Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

Філософія родознавства

В українській родильній обрядовості традиційно побутують давні вірування і символіка, яким надається магічний смисл. Родильну обрядовість зазвичай супроводжували різні магічні дії, покликані охороняти від нечистої сили породіллю і дитину. Магічного значення надавалося металевим предметам. Металеві обереги (ними могли бути сокира, ножиці, ключі, ніж з кістяним руків'ям та ін.) клали у постіль породіллі та до колиски новонародженої дитини.

Особливе значення у традиційній родильній обрядовості мають давні символи родючості — зерно, хліб, каша (Сумцов, 1885).

Попри різноманітність використовуваних атрибутів, у родильній обрядовості духовне начало домінує над матеріальним (Костомаров, 1994).

Наукові джерела виділяють допологові звичаї та обряди, пологи, післяпологові обряди.

У народних уявленнях магічне значення набула книга. Аби дитина стала розумною та вченою, пуповину відрізали на книзі; при першій купелі немовляті вкладали у руки, крім інших предметів, книгу. За книгою ворожили на долю дитини; після хрещення відкривали книгу з духовними піснями, намагаючись відгадати за їх змістом майбутнє. Щоб визначити здібності дитини, на першу річницю або у день відлучення від грудей перед нею клали книгу, хліб, монету інші предмети і дивилися, що вона зразу візьме. Магічною силою наділяли також вузол. У випадку, коли пологи були тяжкими, в хаті відчиняли усе, що відчиняється: двері, вікна; відмикали скрині, розв'язували вузли, щоб так само розв'язався вихід дитини. Коли дитина народжувалася, то баба-повитуха відтинала їй пупчик, зав'язувала його "у сім ґудзів'' і передавала матері. Коли ж дитині виповнювалося сім років, мати давала їй того ремінчика, щоби "руками позад себе розв'язала. Якщо розв'яже, то їй розум розв'яжеться, до голови впуститься". Зав'язаний вузол сприймався як символ перешкоди, невдачі; розв'язаний вузол означав волю, спасіння (Войтович, 2005, с. 99, 230).

Основними символами родильної обрядовості українців вважаються вода, вогонь, хліб, зерно, глина з печі; предмети рослинного світу; їжа, питво, вироби з металу, знаряддя праці, компоненти одягу. Допологові звичаї та обряди становили систему раціональних знань і магічних дій, що виконувались із метою запобігти бездітності, й при народженні дитини; різні прикмети, за якими прагнули передбачити вагітність і стать майбутньої дитини; повір'я, покликані охороняти здоров'я породіллі та немовляти тощо. Дії, які виконувала баба-повитуха, засвідчували аграрні засади родильної обрядовості (зав'язування та відрізання пупка, перша купіль, перше годування, відвідування породіллі). Пуповину повсюдно зав'язували лляним чи конопляним прядивом, а в 20-х роках XX ст. використовували рубчик або магазинну нитку. Післяпологові обряди поділялися на дві групи: одні — для очищення і захисту породіллі та немовляти від впливу злих сил і духів, від вроків; інші — для того, щоб уберегти близьких породіллі людей і навколишній її світ (худобу, криницю, урожай) від негативного впливу "нечистої" після "злогів" жінки (Гвоздевич, 2000).

Особливого значення надавалось першій купелі. Тут чаклувала баба-повитуха (її до хати запрошував чоловік породіллі). Вона приносила із собою м'ятличок (шматочок, відірваний від намітки; це — найдавніше вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови; намітку ще називали серпанок, або очіпок) і хліб (символ багатства і щастя). Пупчик баба-повитуха перерізувала: у хлопчика — сокирою, а в дівчинки — гребенем (аби прихилити ЇЇ до господарства); щоб пупчик швидко заживав, обмазувала його відваром чорної тополі. Готуючи купіль, додавала до неї "свяченого зілля"; у купіль дівчинки клала мед, квіти, трохи молока (щоб була гарною), у купіль хлопчика — корінь дев'ясилу (щоби був сильним). Вінчик-м'ятличок клали на голівку немовляти після закінчення першої купелі, що символізувало завершення утробного життя дитини. Кожен, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя. Скупану дитину баба-повитуха обсушувала біля палаючої печі, що символізувало прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Потім давала свячену воду матері, кропила хату, обкурювала себе, породіллю та дитину і вже після цього передавала дитину матері. Всі ці дії символізували захист дитини від злих духів. Для баби-повитухи справляли рожаничний бенкет (подавали хліб, мед, сир, вино). Це свято було своєрідною жертвою Пречистій Діві, богині Мокоші та рожаницям (Войтович, 2005, с. 18—19).

Магічною силою наділяли рослини — часник, калину, барвінок, м'яту, чорнобривці. Так, на Поділлі у постіль породіллі клали часник, а в головах на постіль ставили "трійцю" — богоявленську воскову свічку, оздоблену калиною, барвінком, волошкою пахучою.

Купали дитину тоді, коли відпав пупок — на четвертий— п'ятий день. Вважалося, що материнське молоко зміцнює дитину, а дух рідної землі через зілля наснажує, захищає і благословляє нове життя. Для першої купілі змішували барвінок, лом'ятки (вуздики), пижмо, любисток, драголюб (любомир), вовчки (череда), чистотіл, канулер, чебрець, шандру, нагідки, подолішняк (копитняк), кровавник (звіробій), чурковиння (бадилля огірків), м'яту, Петрові батоги, рум'янки, чорнобривці та ін. Для запобігання захворюванню дитини купіль готували на відварі цвіту яблуні, вишні, черешні.

