язку" немає містицизму. Філософська антропологія Бубера орієнтує на подолання індивідуалізму та колективізму внаслідок нового бачення науки, основний предмет якої становить не індивід і не колектив, а "людина у взаємозв'язку з іншою людиною". Пізнання на таких засадах дає змогу людському роду знову знайти дійсне "Я" особистості й "заснувати дійсну спільність". Положення М. Бубера про універсальність "Я—Ти-зв'язку" становить теоретичне підґрунтя суб'єкт-суб'ектних відносин у педагогіці. Він розмірковував над питаннями: "Чи спроможний учень з граничною сприйнятливістю оцінити спільну ситуацію й за педагога? Чи властива учневі відповідна духовна діяльність?" За висновком Бубера, незалежно від того, припиниться "Я—Ти-зв'язок" чи набуде будь-якого іншого характеру, специфічному відношенню виховання як такому повна взаємність не властива (Гуревич, 1992).

Безперечно, для розкриття потенціалу учня (студента) необхідно сприймати його як конкретну неповторну особистість у всьому розмаїтті її суб'єктивності. В педагогічному процесі суб'єкт-суб'ектні відносини передбачають взаємне партнерство, коли не лише педагог сприймає студента як цілісність, а й студент виступає партнером у реальній біполярній ситуації. Натомість доцільно запитати: "Що передається від педагога студентові, суб'єкту навчання загалом?" Очевидно, педагог покликаний виховати у суб'єкта навчання передусім здатність долати стереотипи мислення, здатність відчути себе неповторною особистістю, здатність творчої самореалізації в універсумі людського буття на засадах полікультурної взаємозумовленості та взаємодії.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.
  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література