Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

Філософія родознавства

Писанки здавна становлять примітну групу дитячих іграшок. Писанки-іграшки сприяють вихованню у дітей почуття прекрасного.

Першими іграшками були переважно копії предметів побуту і праці хліборобів. Такі іграшки розвивали у дітей навички духовно-практичного освоєння дійсності.

За даними археології, дитячі іграшки з'явилися у слов'ян в епоху бронзи. При розкопках поселень IX—XI ст. виявлено різні фігурки, виготовлені з глини і дерева: баранці, коники, собачки, пташки. Дитячі гральні кісточки IX—X ст., відомі у народі під назвою "зерні", виявив археолог Д. Самоквасов при розкопках Чорної Могили (1871—1873) у Чернігові, а дитячі брязкальця та свистунці X—XI ст. — археолог В. Хвойка на Середньому Подніпров'ї (Хвойка, 1913). З XII ст. виготовлення дитячих іграшок стало окремим промислом. Відповідні гончарні майстерні XII—ХНІ ст. розкопані у Києві, Чернігові, Галичі.

Іграшки мають важливе соціокультурне значення як засіб національного виховання на ґрунті духовних традицій народу.

На традиціях школи Яворівського деревообробництва в Яворові 1896 р. була відкрита "забавкарська школа", де виготовляли дитячі іграшки: коники, візочки, птахи, тачечки, тріскотальця. Яворівський розпис вирізняють характерні елементи (квіти, ружі, зірки, віночки, качечки, кривульки, цяточки, рисочки тощо) і переважно п'ять кольорів (зелений, жовтий, червоний, коричневий, білий та їх похідні). Майстром дерев'яних мальованих іграшок був І. Лісовський, відомий своїми скульптурами у техніці і традиціях яворівського об'ємного різьблення. Й. Музичка (іграшкар, столяр, різьбяр) розробив на основі традиційної орнаментики квітково-рослинні композиції, впроваджені у рельєфному різьбленні. Народний майстер Й. Станько вперше опрацював новий технічний прийом — яворівське плоске різьблення, що отримало назву "яворівська різьба" (Гнатюк, 1997).

У наукових джерелах розглянуто історію, семантику, образну своєрідність української народної іграшки, фольклорний" соціокультурний, філософський контекст "іграшкової культури" (Найден, 1999).

На теренах України вперше іграшки виявлено у похованнях дітей VI—IV ст. до н. е. у Північному Надчорномор'ї яке тоді перебувало в ареалі впливів античної культури. Це були іграшки реалістичного й узагальненого трактування: фігурки людей, тварин, моделі предметів побуту і засобів пересування, вироблені з глини, воску, кістки, металу, які у похованнях розміщувалися поряд з предметами догляду за дітьми (ріжками для годування). В іграшках X—XIII ст. простежується трансформація язичницької культової пластики відповідно до християнського світосприйняття. У художньому сенсі розвиток української іграшки XIV—ХVIIIт. відбувався у руслі національного та європейського декоративного мистецтва. Спостерігається ускладнення форми, зумовлене зображенням елементів одягу, прикрас у фігурках людей і анатомічних ознак тварин, появою у ХII —XVIII ст. сюжетних композицій, застосування в оздобленні поверхні іграшок підполивного розпису. В XIX — на початку XX ст. набуло розвитку народне забавкарство, яке згодом стало окремим промислом з характерними локальними рисами. Ареал дерев'яної іграшки — Середнє Подніпров'я, Полісся, Волинь, Покуття, Гуцульщина, Лемківщина. Пріоритети господарської діяльності Гуцульщини зумовили виготовлення тут сирної іграшки. У місцевостях, де вирощували жито і пшеницю, поширена іграшка з соломи; при наявності водоймищ (річок, озер) — іграшки з рогози і лози. Іграшки з тканини і паперу поширилися в районах активного побутування хатніх прикрас із паперу (Слобожанщина, Середнє Подніпров'я, Поділля, Прикарпаття). Для всіх етнографічних регіонів України характерна іграшка з глини (Герус, 2004).

