Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

Філософія родознавства

В Японії соціалізація поколінь ґрунтується на глибоких традиціях національної культури (Михайлова, 1983; Тав-ровський, 1989; Троєльнікова, 2004).

Японську ієрархічну родину характеризує глибока повага до батьків. Три її покоління традиційно проживають в одному помешканні, стіни якого прикрашають портрети засновників роду до шести-семи поколінь. Про заслуги і досвід предків батьки розповідають маленьким дітям. Найбільший авторитет у сім'ї має дід, після нього — батько. З раннього дитинства малюки звикають, що їхній батько глибоко шанобливо ставиться до свого батька (тобто дідуся).

Для японської дитини незаперечний авторитет батька і діда. Батько — взірець гідності у життєвих випробуваннях. Матері належить провідна роль у вихованні дітей. Інколи до двох років матері годують немовлят груддю. До пустощів малюків матері надзвичайно терплячі. Майже до шести років дитина ні в чому не має обмежень, оскільки вважається, що це позитивно впливає на формування психічної рівноваги й упевненості.

Такі ознаки — важливі чинники світовідчуття, адаптації до реалій життя, а відтак і соціалізації особистості.

В Японії 3 березня відзначається День дівчаток, або Свято ляльок (хан мацурі). Таке святкування сягає XVII ст. Витоки урочистостей пов'язані з початком засівання проса як власне жіночим заняттям. У минулому святкування відбувалося у сільських місцевостях, згодом поширилося в усій країні. Дівчаток цього дня вітають родичі, сусіди. В родинах, де зростають дівчатка, впродовж березня має бути організована виставка ляльок. Японська традиційна іграшка — безумовний шедевр декоративно-ужиткового мистецтва (Тю-леніна, 1981). Іграшки розташовують у найбільшій кімнаті, на підставці з п'яти-семи сходинок. Підставка вкрита червоною скатертиною. Ляльки розміщуються у певному порядку: на верхній сходинці — імператор, імператриця, придворні дами, музиканти, слуги; на нижній — іграшкові меблі, посуд; завершують виставку два деревця — мандаринове і персикове. При врученні подарунків дівчаткам бажають щасливої долі, щоб вони стали доброзичливими, миролюбними і м'якими, як квітка персика.

День хлопчиків (танго-но секку), або Свято "сім-п'ять-три" (сіті-го-сан) відзначається 5 травня. Свято пов'язують із садінням рису, що вважається справою чоловіків.

Змужніння хлопчиків символізує короп, якому властиві сила, пружність, здатність долати перешкоди. Зображення коропа, виготовлене з паперу чи легкої тканини, тріпочеть-ся під вітром на довгих бамбукових палицях, прикріплених до помешкань, де зростають хлопчики. Про кількість хлопчиків у родині засвідчують вивішені яскраві прапорці. Святкування також передбачає обов'язкову виставку ляльок; на дво-, триступеневій драбинці розміщуються улюблені лялькові зображення героїв казок і середньовічних легенд. Урочистості супроводжують змагання між хлопчиками.

За національними японськими традиціями, досягнення дітьми трьох років важливе для дівчаток і хлопчиків, оскільки символізує закінчення раннього дитинства. П'ять років — період, особливий для хлопчиків; у феодальні часи, коли син самурая досягав п'яти років, його офіційно вводили до вищого складу. Вік сім років особливий для дівчинки.

Щороку 15 жовтня батьки з дітьми відвідують богослужіння у місцевому храмі (до цього дня хлопчики мають досягти трьох-п'яти років, дівчатка трьох-семи років).

Вважається, що спільне родинне поклоніння богам забезпечить дітям добробут. Дівчаток вбирають у кімоно. Семирічну дівчинку підперізують широким поясом (обі), який становить атрибут дорослої жінки; їй також роблять дорослу зачіску і підфарбовують очі. Хлопчиків вдягають у кімоно з фамільним гербом і широкі японські шаровари, або святковий європейський одяг. У храмі дітям купують льодяники, що нагадують стрілу (символ довголіття); діти роздають льодяники рідним і сусідам.

Урочистості на честь Дня Повноліття в Японії набули офіційного статусу після 1948 р. Раніше церемонія посвяти у доросле життя відбувалася не публічно, а у місцевому або домашньому храмі. Цікаво, що спочатку День Повноліття (Сейдзін-но хі) відзначали 15 січня. Часто святковий вихідний день припадав на середину тижня. Тому 1998 р. було прийнято закон. Згідно з ним, для повноціннішого використання вільного часу святкування Повноліття з 2000 р. перенесено з фіксованої дати (15 січня) на другий понеділок січня, який відтоді називають "щасливим".

Повнолітніми, за японським законодавством, вважаються молоді люди, котрим виповнилося 20 років: вони набувають права й обов'язки дорослих, беруть участь у виборах, несуть повну відповідальність перед законом, на них поширюється трудове законодавство.

Зауважимо, що лише з 20 років молодим японцям дозволяється курити і вживати алкогольні напої.

Міська влада влаштовує урочистості, на яких повнолітні молоді люди отримують благословення і пам'ятні подарунки. Попередньо тим, хто досяг 20-ліття, надсилають персональні запрошення від глави місцевої адміністрації чи навчального закладу.

Списки повнолітніх громадян подає податкове управління, адже кожен японець повинен сплачувати податок за проживання (той, хто ухиляється від сплати податків, запрошення не отримує і не допускається до участі у церемонії).

Спочатку відбувається офіційне святкування. Юнаки переважно одягнені в класичні костюми чорного кольору. Проте е й такі, котрі надають перевагу кімоно перед стандартним європейським костюмом. Дівчат, у національному вбранні, вишуканих кімоно (фурісоде), супроводжують батьки, які у церемонії участі не беруть. Представники влади, даючи настанови молоді, вітають з початком дорослого життя. Зібрання закінчується фуршетом. Продовжуються урочистості вдома, у колі батьків і близьких родичів; на частуванні вживають червону рибу, червоний рис (червоний колір символізує благополуччя).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.
  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література