Поняття "етноцентризм".

Філософія родознавства

У етнографії (соціології та соціальній психології) використовується поняття етноцентризм (грец. ethnos — народ і лат. centrum — центр), яке характеризує міжособистісні та суспільні відносини, що складаються всередині первісної групи (або примітивного суспільства), і її відносини з іншими групами. Вперше до цього поняття звернувся у праці "Расова боротьба" (1883) польсько-австрійський вчений Л. Гумплович (1838—1909), розглядаючи людські раси як соціокультурне явище. Пізніше, у праці "Народні звичаї" (1906), поняття "етноцентризм" розглянув американський вчений У. Самнер (1840—1910). Незважаючи на те, що він дотримувався соціального дарвінізму, його праця стала відомою завдяки аналізу численного етнографічного матеріалу, осмисленню важливості для соціальної взаємодії звичаїв і етнічних стереотипів. За Самнером, для відносин всередині групи властива солідарність, а для відносин між групами – радше недовіра; основу такої подвійності й становить "етноцентризм" як універсальна властивість людини сприймати світ (відносини, явища) з позицій цінностей і культурних стереотипів тієї етнічної (соціальної) групи, до якої вона належить.

Етнічні стереотипи.

В осмисленні етнічних стереотипів важливе значення мають нормативні аспекти соціального життя. До етнічних стереотипів належать норми моралі, особливості мовленнєвого етикету (звичаї звертання, вітання, прощання, побажання) і міжособистісного спілкування, взаємини між поколіннями, специфіка календарної та родинної обрядовості.

Знакові особливості української культури.

На думку дослідників, знакові системи етнічних культур мають різнорівневу структуру, зокрема, виявляють приналежність етнічну, регіональну чи конфесійну. Наприклад, входячи до помешкання, українець знімає шапку, японець — черевики. Українці Лівобережжя подають для вітання руку, подоляни підносять її до капелюха, підгоряни обов'язково поцілують у жінки руку. Росіяни, вітаючись, переважно подають руку зі словами: "Здравствуйте". Похитування головою з боку на бік означає згоду для болгарина, а для українців та росіян — заперечення. В американському середовищі вислів: "Доброго дня" — водночас вітання і прощання.

Побутують відмінності стосовно того, як ходять у парі подружжя. Серед українців поширено, щоб дружина йшла поруч із чоловіком, не тримаючись за нього, полька обов'язково йде з чоловіком під руку, гагаузка — трохи позаду.

В українців Лівобережжя, за звичаєм, жінка має йти праворуч від чоловіка (як його права рука). На Прикарпатті жінка йшла ліворуч від чоловіка (оскільки "чоловік правий (має завжди рацію), а жінка повинна йому підкорятися").

Відповідно до регіону існував і порядок розміщення членів родини за столом. В українців у "червоному" кутку мав сидіти чоловік, поруч — дружина (зліва — на Прикарпатті, справа — на Лівобережжі), а далі — діти. У гагаузькій родині дружина мала стояти під час обіду позаду чоловіка (Пономарьов, 1991).

Багатовіковий досвід української народної творчості витворив величальні форми звертання: пане (господарю) і пані (господине). У жнивних народних піснях йдеться про добрих господарів, які дбають про женців ("пані пишна, як у саду вишня", "пан соловейко"). А якщо трапляється допізна затриматися у полі, або не подано до вечері "оковитої", тоді використовується добрий гумор і співається про пані-нече-пуру та пана-скупого.

Звичним звертанням до козаків Запорозького Війська було "панове-молодці!". Слова "побратим", "товариш" у період козацтва набували духовного і морального змісту.

Залежно від часового періоду українці вітаються висловами: "Доброго ранку", "Доброго дня", "Доброго вечора".

Цікаво, що у період античності не були відомі вітання, пов'язані з певним часом доби.

Греки, вітаючись, промовляли: "Радій!" ("Chaire!") — адже життя прекрасне, варто пізнавати красу світу і самого себе. Вітаючись, потискали один одному руки. Таке вітання широко побутувало під час трапез.

Римляни віталися висловом "ласкаво просимо" {"ave", "ave domine" або "rex") і подавали один одному праву руку. Пізніше утвердилось цілування руки господаря, зокрема при імператорському дворі. При зустрічі та прощанні промовляли: "Бувай здоровий" ("Salve"), а "Будь сильним, здоровим" ("Vale") — лише при прощанні.

Звичай припадати до ніг господаря (так звана проскіне-за) поширився у Римі (в пізній період епохи Римської імперії) та Візантії з Близького Сходу.

Грецька культура виробила певні форми вітання, які використовувались при листуванні. На початку листа писали: "Радій!" ("Chaire!"), а закінчуючи — "Бажаю здоров'я!" ("Errosoi"). Римляни на початку листа писали: "Бажаю здоров'я, вітаю!" ("Salutem dicerel"), наприкінці — "Будь здоровий!" ("Vale!") або "Нехай боги будуть до тебе поблажливії" ("Di te bene ament!"). Використовувались скорочення: "Якщо тобі добре, мені теж добре" ("S (і) V (ales) В (ene) Е (st) V (aleo)".

Християнство виробило нові форми вітання, пов'язані з богослужінням і благословенням, наприклад, "мир з Вами" ("pox vobiscum"). Пріоритетної вітальної форми набув вислів: "Радості й миру (в Господі)!" ("Charis kai Eirene").

Традиційно єврейське висловлювання "шолом-алейхем" означає — "мир Вам".

Володимир Даль наводить цікаві приклади привітань і побажань у формі прислів'я чи говірок.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття "етноцентризм".“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".
  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.

  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література