Перша літописна згадка назви "Україна".

Філософія родознавства

Методологічно значущою в осмисленні цінностей національної культури є поява самоназви народу, країни.

Як відомо, вперше назва "Україна" вжита у Київському літописі для означення Переяславщини при опису подій 1147 р. За свідченням літописця, цього року в поході проти половців тяжко захворів і помер переяславський князь Володимир Глібович. Принесли князя "в город його Переяславль на носилицях, і тут представився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила" (Літопис руський, 1989, с. 347).

Надзвичайну складність історичної долі українського народу засвідчує той факт, що етнонім "українець" набуває визнання лише у XIX ст.

Служба імміграції Канади тривалий час реєструвала переселенців із Західної України під загальною назвою "австро-угорці", "русини", "галичани", "рутенці", "буковинці", "поляки". Назва "українці" у переписах населення Канади вперше зустрічається 1916 р.; під такою назвою було зареєстровано 36 103 особи (Українські канадці..., 1990, с. 16—18).

Ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз розвитку українського народу здійснив Михайло Грушевський. Вчений спростував версії офіціозних істориків польсько-шляхетської та проросійської орієнтації XV—XIX ст., котрі прагнули довести, що назва "українці" вміщує передусім географічно-периферійний смисл і не вказує на ознаки етнічної самодостатності як нації. Такі думки обстоювали польський історик С. Грондський, російський історик М. Погодін, російські філософи Г. Федотов, П. Струве та ін.

У дослідженні витоків української нації М. Грушевський виходив з реальних історичних, економічних, культурних взаємовідносин східнослов'янських народів, існуючих задовго до періоду Київської Русі. Він зазначив, що використав назви "Україна-Русь" і "українсько-руський" з метою "підкреслити зв'язки нового українського життя з його старими традиціями" (Грушевський, 1904, с. 2).

Зміст термінів "українознавство", "україністика", "україніка".

Науковці простежили еволюцію понять "українознавство", "україністика", "україніка" (Дашкевич, 1994), етно-топонім "Україна" й етнонім "українці" (Макарчук, 1994), назву "Україна" в контексті українського історичного фольклору (Мороз, 1994).

За висновком дослідників, термін "україністика" лише у науково-педагогічному розумінні (українська лінгвістика, плюс літературознавство, плюс фольклористика) виник на зламі XIX—XX ст., коли за українською соборною нацією остаточно утвердився (частково також у міжнародному вжитку) етнонім "українці". Термін "україністика" (відповідно "україністи") виник за аналогією з термінами "германістика", "романістика", "русистика" і набув значного поширення у 30-х роках XX ст. Помітних політичних переслідувань він не зазнавав, хоча у міжвоєнній Польщі (1918—1939), коли етнонім "українці" заперечувався в офіційному слововживанні (застосовували, зокрема у шкільній практиці, в антиукраїнській публіцистиці терміни "Rusin","ruski", "vel rusinski jezuk"), це не могло не відбитися на діапазоні вживання термінів "україністика", "україніст". Стосовно використання в науковій і повсякденній мові, то найперспективнішим "нині виявляється термін "україністика" (похідне — "україністи"), що охоплює комплекс із частини гуманістичних, переважно філологічних дисциплін. Межі застосування терміна вимагають уточнення. "Українознавство" (і похідне — "українознавець") як термін, характерний для додержавного існування української нації, не позбавлений дискримінаційного відтінку, хоча й закріплений політизованою традицією, поступово відходить у минуле, зберігаючи дотепер значення тимчасового паліативу. Семантичне поле застосування терміна нечітке. Немає обґрунтованих причин змінювати значення терміна "україніка", який і надалі слід застосовувати для визначення сукупності чужоземних відомостей і літератури про Україну, українську націю, українські проблеми (Дашкевич, 1994).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перша літописна згадка назви "Україна".“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".
  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література