Історичні традиції державної символіки незалежної України.

Філософія родознавства

Родовід і наукова біографія тісно пов'язують з Україною Володимира Вернадського (1863—1945). Він був українцем по матері та батькові. Один з його предків (за лінією батька) — литовський шляхтич Верна, у війську Богдана Хмельницького воював проти поляків. Його нащадками були старшини і товариші Війська Запорозького. Предки Володимира за лінією матері (Ганни Петрівни, з роду Константино-вичів) належали до козацько-старшинської верхівки. Дядько матері Микола Гулак (1822—1899) походив із сім'ї небагатого дворянина, здобув визнання як український літературознавець і громадський діяч. На початку 1846 р. заснував Кирило-Мефодіївське товариство (разом з Миколою Костомаровим і Василем Білозерським). Володимир почав вивчати свій родовід ще зі студентських років. Після одруження з Наталіею Старицькою він досліджував її родовід. Згодом М. Драгоманов познайомив В. Вернадського з І. Франком і М. Павликом. У 1915 р. В. Вернадський написав статтю "Українське питання і російська громадськість", де чітко наголошував: "небезпека для Росії не в українському русі як такому", а в його трактуванні як шкідливого і до того ж привнесенного явища у державному і національному організмі. В. Вернадський був "українцем за корінням" і став "громадянином Всесвіту", його внутрішній світ і могутній інтелект сягали ноосферного безмежжя. Вернадському-вче-ному належав Всесвіт, в якому чільне місце посідала рідна

Україна. І це найяскравіше виявилося в його подвижницькій діяльності стосовно створення Української академії наук у Києві (Хлистун, 1992).

В. Вернадський — один з творців антропокосмізму, системи, в якій природничо-історичні й соціально-гуманітарні людські тенденції розвитку науки становлять органічну цілісність. З утворенням власної сім'ї ідеї олюднення науки і наукового осмислення життя для Вернадського-вченого набувають особистісного значення. Його цікавили проблеми спадкової талановитості й можливості її передавання у поколіннях. Він наголошував на необхідності наукового підходу до педагогіки загалом і родинного виховання зокрема, поєднання духовних, морально-етичних чинників з гуманістичними цінностями у справі підготовки поколінь до корисної суспільної діяльності без нав'язування професійного вибору. На таких принципах разом з дружиною вони виховували дітей — сина Георгія (обрав фах історика) та дочку Ніну (вона стала лікарем). Спільні цінності та, як наслідок, духовна єдність вирізняли родину Вернадських.

В автобіографічних матеріалах В. Вернадський зазначав, що для громадянського становлення особистості в сім'ї особливе значення мають образи предків, які виявляють універсальний зв'язок загального й одиничного у родовідному дереві (Вернадський, 1988, 1989).

На зв'язку генеалогії і педагогіки наголошував П. Фло-ренський, оскільки історія роду дає моральні уроки та настанови нащадкам.

Таким моральним взірцем для дітей була доля самого священика Павла Флоренського. Незважаючи на трагічне становище в'язня Соловків (розстріляний 8 грудня 1937 р.)" він прагнув донести до дітей і нащадків розуміння: кожен з них має дати світові найкраще з того, що вклав у нього весь рід. Лише тоді справдиться існування особистості. У настановах "Заповіту", звертаючись до дітей — Анни, Василя і Кирила, він наголошував:

"Не забувайте роду свого, минулого свого, вивчайте своїх дідів і прадідів, працюйте над закріпленням їх пам'яті.

Мені здається, що задачі нашого роду — не практичні, не адміністративні, а передусім розумові, організаційні у галузі духовного життя, культури, просвіщення. Намагайтеся осмислити ці задачі нашого роду і не уникайте прямого слідування їм, по можливості твердо дотримуйтесь властивої нам діяльності.

Не шукайте влади, багатства, впливу — нам все це не властиво; потрібною мірою воно само прийде; інакше стане вам нудно і тяжко жити.

Давно хочеться мені записати: частіше дивіться.на зірки. Коли буде на душі погано, дивіться на зірки або на блакить вдень. Коли сумно, коли вас скривдять, коли зазнаєте ду-шевних страждань — вийдіть на повітря і залишитесь на одинці з небом. Тоді душа заспокоїться" (Флоренський, 1992, с. 440—444).

Нині закономірно привертають увагу замовчувані десятиліттями давні галузі історичної науки, як і поняття "генеалогія" та "геральдика". З'являються генеалогічні клуби і товариства (наприклад, у Москві), які пропонують послуги спеціалістів-генеалогів з дослідження родоводу (вартість послуги — бл. 35 тис. дол.).

У сучасних умовах демократизації українського суспільства активізуються прагнення осмислити "без купюр" історію країни і родини.

Історичні традиції зберігає державна символіка незалежної України. В "Конституції України" (1997) зазначено: "Державними символами України е Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з ура' хуванням малого Державного Герба України та Герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної ради України.

Головним елементом Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)" (ст. 20). Символи держави увінчують будинок Верховної Ради України.

Проте зауважимо, що осмислення буття власного роду становить моральний обов'язок і відповідальність його представника перед предками та нащадками, особливо стосовно геральдичної творчості. Головно, щоб це не було даниною моди, а відповідало давнім моральним настановам народу: "Рід пізнавай — все добре переймай".

Проблемно-пізнавальні завдання

• 1. Що вивчає "генеалогія"?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні традиції державної символіки незалежної України.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.
  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література