Соціум як культуротворчість

Філософія родознавства


Різновиди життя, властиві соціуму.


Соціум функціонує і трансформується відповідно до історичних, економічних, культурних умов суспільного розвитку.

Дослідники зазначають властиві соціуму "принаймні, два головних різновиди життя — родове (суспільне) та індивідуальне. На відміну від тваринного світу, де виразно домінує перший вид життя, в соціальному космосі діє панівна тенденція зростання змісту і значення життя особи. Проходячи щаблі історії, соціум неухильно трансформується в такий спосіб, що його родові (суспільні) системи дедалі повніше переходять на режим безособового (часом навіть і безлюдного) функціонування, а власне життя локалізується в бутті особи, малої групи, спільноти" (Попов, 1997, с. 75). З позицій наукового пошуку вважається "продуктивним виділити в соціумі три структурні моменти: буттєву спільноту (моно- або поліетнічну), індивідуальне буття людини і суспільство"; "суспільство кристалізує родове в соціумі, воно існує в історичному просторі, функціонує в обов'язковому, типовому, правовому; етнос як надіндивідуальний соціокультурний суб'єкт родового життя існує в даному біогеоценозі в часовому масштабі. Сутність етносу — це реальний спільний процес життя певної спільноти... Людина існує в режимі життя, на яке специфічно впливають етнічна спільнота і суспільство" (Попов, 1997, с. 85—86).

У становленні соціуму особливу функцію посередника між індивідом і родом виконує сім'я. Сім'я, родина своєрідно уособлюють історичну наступність поколінь. Досвід предків втілює духовні вартості, народні етико-моральні настанови, які слугують орієнтирами життєдіяльності для нащадків.


Чинники культурності українського народу (Д.Антонович).


Глибоко оптимістичні висновки відомого дослідника української культури Дмитра Антоновича (1877—1945). На його думку, "людина, що витворила родинну організацію й живе в родинному укладі, є культурнішою від людини, що до організації родини не дійшла; ще культурніший стан людини, яка живе в організації, що охоплює й об'єднує ціле плем'я людей"; але найважливішим культурним чинником є утворення держави, її удосконалення; можна також "вважати за культурні ті народи, що мають письмо в своїй мові та це письмо вживають". Широке розгалуження і взаємозумовленість характеризують культуру матеріальну (народне житло, одяг, промислове знаряддя, будування, засоби сполучення, оздоби), духовну (розвій думки, вірувань і релігії; освіта, словесна і музична творчість, мистецтво) та суспільну (організація громадянська, відносини між громадянами і державами — політичні, економічні, правові тощо). Необхідну передумову культурного розвитку кожного народу становить "можливість єднання з іншими народами і взаємного обміну культурними здобутками і культурними цінностями*'. Однак "який би критерій не покласти, то український народ все буде не тільки народом культурним, але й народом дуже старої і дуже високо розвиненої культури". Висока культурність українського народу зумовлюється тим, що він упродовж багатьох тисяч років передісторичного й історичного життя "активно сприймав культурні впливи від безлічі тих народів", що впродовж тисячоліть "переходили через українську землю або входили в стосунки чи межували з українською територією". Можливість сприймати культурні здобутки інших народів, безумовно, важлива. Однак найперспективнішою є "здібність сприйнятий, культурний досвід пристосувати до свого вжитку, дати йому своє власне оригінальне, національне забарвлення і в той спосіб світовий культурний чинник обернути у чинник національної культури" (Антонович, 1993).

Історично упорядкування соціуму наших предків здійснюється на основі певних космологічних, релігійних, світоглядних уявлень, які сягають найдавніших періодів історії людства.

Очевидно, багатоманітні історичні культурні взаємовпливи активізують тенденції діалогу культур, які простежуються на різних рівнях функціонування соціуму, матеріальної та духовної культури, суспільного життя українців.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціум як культуротворчість“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість
  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література