Мартинівський скарб

Філософія родознавства

Вишивкою здавна прикрашали одяг. Ймовірно, перша згадка про стилізований геометричний орнамент в оздобленні сорочки пов'язана з ювелірними виробами VI—VII ст. Йдеться про так званий Мартинівський скарб, який виявлено 1909 р. на березі річки Рось, у с. Мартинів (тепер — Черкаська обл.): срібні й частково позолочені предмети, прикраси, фігурки людей — всього 55 речей (зберігається у Київському музеї історичних коштовностей України). З-поміж них вирізняються срібні бляшки — зображення маленької постаті чоловіка (7,6 см). Риси його обличчя умовні, очі, ніс, рот, довгі вуса ледь намічені лініями або крапками. Це радше антропоморфна прикраса: на ліктьових згинах постаті є два отвори, ймовірно, срібну бляшку нашивали на одяг або використовували з іншою метою, зокрема як пластинку-накладку на кінське сідло. Передусім привертає увагу поза постаті: ноги — зігнуті в колінах, руки — покладені на стегна; перед нами — поза танцюриста, який миттєво виконає гопак, давній український народний танець. Особливе значення має одяг танцюриста, сорочку якого від підборіддя до пояса оздоблюють перехрещені по діагоналі насічені лінії. Сорочка — вишита. Срібна прикраса давнього майстра металопластики засвідчує, що мистецтво вишивки наших предків сягає VI—VII ст.

Символом родової пам'яті, здоров'я і краси є вишивай на — національна біла вишита сорочка. Майже в кожній українській родині виготовляли біле лляне конопляне полотно. Саме таке полотно і використовували для вишивання сорочки. Символіка вишивки поєднувала минуле і майбутнє, історичну та родову пам'ять народу, надії на краще майбутнє. Характер вишивки залежав від того, кому вона призначалася (нареченому, дітям або чоловікові).

Традиційно вважалося, що четвер — найкращий день для шиття. Це підтверджує давній народний вислів: "Доживеш до старості, якщо матимеш четвергову сорочку". Жінки таку сорочку виготовляли для своїх чоловіків. Все потрібно було зробити впродовж дня: полотно краяли і шили, зав'язували на сорочці якомога більше вузликів, що було своєрідним побажання господареві довгих років життя.

Значний внесок у дослідження мистецтва вишивки, семантики вишиванки зробили П. Чубинський, В. Милорадович, О. Афанасьєв, М. Сумцов, Г. Маслова, Б. Рибаков, М. Дмитренко та ін.

Розвиток українського вбрання відповідає історичним стильовим процесам, які властиві для культури Західної Європи, Кавказу, Арабського Сходу. Самобутність національної культури виявляє одяг. Характерну особливість народного ідеалу українського одягу (строїв) становить поєднання доцільності та краси. До основних функцій одягу належать: практична, захисна, оберегова, обрядова, естетична, соціальна.

За одягом можна визначити відповідний етнографічний регіон побутування.

Акварельні зарисовки народних типів Галичини ("Селянські типи") створив польський будівничий і художник

Гржимала Глоговський (1777—1838). Місцевий колорит національного вбрання Київщини, Полтавщини, Черкащини, Сумщини (у 80—90-х роках XX ст.) відображають "Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара" (К., 1992, вип. 2).

Дослідники здійснили спробу розглянути "феномен українського строю" як єдність "матеріального і духовного начал, онтологічного (буттєвого) і гносеологічного (пізнавального)". У контексті наукових положень О. Потебні (стосовно з'яви слова у процесі самодіяльності душі, слова-символу та ін.) простежено взаємозв'язок невживаного нині слова лудина (граматична однина, що означає один предмет ноші) та лудіння (граматична множина, у цьому сенсі — весь одяг), слова луб (кора дерева) і дієслова лудити (прикрашати, приваблювати, принаджувати). На підставі відповідного аналізу зроблено важливий висновок: "лудина, суцільно-кроєне з рукавами хрещате вбрання, є другим після ряси одяговим твором, що так само, як намітка і ряса, одночасно перетворюється на символ, зберігаючи недоторканою свою священну хрещату форму"; отже, "сталась видатна подія, що осяяла буття і майбуття наших предків. У духовно-інтелектуальній творчості народилися основоположні поняття, а в українській мові з'явилося слово людина. Назавжди!" (Білан, 2000, с. 97). Наголошено, що за єдністю символіки, функцій, ідеограм, узорччя українська традиційна сорочка здавна називалася писаною.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мартинівський скарб“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб
  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література