Поняття "соціалізація".
Термін "соціалізація" (лат. восіаИа — суспільний) міждисциплінарний за змістом. Загальні проблеми соціалізації розглядає філософія. Окремі аспекти соціалізації молоді досліджують соціологія, психологія, соціальна психологія, педагогіка.
Соціалізація — це процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, установок, цінностей, взірців поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі, що зумовлюють її становлення і функціонування як суб'єкта суспільства.
Зміст і механізми соціалізації змінюються історично і залежать від соціально-економічної структури суспільства, його політичних пріоритетів, духовних цінностей, культури загалом. Індивід постає як "об'єкт" соціалізації і водночас є суб'єктом суспільної активності, здатним ініціювати й творити нові суспільні форми. Наслідок соціалізації — становлення цілісної особистості, здатної до індивідуальної творчості та самореалізації.
Освіта і соціалізація особистості.
Соціалізація має різні рівні впливу на особистість: виховання як соціально-організований процес і стихійні (спонтанні) тенденції.
Дослідження соціалізації поєднує філогенетичний (розвиток родових ознак людства) й онтогенетичний (становлення конкретного типу особистості) підходів.
Психологія досліджує соціалізацію особистості у контексті механізмів діяльності та освоєння певного досвіду на різних стадіях життєвого циклу.
Видатний психолог і філософ С. Рубінштейн (1889—1960) зазначав, що у діяльності людини, її справах (практичних і теоретичних), психічний, духовний розвиток людини не лише виявляється, а й здійснюється. Для людини не є випадковими, зовнішніми і психологічно байдужими обставини її біографії, власна історія "життєвого шляху". Недаремно в біографію людини вводять дані про те, де і чому вона навчалась, де і яку діяльність виконувала, що зробила, її праці. Тобто в історію людини, котра має охарактеризувати її, вводять передусім те, що в процесі навчання вона опанувала із результатів попереднього історичного розвитку людства, що сама зробила для подальшого просування — як вона ввійшла у подальший зв'язок історичного розвитку. В тих випадках, коли певна особистість здійснює історичні справи, які входять не лише в її особисту історію, айв історію суспільства, — в історію самої науки, а не тільки наукової освіти і розумового розвитку тієї людини, в історію мистецтва, а не лише естетичного виховання і розвитку тієї особистості тощо, — вона стає історичною особистістю у власному розумінні слова. Кожна людина має свою історію, оскільки вона входить в історію людства (Рубінштейн, 1999).
Соціальна психологія розглядає соціалізуючий вплив безпосереднього оточення і міжособистісних відносин.
Представники західної соціології звертають увагу на теоретичні засади соціалізації. Наприклад, французький соціолог Г. Тард (1843—1904) типовими соціальними відносинами вважав численні рівні відносин "вчитель—учень".
Австрійський соціолог М. Полані (1891—1976) зазначив важливість невербального наставництва (відносини "вчи-тель-учень") для засвоєння новим поколінням досвіду попередніх. Американський соціолог T. Парсонс (1902—1979) основним осередком первинної соціалізації вважав сім'ю, де формуються фундаментальні мотиваційні установки особистості. Проте механізм соціалізації він радше розглянув у контексті теорії психоаналізу 3. Фройда. Іспанський філософ X. Ортега-і-Тассет(1883—1955; засновник Мадридської школи) розглядав покоління переважно як суб'єкт сприйняття, осмислення і переданий діахронної інформації.
Діахронія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, посилення, завершеність, і chronos — час ) та синхронія (грец. synchronizer — одночасний) — поняття, які характеризують історичну послідовність розвитку явищ у певній сфері дійсності (діахронія) і співіснування, стан цих явищ на певний момент часу (синхронія).
На порівняльно-історичні дослідження соціалізації у різних суспільствах і культурах орієнтує історико-етнографіч-ний підхід.
Згідно з культурно-історичною теорією (Л. Виготський, 0. Леонтьев, О. Лурія), історичне освоєння культури суспільства здійснюється внаслідок вербального передання досвіду (різні форми спілкування, у тому числі міжпоколінні) й знаряддєвої діяльності.
Важливе значення у процесі соціалізації особистості має система освіти та педагогіка.
З'явилися видання, які розглядають педагогічні аспекти соціалізації молоді, практику соціальної роботи на основі досвіду 25 країн світу (Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. — Москва; Тула, 1993. — Т. 1; Т. 2).
В українських джерелах "соціалізація особистості" розглядається як провідна категорія соціальної педагогіки (Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С. P. Соціальна педагогіка. Соціальна робота: Навч. посіб. — К., 1997).
Окремі соціально-філософські концепції розглядають співвідношення у суспільстві еліти (франц. dite — краще, добірне, від лат. eligo — обираю) й інших людей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціалізація поколінь. Повноліття“ на сторінці 1. Приємного читання.