Традиції гуцульської народної іграшки засвідчує постійно діюча експозиція Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. У витоках цих традицій стояли гончарі Й. Табахорюк (Пістинь), М. Свіздранюк, П. Цвілик, Р. Рощиб'юк (Косів). Техніка ручної ліпки з глини власного приготування (слудви) характерна для іграшок М. Ковальчук — самодіяльної майстрині з Коломийщини (Баран,1997).

У кожного народу побутують власні, історично вироблені іграшки, які втілюють традиції національної культури.

Проте відомі й певні образні запозичення. Зокрема російська "Матрьошка" походить від японської іграшки. За легендою, дружина одного японського правителя тривалий час не мала дітей. Однак після купання у чистому джерелі вона народила дівчинку. Місцеві майстри почали виготовляти з дерева дівчинку: в неї були вузькі оченята, відповідно до антропологічних особливостей японського народу. До Росії іграшку привезла дружина Сави Мамонтова, відомого промисловця; в їхньому маєтку Абрамцево часто мешкали і гостювали художники, які й виготовили подібну ляльку. Так з'явилась "Матрьошка".

У Росії традиційно виготовляються іграшки димківська, філімонівська, богородська, семенівська, абашівська.

У США та Європі набула поширення німецька дитяча іграшка — "Тедді-бер" (м'який плюшевий ведмедик).

У другій половині XX ст. найпоширенішим став феномен ляльки Барбі (зріст 30 см, осина талія, біле волосся, довгі ноги і пишні форми). Рут Хандлер, дружина власника фірми іграшок "Меттел Тойс", зауважила, що її донька постійно малювала чарівних жінок з витонченою фігурою, в модному, яскравому вбранні. Виникла ідея створити ляльку, подібну на милу, дорослу дівчинку, і вдягти її вишукано, зі смаком. У Нью-Йорку на ярмарку іграшок (1959) нова лялька здобула надзвичайний успіх. Назвали ляльку Барбі, за іменем маленької доньки подружжя Хандлерів. Численні замовлення перетворили сімейну фірму на транснаціональний концерн. Випуск Барбі супроводжують розкішні аксесуари: співмірний її зросту будиночок, басейн, сауна, сучасні меблі, машина, різноманітний одяг. Заможні власниці Барбі замовляють для неї вбрання у фірмах "Крістіан Діор" і "Ніна Річчі" (вартість такого вбрання сягає 1 тис. дол.). Західні бізнесмени прагнуть "вивести у світ", зменшені до розмірів Барбі, фігурки відомих політичних діячів, акторів, співаків, музикантів.

Отже, Барбі перестала бути іграшкою. Втілюючи спосіб життя голлівудських кінозірок, вона перетворилась на фетиш, еталон достатку. Ціна найдорожчої ляльки становить 100 тис. євро (для її оздоблення використано золото і діаманти).

Варто пам'ятати: у грі діти не імітують, а живуть. Гра — відображення певних подій.

На сучасному етапі поширилися різноманітні "кібер-ігри". Деякі з них здатні викликати у дітей агресивні почуття, спонукати до агресивності, неконтрольованих дій, насильства. Швеція та Греція, наприклад, заборонили продавати військові ігри на своїй території.

Особливо насичена роботами-іграшками Японія. Очевидно, саме з метою виховання турботливих почуттів тут набула поширення забавка — Тамагоччі, що потребувала постійної уваги дитини (вчасно "годувати", "водити на прогулянку").

До найбільших у Європі належить колекція "Музею іграшки" у Києві, яка вміщує понад 10 тис. експонатів. З-поміж них — натуралістичні ляльки (слоник — білий, ведмедики — коричневі); ляльки-трансформери; вітчизняний аналог ляльки Барбі; унікальні вироби, зокрема мотанки, ляльки з сиру та ін.

Сирні іграшки здавна становлять невід'ємний атрибут усіх подій гуцульського життя (Різдво, Великдень, весілля, поховання та ін.). Натомість Марія Матійчук з Косівщини — чи не остання з народних майстринь, котра знає секрети виготовлення коників, сирної іграшки (яку можна їсти).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.
  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література