Для забезпечення дитині щасливої долі у купіль клали любисток, м'яту, інші трави, які спричиняли заспокійливу, протизапальну дію.

У купіль дівчинки кидали пелюстки з першої квітки ранньої півонії; її при розквітанні особливо берегли, щоб не зірвав хтось чужий, у кого є дівчата, оскільки вважалося, що так можна "викрасти" щастя (Шкарбан, 1995). В Україні у XIX ст. для підсилення магічної дії купелі додавали свячену воду, зілля або лікарські трави; у першій чверті XX ст. — ручку або олівець, срібні чи золоті предмети і майже повсюдно — шматочок хліба або зерно (Гвоздевич, 2001).

Магічне сприйняття першої купелі збереглося дотепер у народному побуті українців.

За давнім звичаєм, у Киргизії біля ліжка новонародженого розміщували символ сови, як оберіг від усякого зла. В Ірландії вважалося: якщо породілля вдягала піджак чоловіка, то пологи будуть легкими, оскільки їй передається співчуття чоловіка. У північно-східній Шотландії новонародженого хлопчика загортали в жіночу сорочку, новонароджену дівчинку — в чоловічу; в такий спосіб прагнули запобігти безшлюбності.

В Україні після народження дитини виконувалися певні обряди: відвідування породіллі, вибір кумів, прилучення дитини до родини, хрещення (через тиждень або два після народження — переважно Полісся і східні області; подекуди — і в день народження — Бойківщина, Гуцульщина), пострижини тощо.

Дослідники описують давній слов'янський обряд магічного "введення" дитини у сімейний колектив. Немовля загортали у вивернутий кожух (символ достатку, здоров'я, сімейної злагоди, щастя) й обносили навколо помешкання, біля хлопчика клали якийсь інструмент, щоб виріс умільцем, біля дівчинки — жмутик льону, символ жіночого заняття (Котляревський, 1879).

Інститут кумівства виник унаслідок розселення малих сімей і послаблення родинних відносин, що віками складалися у великих патріархальних сім'ях. Вперше термін кум вжито у Статуті Ярослава Мудрого, але звичай кумівства здавна побутував як загальнонародний. Кумівство — наслідок розкладу родової общини, коли дядько вже не виховував племінників у своїй сім'ї, а ставав духовним наставником тих самих племінників у сім'ях їх батьків (Наумен-ко, 1965). У процесі християнізації Русі народний звичай кумівства використала церква, кум і кума були оголошені хрещеними батьками (Косвен, 1963).

Здавна дотримували звичаїв вшановувати матір і новонародженого. Ці звичаї мали назву родини. За звичаєм на "родини" йшли лише жінки, які приносили невеликі дарунки, переважно пиріжки, мед, крупу, полотно (Борисенко, 1991).

Хрещення (хрестини) символізує прилучення новонародженої дитини до родового культу. За стародавнім звичаєм, немовля брали на руки, клали на землю, на поріг; тоді піднімали і обходили тричі навколо хати. Після купелі баба-повитуха сповивала хлопчика у сорочку батька, розрізуючи її у трьох місцях, а дівчинку — у сорочку матері, зав'язавши у рукав шматочок печини, вуглик, монету; потім передавала дитину куму, а той — кумі. Хлопчика передавали на порозі, дівчинку — через грубінь, після чого йшли до церкви хрестити. Поріг символізував межу двох світів: свого і чужого; господарю-батькові доручалося підняти дитину, тобто прийняти її (чи ні) у свій рід. Після хрещення справляли хрестини. Тоді батьки вибирали дитині хрещеного батька і матір, які поручалися за її виховання у випадку смерті батьків. На хрестини хрещені батьки приносили хліб, бублики і крижмо (декілька аршинів полотна), а хрещена мати — ще й хрещик. На другий день хрестин родичі породілля влаштовують похрестини — частування на честь кумів і ба-би-повитухи. Це певний відгомін часів, коли дитину відносили до роду матері, а не батька. Через рік (інколи пізніше) після народження дитини у Чистий четвер здійснювали урочисті перші пострижини — ритуал, який мав уберегти дитину від хвороб. Цього ж дня вистригали шерсть на лобі тварин, підрізали хвости у коней, курей, щоби плодилися. Малюка садовили на розстеленому вовною догори кожусі, а кум відстригав трохи волосся спереду, ззаду та з обох боків біля вух. Після пострижин батько кидав на кожух трохи жита й грошей, "щоб дитина багата й щаслива росла". Хлопчика стригли на сокирі, а дівчинку — на коноплях. Відрізане волосся зберігали до наступної стрижки, а потім кидали у чисту проточну воду (Войтович, 2005, с. 387—388; 391; 571).

У родильній обрядовості вагоме значення мають рушники. Наприклад, на Підляшші (тепер Польща) у рушник загортали немовля після народження. У надбужанських селах повитуха витирала рушником дитину до хрестин, а породілля дарувала їй рушник з хлібом й іншими продуктами. Куми, йдучи до дитини на хрестини, несли три хлібини, загорнуті в рушник (Никорак, 2001).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.
  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література