Символіка обрядовості Великодня.

Філософія родознавства

Найважливіші великодні символи — паска і фарбовані яйця-"писанки". Освячені в церкві, вони набували магічного значення.

У перший день святкування належало бути вдома, пригощатися в родинному колі. Другого дня служили молебні по домівках. Гостювали у родичів. Для частування готували вареники, млинці. На третій день Великодня жінки відвідували бабу-повитуху, приносили калачі, крашанки, готували різні страви.

Відбувалися розваги, ігри, танці, співали пісні, водили хороводи. Весняні ігри переважно розпочиналися виконанням "кривого танцю" (П. Чубинський), що належить до архаїчного типу хороводів (Грушевський, 1993, с. 131). Дівчата бралися за руки, довгою чередою бігали між трьома застромленими у землю кілками, трьома посадженими на землі дітьми або туди, куди тягне їх провідниця хору (корифей-ка). Вони виробляли всілякі зигзаги і повторювали нехитру пісню:

Кривого танця йдемо,

Кінця му не знайдемо:

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину.

А ми кривому танцю

Не виведемо концю,

Бо його треба вести,

Як віночок плести.

Ритуальне дійство символізує нескінченність Всесвіту. Хоровод відображає нелегкий шлях Лади — давньоукраїнської богині весни, з Вирію до рідних земель. За давніми легендами, Вирій (Буян-Острів, Ирій) — острів у Всесвіті, першоземля богів і світу; тут розташоване озеро Живої Води і першодерево світу — Прадуб з молодильними яблуками безсмертя. Вічним мешканцем Вирію є першоптах і, водночас, давньоукраїнський нершобог — Сокіл (або Род), який завжди перебуває на вершечку Прадуба. З білої та чорної сльози Сокола з'явилися на світ Білий Лебідь і Чорний Лебідь, котрих Сокіл перетворив на Білобога і Чорнобога.

З ускладненням техніки колективних дійств, ігор, хороводів, пантомім виникла категорія спеціалістів-імпровіза-торів, провідників (диригентів і режисерів), які ставлять нові танці, вносять нові елементи в ігри, обряди, словесний репертуар. Функції давнього одностайного хору (окремі вигуки або повторення кількох слів) розподіляються між гуртом і провідником (корифеєм), "счинальником" (у гуцульській термінології). Провідник виголошує змістовніші фрази. Хор відповідає на них ритмічними вигуками чи постійною фра-зою-приспівом (рефреном), а строфи корифея творять цілісне поетичне (ритмічне) оповідання. Такі оповідання справляють глибоке враження на учасників видовища і глядачів, використовуються в побуті, заохочують до творення нових текстів (Грушевський, 1993, т. 1, с. 72).

Веснянки-гаївки широко відображені в образотворчому, театральному, музичному мистецтві. Іван Труш на картині "Гагілки" (1905) показав глибинну сутність обряду гуцульських веснянок: тут зображено момент, коли діти ходять по сплетених руках дорослих. Отже, правічні традиції народу безперервні й функціонують як духовний діалог поколінь.

Музичну обробку веснянок здійснили українські композитори М. Лисенко, М. Леонтович, С. Людкевич, Д. Ревуць-кий, М. Вериківський, П. Козицький та ін.

Глибоке символічне значення мають пов'язані з обрядами дві фази Сонця — весняне рівнодення і літнє сонцестояння. Тут, в обрядових діях, колесо імітує Сонце.

Найдавнішу згадку про ототожнення Сонця і колеса вміщують давні індійські писемні джерела періоду культури Хараппи і Мохенджо-Даро (2700—1700 до н.е.) (Гуров, 1975).

Елементом давньослов'янських святкувань було виготовлення колеса-сонця. Для обмазування колеса використовували дьоготь. Колесо обвивали джгутами зі соломи і запалювали, вогненне колесо-сонце спускали з гори в річку. В іншому випадку колесо запалювали біля вогнища і відкочували у бік (на Купалу). Ймовірно, цим символічно наголошувалось, що дні коротшають, сила Сонця змешується, починаючи з другої половини літа (Афанасьев, 1865).

Англійський етнолог Дж. Фрезер у праці "Золота гілка" (1890), дослідив походження релігій світу, навів дані давньослов'янського етнографічного матеріалу Малоросії. Він показав подібність європейських та індійських обрядів, зокрема спільність ритуалу магічної весни, спрямованого забезпечити весняне відродження природи. Йдеться про давній індійський обряд здійснення навесні шлюбної церемонії двох божеств — Шіви та Парваті, які уособлюють духів рослинності, їхнє "весілля" аналогічне європейським обрядам, коли розігрується шлюб молодих духів рослинності — Короля і Королеви Травня, Травневої Нареченої і Травневого Нареченого. Викидання таких зображень (фігурок із глини, ляльок) у воду й оплакування нагадує європейські звичаї викидання мертвого духа у воду (Смерть, Ярило, Кострома) та голосіння над ним. Уявлення про те, що відповідний обряд покликаний забезпечити дівчатам заміжжя, пояснюється вірою у запліднюючий вплив духу рослинності як на рослини, так і на людину (Фрезер, 1984).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Символіка обрядовості Великодня.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.
  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література