Орнаментальність (лат. ornamentum — спорядження, обладнання) — естетична якість форми. Декоративність (лат. decor — чудовий, видатний) — художня якість форми.
Декоративність засвідчує усталеність стилю митця, продуктивне осмислення історико-культурного досвіду і вироблення особистісного художнього бачення. Декор — радше елемент композиції, що збагачує зміст художнього твору.
Орнамент становить найхарактернішу ознаку історичних художніх стилів, своєрідний "почерк епохи", що дає змогу атрибутувати твори мистецтва (Т.Соколова). Це також стосується національних мистецьких шкіл і народного мистецтва. Традиційний орнамент народного мистецтва виявляє особливості стилю окремих майстерень центрів і поселень.
Орнамент розвивається історично. Кожній епосі й етнічній культурі притаманна своя, типова орнаментика.
Так, античне мистецтво в орнаменті переважно використовувало меандр і пальметту, доба Відродження — гротеск.
Орнаментація в українському народному мистецтві.
Витоки українського народного мистецтва, як і орнаментальних мотивів, укорінені в найдавніших періодах історії та міфічно-магічному світосприйнятті людини.
Від першої половини І тис. до н. е. беруть початок численні міфи-казки про Золоте царство і героя Світовика. Основу казок про три царства заклав ще Геродот, який згадує Колаксая — "царя Сонця" (Світовика чи Світозара?). Розглядаючи слов'янські землеробські культи, Б. Рибаков висловив припущення, що з культом верховного небесного божества пов'язаний певний символ — "колесо Юпітера", яке вміщує шість шпиць. Коло з шестипелюстковою розеткою всередині, "громовий знак" — полісемантичний: він виражав й ідею сонця, й ідею "білого світла". У народному мистецтві сонце могло бути втілено різними способами (коло, хрест у колі, коло з восьмипелюстковою чи шестипелюстковою розеткою). Однак поняття "білого світла", ідентичне поняттю Рода, виражала лише шестипелюсткова розетка, лише колесо і його шість шпиць. Перехід "колеса Юпітера" у монограму Ісуса Христа підтверджує давнє, споконвічне значення шестипроменевого знака як символу світла в усій багатогранності цього поняття (Рибаков, 1981, с 455—456, 605).
За висновком дослідників, відповідно до культово-магічного призначення, техніки виконання і декорування, окремі види українського народного мистецтва сягають доби палеоліту, неоліту бронзи чи пізнішої доби.
Основні форми декоративного мистецтва в Україні.
Український орнамент — один із найдавніших, в арсеналі якого використовуються численні мотиви: геометричні, рослинні, антропоморфні (Павлуцький, 1927; Січинський, 1942; Крвавич, 2003 та ін.).
Палеоліт засвідчує найдавніші зразки геометричного орнаменту. Як відомо, Ф. Вовк 1908 р. відкрив у Мізині (Чернігівська обл.) палеолітичну стоянку ранньої мадленської доби (бл. 20 тис. років тому). При розкопках було виявлено орнаментовані ритим меандром браслети — єдині такого зразка у світі; лопатка і дві нижні щелепи мамонта, прикрашені розписом червоною вохрою, — перша знахідка на Сході Європи (експонати зберігаються в Київському історичному музеї України).
Аналізуючи питання походження мізинського орнаменту, палеонтолог В. Бібікова встановила, що палеолітичний меандрово-килимовий візерунок мізинського зразка відтворює натуральний рисунок мамонтового бивня (Бібікова, 1965).
Дослідники підтвердили історичну усталеність меандру, цього достатньо складного за виконанням орнаменту, його зв'язок з ритуальною сферою. Меандр з різними модифікаціями, але при збереженні класичної форми, домінував майже 3 тис. в індоєвропейській орнаментиці. Виділяються основні види меандрового візерунка: килимовий меандр, розташований гострими кутами по вертикалі; вписані один в одний ромби; розрізнені елементи килимового меандру. Неоенеолітичний меандровий і ромбічний візерунок виявився середньою ланкою між палеолітом (де з'являється вперше) і сучасною етнографією, що засвідчує його широке використання, зокрема у тканинах і вишивці (Рибаков, 1981, с. 158).
Широкого використання набув меандр спіральний (звичайна спіраль) і прямокутний — аналогічний мотив, але під прямим кутом.
На теренах України від доби неоліту використовується спіральний орнамент (кераміка культури Трипілля).
В орнаменті також поширювалися зображення тварини й людини. Відомі орнаментальні мотиви скитського й іранського походження. У найдавніших зразках виявляються ассирійко-перські впливи, пізніше — сибірські та грецькі. Прикладом є фантастичне поєднання мотивів оленів, грифонів.
Далекосхідні орнаментальні впливи засвідчують зразки шахматного орнаменту в декоративних малюнках поховальних камер у Неаполі Скіфському. Цей вид орнаменту, відомий у Греції (період неоліту), використовувався в крітському і мікенському мистецтві. Зв'язок з мистецтвом античності (поховальна обрядовість) простежується у декораціях склепів. Йдеться про геометричні умовні мотиви, схематично виконані "трикутничками" фігурки людей (склеп № 8).
Привертає увагу своєрідне обрамлення композицій (трикутнички, зубці, стріли); врізаний у моноліт скелі фриз у вигляді зигзагів-трикутників і стрілами між ними. Опорні стовпи житла відтворюють чотири рельєфні пілястри, прикрашені ромбами, в одному з ромбів зображено півня (можливо, мотив пробудження чи воскресіння). Тут також розміщено елементи у вигляді торцевої стінки будинку із двосхилим дахом, на гребені якого зображено стилізовані голови коней, повернуті у різні боки (склеп № 9).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.“ на сторінці 1. Приємного читання.
