Соціалізація поколінь. Повноліття

Філософія родознавства


Поняття "соціалізація".


Термін "соціалізація" (лат. восіаИа — суспільний) міждисциплінарний за змістом. Загальні проблеми соціалізації розглядає філософія. Окремі аспекти соціалізації молоді досліджують соціологія, психологія, соціальна психологія, педагогіка.

Соціалізація — це процес засвоєння людиною певної системи знань, норм, установок, цінностей, взірців поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі, що зумовлюють її становлення і функціонування як суб'єкта суспільства.

Зміст і механізми соціалізації змінюються історично і залежать від соціально-економічної структури суспільства, його політичних пріоритетів, духовних цінностей, культури загалом. Індивід постає як "об'єкт" соціалізації і водночас є суб'єктом суспільної активності, здатним ініціювати й творити нові суспільні форми. Наслідок соціалізації — становлення цілісної особистості, здатної до індивідуальної творчості та самореалізації.


Освіта і соціалізація особистості.


Соціалізація має різні рівні впливу на особистість: виховання як соціально-організований процес і стихійні (спонтанні) тенденції.

Дослідження соціалізації поєднує філогенетичний (розвиток родових ознак людства) й онтогенетичний (становлення конкретного типу особистості) підходів.

Психологія досліджує соціалізацію особистості у контексті механізмів діяльності та освоєння певного досвіду на різних стадіях життєвого циклу.

Видатний психолог і філософ С. Рубінштейн (1889—1960) зазначав, що у діяльності людини, її справах (практичних і теоретичних), психічний, духовний розвиток людини не лише виявляється, а й здійснюється. Для людини не є випадковими, зовнішніми і психологічно байдужими обставини її біографії, власна історія "життєвого шляху". Недаремно в біографію людини вводять дані про те, де і чому вона навчалась, де і яку діяльність виконувала, що зробила, її праці. Тобто в історію людини, котра має охарактеризувати її, вводять передусім те, що в процесі навчання вона опанувала із результатів попереднього історичного розвитку людства, що сама зробила для подальшого просування — як вона ввійшла у подальший зв'язок історичного розвитку. В тих випадках, коли певна особистість здійснює історичні справи, які входять не лише в її особисту історію, айв історію суспільства, — в історію самої науки, а не тільки наукової освіти і розумового розвитку тієї людини, в історію мистецтва, а не лише естетичного виховання і розвитку тієї особистості тощо, — вона стає історичною особистістю у власному розумінні слова. Кожна людина має свою історію, оскільки вона входить в історію людства (Рубінштейн, 1999).

Соціальна психологія розглядає соціалізуючий вплив безпосереднього оточення і міжособистісних відносин.

Представники західної соціології звертають увагу на теоретичні засади соціалізації. Наприклад, французький соціолог Г. Тард (1843—1904) типовими соціальними відносинами вважав численні рівні відносин "вчитель—учень".

Австрійський соціолог М. Полані (1891—1976) зазначив важливість невербального наставництва (відносини "вчи-тель-учень") для засвоєння новим поколінням досвіду попередніх. Американський соціолог T. Парсонс (1902—1979) основним осередком первинної соціалізації вважав сім'ю, де формуються фундаментальні мотиваційні установки особистості. Проте механізм соціалізації він радше розглянув у контексті теорії психоаналізу 3. Фройда. Іспанський філософ X. Ортега-і-Тассет(1883—1955; засновник Мадридської школи) розглядав покоління переважно як суб'єкт сприйняття, осмислення і переданий діахронної інформації.

Діахронія (грец. dia — префікс, що означає наскрізний рух, посилення, завершеність, і chronos — час ) та синхронія (грец. synchronizer — одночасний) — поняття, які характеризують історичну послідовність розвитку явищ у певній сфері дійсності (діахронія) і співіснування, стан цих явищ на певний момент часу (синхронія).

На порівняльно-історичні дослідження соціалізації у різних суспільствах і культурах орієнтує історико-етнографіч-ний підхід.

Згідно з культурно-історичною теорією (Л. Виготський, 0. Леонтьев, О. Лурія), історичне освоєння культури суспільства здійснюється внаслідок вербального передання досвіду (різні форми спілкування, у тому числі міжпоколінні) й знаряддєвої діяльності.

Важливе значення у процесі соціалізації особистості має система освіти та педагогіка.

З'явилися видання, які розглядають педагогічні аспекти соціалізації молоді, практику соціальної роботи на основі досвіду 25 країн світу (Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. — Москва; Тула, 1993. — Т. 1; Т. 2).

В українських джерелах "соціалізація особистості" розглядається як провідна категорія соціальної педагогіки (Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С. P. Соціальна педагогіка. Соціальна робота: Навч. посіб. — К., 1997).

Окремі соціально-філософські концепції розглядають співвідношення у суспільстві еліти (франц. dite — краще, добірне, від лат. eligo — обираю) й інших людей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціалізація поколінь. Повноліття“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття
  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література