Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

Філософія родознавства

• 5.1. Теоретичні аспекти генеалогії

• 5.2. Методи дослідження Родоводу

Теоретичні аспекти генеалогії

Поняття "генеалогія".

Генеалогія (грец. qenealoqia — родовід) — історична наука, що вивчає історію родів або родословну окремої людини.

В осмисленні генеалогії важливо відокремлювати легендарне від історичного. "Історія" Геродота містить різні "скіфські" генеалогічні легенди. Він записував їх від тузем-ців і припонтійських еллінів (зокрема, про скіфів-кочівників, Таргітая і його трьох синів, священні землеробські реліквії й ін). На думку Б. Рибакова, "елліни, що мешкали на Понті", не лише передавали, а й доповнювали легенду, давши у родоначальники скіфам свого еллінського героя Геракла. Проте основа легенди про трьох братів виникла, безсумнівно, у середовищі царських скіфів, котрі мешкали у низинах Борис-фена (Дніпра), володіли і Гілеєю (розташованій у гирлі Дніпра-Борисфена), і значною частиною "Предковічної Скіфії". Легенда про шанування плуга оповідає радше про землеробів-праслов'ян дніпровського Правобережжя, які входили в широке поняття "Скіфії", величний "скіфський тетрагон" Геродота розмірами 700 х 700 км, що охоплював понад 10 різних народів (Рибаков, 1979). Окремі легенди про скіфів наводив Діодор Сицилійський (бл. 90—21 до н. е.) — історик епохи еллінізму, автор 40 книг із всесвітньої історії.

Історичні відомості з генеалогії подає Гекатей Мілетський (грецький логограф кінця VI ст. до н. е.), котрий виклав генеалогію благородних грецьких родів у праці "Генеалогії" (4 кн.).

Термін логографи ввів афінський історик Фукідід (460— 396 до н.е.) для характеристики письменників-прозаїків, авторів історичних творів, в тому числі Геродота. Фукідід належить до тих, хто розглядав історичні події в органічному взаємозв'язку з головними рушійними силами і шляхами розвитку. Йому вдалося подолати привабливість міфологічних уявлень, він прагнув висвітлити сутність і причини історичних подій на засадах наукового аналізу політичних процесів, проте робив це переважно з антропологічних і психологічних позицій, вивчаючи життя, характерологічні особливості видатних політичних і військових діячів (схильність до честолюбства, владолюбства й ін.).

Нобілітет (лат. nobilites — слава, родовитість) — правлячий прошарок знаті у Римській республіці, який складався з патриціанських і плебейських сімей, виник на початку республіканського періоду внаслідок боротьби станів, коли були зрівняні у правах патриції та плебеї. Члени нобілітету рішуче відокремлювали себе від "нових людей" (homines nova), котрі досягли високих посад незважаючи на те, що не належали до сенаторського роду (наприклад, Цицерон). У період Імперії до нобілітету, що постійно скорочувався з І ст. до н. е., належали лише нащадки консулів республіканського й августівського часу. Сучасне новоутворення "сноб" виникло від латинського sine nobilites (дослівно — без благородства).

Теоретико методологічні підходи до вивчення генеалогій цілісний, системний, комплексний.

Стосовно генеалогічних досліджень важливе значення мають такі теоретико-методологічні положення:

• цілісний підхід — взаємозв'язок цілого і частини;

• системний підхід вивчення генеалогії як цілісної системи в єдності окремих елементів, зв'язків і відношень (іноді "системний" і "цілісний" підходи в літературі вживаються як синоніми);

• комплексний підхід — вивчення генеалогії здійснюється на основі кількох наук;

• філософсько-моральний і педагогічно-виховний сенс генеалогії;

• неперервність культурних, історико-генетичних традицій українського народу.

Взаємозв'язок цілого і частини — важливий методологічний принцип наукового пізнання. Дослідження частини становить нове знання про ціле. Цілісний підхід в осмисленні культурно-історичного буття роду своєрідно виявляє взаємозв'язок цілого і частини. Очевидно, рід—покоління—особи стість становлять певне системне ціле, зокрема полікуль-турну взаємодію універсального й індивідуального, загального (загальнолюдські цінності), особливого (національні цінності) й окремого (особистісні цінності).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ
  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література