Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

Філософія родознавства

До проблеми ономатології П. Флоренський (1882—1937) звернувся у праці "Імена". Вчений наголошував, що самосвідомість людства визнає імена як духовні форми культури; імена у літературній творчості — суть категорії пізнання особистості, оскільки в творчій уяві (індивідуальній і народній) мають силу особистісних форм; типологію імен у народній словесності вирізняє глибокий психологічний і моральний смисл.

Дві дисципліни — ономатологія і філософська поетика — мають самостійні галузі, лише частково покриваючи одна одну. Самостійність ономатології ґрунтується частково на філософській арґументації, частково — на спостереженні й історичному досвіді.

П. Флоренський акцентував на особистих людських іменах. Він зазначав, що іменем виражається тип особистості, онтологічна форма її, котра визначає далі її духовний і душевний склад. Імена виражають типи особистісного буття.

Як певна ідеальна конкретність ім'я не може бути визначене або описане за допомогою окремих ознак чи окремих рис. Окремо взяті, такі ознаки-риси не можуть передати головно го в імені — його структури, його як ціле, його як форму, його як таке.

Ім'я, аналітично розкладене, втрачає сутність і залишається, в кінцевому підсумку, накопиченням психологічних та інших рис. Не окремі риси самі по собі характерні, а їх складні співвідношення. У цьому сенсі імена можна почасти порівняти зі спадковими родовими типами у генетиці, конструкціями психопатологів, складними радикалами в хімії.

Наука просякнута такими універсаліями. Логічне мислення призводить не лише до узагальненого поєднання, а й до типізуючого розділення; чуттєве далеке може стати близьким, а близьке — далеким. Імена і повинні розглядатись як такі інваріанти особистості: надзвичайно далекі від будь-якого прямого зв'язку зі зовнішньо врахованими ознаками (навіть з групою таких ознак), невимовні слова, вони, однак, найвиразніше схоплюють найголовніші лінії особистісного утворення та їх індивідуальній цілісності.

Імена — це утворення власне культури, найвищої цілісності та найвищої цінності, добутих людством. Тобто, архетипи особистості існують самі по собі, а імена — самі по собі.

Науки про культуру пізнають конкретні духовні форми (пізнають — означає "словесно виражають"). Отже, у мові має бути особливий розряд слів, які обслуговують цю сторону пізнання, — конкретних категорій і конкретних понять. Такими самосвідомість людства визнавала і визнає імена.

Взаємне запозичення народами імен — явище поширене, але чисельність таких імен незначна. Навіть тоді, коли народ, можливо, має чуже ім'я, він зазвичай бере від чужого імені одну з морфологічних сторін. Наприклад, Matthoya, Матвій, Феодор, Theodor, Деодат, Богдан та інші — пучок імен, які мають загальний етимон — "дар Божий" і, значною мірою, загальну семему, хоча фонема цих імен різна.

Імена народами просто запозичуються, перекладаються, морфологічно переробляються, акліматизуються на новому ґрунті й набувають нового смислу (часто далекого від попереднього). Однак це не заважає стійкості в них основного типу їх утворення, не чуттєвого, а розумного інваріанту їх формоутворюючого особистісного начала. Ферментативна сила їх, яка по-своєму спрямовує духовні процеси особистості, залишається рівною собі. Це певний інваріант особистості. Таких імен-інваріантів, стійких і чітких типів особистісного життя, у людства налічується, можливо, кілька сот (разом з підтипами).

Існуючі імена становлять певний найстійкіший факт культури і найважливіший з її устоїв. До фонду їх письмових першоджерел належать Книга Мертвих, Веди, Авеста, Коран, Біблія і Євангеліє.

Складність осягнення імені примножується ще і взаємодією у кожній окремій особистості її імені з низкою інших формоутворювальних начал: ім'я не буває даним у чистому вигляді; раса, народність, родова спадковість, географічне середовище, виховання, уклад життя, характер знань тощо — все це впливає на становлення особистості.

Ім'я — це форма внутрішньої організації. їй відповідає число як форма організації зовнішньої. Тобто, інваріанту суб'єктивності протистоїть інваріант об'єктивності (не потрібно плутати ці терміни з суб'єктивністю й об'єктивністю як підходами: суб'єкт здатний пізнаватися об'єктивно та суб'єктивно, й об'єктові властиві обидва способи пізнавального відношення).

Важливо те, що ім'я — інваріант особистісний, а число — речовий. Обидва інваріанти укорінені у формі, яка є водночас і річ, і особистість, або точніше — початок речі й особистості.

Ім'я насправді спрямовує життя особистості по відомому руслу і не дає потоку життєвих процесів протікати будь-де. Однак у цьому руслі сама особистість має визначити власний моральний смисл. В імені, що завжди зберігає свою інваріантність як певну форму особистості, можуть виявлятись прагнення волі, сподівання серця і скерування розуму найрізноманітніші, аж до заперечення одне одного. Ім'я гнучке стосовно вимог різних чинників форми: воно находить у собі енергію життя і переробляється відповідно до умов країни, народності, духу часу, спадковості, навіть пристосовується до самобутніх відтінків особистісних відносин.

В імені живе не лише його семема, а й морфема і навіть фонема. Запозичуючи ім'я, народ асимілює його відповідно до власних потреб.

Однак дещо від імені залишається недоторканим. Коли в І ст. до і після Р.Х. виникли імена Аристон (замість Тобі), Боетос (замість Бздри), Юст (замість Садока), Філон (замість Ієдидії) і Феодор (замість Натанеля), то збереглось етимологічне значення єврейських імен, а не звук імені й, переважно, не його семема: духовна форма імені перейшла в нове тіло.

Наприклад, при перекладі арабською мовою Єлеазар перетворився на Мансура, Мацліав — на Маймуна.

В інших випадках звуковим еквівалентом стало певне похідне від семами його, а не від морфеми. Так, у благословеннях Іакова Іуда порівнюється з молодим левом і, відповідно, лев'ячість наявна у семемі цього імені, хоча не має нічого спільного з корінним значенням. Ім'я Іуди перетворюється на Лео, Леве і Леб, Лейба — за іншою вимовою, своїми звуками знову-таки виділяючи семантичний момент улюбленого сина Іуди: Леб єврейською мовою означає — серце. В арабському середовищі ім'я Аббас замінило ім'я Іуди як арабський переклад слова лев.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).
  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література