Ознаки спільності казки

Філософія родознавства

Для казок різних народів світу властива подібність ідей, тем, сюжетів, образів. Більшість казкових мотивів популярна у світовому, загальнослов'янському й українському фольклорі, що доказує спільність відповідного жанру багатьох народів.

Із виникненням порівняльно-історичного методу в українському літературознавстві (друга половина XIX ст.) значно розширилися діалогічні зв'язки української та зарубіжної літератури, у тому числі в сфері фольклору. Основними видами таких зв'язків стало засвоєння певного явища в оригіналі, художній переклад, переробка, наслідування, запозичення та ін.

Засвоєння в оригіналі фольклорних явищ пов'язане з поширенням, "мандрівками" серед народів світу прислів'їв, приказок, казкових тем і сюжетів.

За М. Грушевським, питання про самобутність і запозичення казкових мотивів — один з найскладніших у казко-знавстві.

У XVIII ст. привернула увагу як "гіпотетичне джерело" європейської казки — арабська збірка "Тисяча й одна ніч". Перший її переклад західноєвропейськими мовами, зокрема французькою, здійснив Галлан, який підготував 12 томів казок (1704—1717). Повне видання арабського тексту "Тисячі й однієї ночі" з'явилося 1835 р. (Булак, передмістя Каїра). Давні дослідники до "східного джерела" казки ввели Індію та Єгипет. Інші джерела, брати Грімм (Німеччина) і Дж. Денлоп (Англія), подають східні джерела середньовічної й античної тематики так: Мала Азія — греки — Іспанія — західноєвропейські народи.

Основоположники західноєвропейської міфологічної школи, німецькі філологи, письменники й історики літератури брати Грімм — Якоб (1785—1863) і Вільгельм (1786— 1859), обстоювали значення фольклору як засобу вивчення культури народу. Привертає увагу видання "Дитячі й родинні казки" у двох томах (1812—1814), де вміщено зібрані ними німецькі народні казки і перекази. Однак дослідження братів Грімм характеризує певна ідеалізація національних традицій. Водночас вони та їхні послідовники перебільшували значення міфологічної концепції, прагнучи у будь-якій фантастичній казці віднайти відгомін первісних міфологічних уявлень індоєвропейських народів.

Казки братів Грімм українською мовою перекладали О. Макарушка, Є. Попович, Ф. Новицький, О. Іваненко, О. Ігнащенко, В. Невська та ін.

Окремий напрям у фольклористиці XIX ст. становить теорія запозичення, міграційна теорія "мандрівних сюжетів". До виникнення теорії запозичення долучився німецький філолог Т. Бенфей, який видав давньоіндійський епос "Панчатантра" з особисто підготовленими коментарями (1859). У цій публікації він доводив, що численні сюжети і мотиви "Паячатантри", загалом зі Стародавньої Індії, поширилися серед багатьох народів. На його думку, до X ст., такі сюжети поширювалися в усній традиції, пізніше в літературній обробці трансформувалися через мусульман — Візантію — Італію й Іспанію — монголів — до Східної Європи.

Обмеженість міфологічної та міграційної інтерпретації казкового репертуару М. Грушевський довів на основі всебічного аналізу численних джерел: німецьких, французьких, англійських, російських (О. Веселовський, М. Новіков, В. Ста-сов), досліджень східнослов'янської казки (Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, В. Міллер), поглядів українських вчених (О. Потебня, М. Драгоманов) та ін. За його висновком, науковий підхід вимагає, віддаючи належне одним поглядам, не забувати про інші. Отже, "поруч індійської лабораторії не треба забувати передньоазійської, вавилонсько-сирійсько-юдейської — під безпосередніми впливами її стояло наше чорноморське побережжя і Кавказ з його північними степами, і геленістичний світ, передхристиянський, так само як і християнський" (Грушевський, 1993, с. 366—367). Тут головне значення має спосіб оброблення і засвоєння інтернаціональних, мандрівних сюжетів на українському ґрунті.

Критично розглянув ідею походження казок з "єдиного джерела" В. Пропп, який зазначив недоцільність висувати цю проблему вузько-географічно. "Єдине джерело" зовсім не означає, що казки з Індії поширилися по усьому світі. Адже "єдине джерело" може бути психологічним (дослідження В. Вундта) чи побутовим. Проте морфологічний аналіз казки засвідчує, що в ній побут становить незначну частину. Від побуту до казки існують перехідні ланки, зокрема вірування; можливий також закономірний зв'язок між побутом і релігією, з одного боку, і релігією та казкою — з іншого. Відходять побут і релігія, а їх зміст трансформується у казку, яка зазвичай містить сліди релігійних уявлень. Певну паралель між казками і віруваннями підтверджує історичний підхід. Так, казці відомі три основні форми носіїв Івана у повітрі: летючий кінь, птах і летючий корабель. Однак саме ці форми уособлюють носіїв душ померлих: у пастухів і землеробських народів домінує кінь, у мисливців — орел, у мешканців морського узбережжя — корабель. Ймовірно, що "одна із перших основ композиції казки, а саме — мандрування відображає уявлення про мандрівки душі у потойбічному світі. Ці уявлення, як і безліч інших, могли виникнути незалежно одні від одних на всій земній кулі. Культурні схрещування і відмирання довершують процес. Летючого коня змінює чарівний килим" (Пропп, 1928, с. 116—117).

Очевидно, існують галузі казки, які унеможливлюють свободу творчості. До таких галузей належать:

• загальна послідовність функцій;

• заміна тих елементів, різновиди яких пов'язані з абсолютною чи відносною залежністю;

• в інших випадках — вибір деяких персонажів зі сторони їх атрибутів, якщо потрібна певна функція; проте така несвобода відносна. Так, за певних обставин (політ) чарівним подарунком не може бути жива вода, але можуть фігурувати кінь, килим, кільце тощо;

• відома залежність між початковою ситуацією і подальшими функціями.

Особливе методологічне значення має виділення галузей, в яких можлива свобода творчості казкаря:

• вибір функцій, які казкар пропускав чи застосовує;

• вибір засобів (видів) здійснення функцій — саме так створюються нові варіанти і сюжети казок;

• вибір номенклатури й атрибутики діючих персонажів (дерево може вказати шлях, журавель подарувати коня тощо); ця свобода є специфічною лише для казки; подібно до повторюваності функцій повторюються і персонажі, тут існує певний канон (змій — типовий шкідник, Іван — типовий шукач);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ознаки спільності казки“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки
  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література