Культ смерті в ацтеків і майя.

Філософія родознавства

Цивілізація майя (американських індійців) була не такою войовничою, порівняно з ацтеками. Майя досягли високого рівня знань в астрономічній і інженерній галузях. Знали поняття "нуль" за 500 років до індусів і за 1 тис. років до європейців; розробили календар, який відхиляється від сучасного менше ніж на 33 с за сонячний рік; використовували складну математичну систему; впровадили внутрішній водогін і систему відведення (що суттєво відрізняло їх від тогочасної середньовічної Європи). Церемоніальним центром майя було м. Чічен-Іца (півострів Юкатан, Мексика). На початку XI ст. їхній храм налічував 364 ступені й майданчик (відповідно — 365 днів року). Вони знали ієрогліфічне письмо і будували піраміди. На відміну від єгипетських пірамід-гробниць, у майя піраміди — це функціональні споруди, частина житлових комплексів сімей, які управляли.

За міфологією майя, Боготворив людину, змішуючи маїс (кукурудзу) з кров'ю. Вони поклонялися божествам сонця, неба, вогню, вітру, дощу та ін. В їхніх уявленнях смерть і воскресіння — взаємопов'язані, з підземного світу бере початок відродження, а кров сприймалась як особлива божественна субстанція.

Звідси — поширена традиція жертвоприношень спочатку домашніх тварин, потім людей. Людські жертвоприношення потрібні були для зв'язку з богами. На вершині піраміди незайманій дівчині розрізали груди і виривали серце задля умиротворення богів. Для храму воїнів дітей обирали при народженні. Коли потребувалась жертва, тіло воїна очищали в парильні, клали на вівтар, ножем із обсидіану (склоподібна гірська порода сірого кольору) розрізали груди і віддавали богам ще живе серце. Вважалося, що лише через жертвування богам серця людини, яке ще б'ється, дух чоловіків і жінок сягає небес і може передати богам прохання живих. Усі ритуали майя скріплювалися кров'ю.

Духовне оновлення людства, згідно з відомим пророцтвом майя, почнеться в день галактичного сонцестояння — 21 грудня 2012 р. (зимове рівнодення), коли сонце стане в одну лінію з Чумацьким Шляхом. Точність розрахунків майя стосовно галактичного сонцестояння підтверджено розрахунками морського військового відомства СІНА.

Традиційний уклад життя зберегли у XXI ст. масаї (африканське плем'я). Для них властивий культ природи, екзотичний напій — змішані кров і молоко тварин; своїх померлих одноплемінників вони залишають у саванні (для поїдання дикими тваринами).

Різноманітна обрядовість, пов'язана з похованням, ґрунтується на світоглядних уявленнях, релігійних і національних традиціях кожного народу. Поховальні звичаї (інгумація, кремація) зумовлені особливостями традиційної побутової культури.

Традиційна побутова культура та поховальні звичаї (інгумація, кремація).

Захоронення — це покладання тіла людини або залишків кремації у землю, природну чи штучну камеру або урну. Колективні захоронення передбачають кілька поховань в одній камері (зазвичай послідовних). Над основним або первісним похованням зводився поховальний пам'ятник, наприклад, курган. Термін курган означає насип, що перекриває захоронення в ямі, будиночку мертвих або катакомбі. Будиночок мертвих — дерев'яна або кам'яна модель помешкання під курганом, що слугувала гробницею для померлих. Катакомба — підземне кладовище періоду Римської імперії, що складалось із галерей, поховальних ніш і камер, висічених у скелі. Катакомби пов'язані головно з християнськими і єврейськими общинами. Катакомбна культура (виявив В. Городцов) поєднувала всі поховання бронзового віку в катакомбах на теренах Північного Причорномор'я.

Інгумація — практика поховання тіла покійного у виритій ямі чи склепі, природному або побудованому. Існували поховання "витягнуті" (лінія хребта і кістки ніг паралельні), "слабо скорчені" (ноги зігнуті, але не більше, ніж на 90°), "дуже скорчені" (кістяк зігнутий в стегнах і колінах більше ніж на 90°). Витягнуті поховання могли здійснюватись на спині, животі чи на боку; скорчені — на спині або на боку).

Кремація (трупоспалення) — звичай, поширений у давнину. Найпоширеніший різновид кремації — покладання праху в поховальну урну.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культ смерті в ацтеків і майя.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова. Актуальний досвід національного виховання

  • Вступ. Родознавство у контексті філософії освіти

  • Розділ 1. ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.

  • Соціальний смисл зображень "чаклуна" у давньому мистецтві: Кам'яна Могила (Україна), печера "Трьох братів" (Франція).

  • Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

  • Поняття "рід" у філософсько-соціологічному трактуванні.

  • Ознаки сучасного покоління як соціальної групи.

  • Соціум як культуротворчість

  • Історичні складники української культури.

  • Взаємозв'язок індоєвропейської та праслов'янської культурної спільності.

  • Походження української сім'ї (М. Грушевський).

  • Тавро руси.

  • Християнство у розвитку Київської Русі.

  • Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

  • Ознаки психічної структури українців (Д. Чижевський).

  • Стратегії життєвої поведінки у структурованому соціумі.

  • Розділ 2. ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Перша літописна згадка назви "Україна".

  • Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

  • Поняття "етноцентризм".

  • Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

  • Функції духовних цінностей.

  • Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

  • Український національний характер у контексті філософського і фольклорно-етнографічного аналізу.

  • Народна педагогіка

  • Поняття "пестування".

  • Прикмети, погода та господарська діяльність.

  • Загадки.

  • Відмінності між казкою, легендою і новелою.

  • Обмеженість міфологічної та міграційної теорій казки (М. Грушевський, В.Пропп).

  • Ознаки спільності казки

  • Народне мистецтво

  • Анімалістичні орнаментальні мотиви.

  • Відмінність між орнаментальністю та декоративністю.

  • Народна картина "Козак Мамай".

  • Витоки української вишивки

  • Мартинівський скарб

  • Символіка орнаментації та кольорів писанки.

  • Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

  • Розділ 3. ТРАДИЦІЙНА РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ

  • Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

  • Уявлення про Рода і рожаниць, їх значення у річному обрядовому циклі.

  • Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

  • Традиції величання (О. Потебня, М. Грушевський).

  • Вертепна вистава.

  • Символіка обрядовості Великодня.

  • Ритуальні вогнища у період весняного рівнодення і літнього сонцестояння.

  • Весілля

  • Ідея родючості та весільна обрядовість.

  • Морально-етичний і соціально-правовий смисл сучасних явищ: "шлюбний кліринг", "громадянське партнерство", "сексуальне рабство", "міжнаціональний шлюб", "шлюбний контракт".

  • Народини

  • Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости.

  • Передумови народження здорової дитини.

  • Законодавчі засади зниження куріння у країнах Європи й Україні.

  • Соціокультурні, правові, морально-етичні аспекти "сурогатного материнства".

  • "Сімейний кодекс України" про обов'язки і відповідальність батьків за виховання дітей.

  • Поховання

  • Культ смерті в ацтеків і майя.
  • Еволюція праслов'янської поховальної обрядовості.

  • Тризна у давніх слов'ян

  • "Добрий пастир" - провідний мотив ранньохристиянського мистецтва.

  • Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").

  • Філософські, психологічні, морально-етичні аспекти смерті та безсмертя.

  • Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ

  • Імена як духовні форми культури (П. Флоренський).

  • Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

  • Традиції ім'янаречення в Україні.

  • Джерела творення українських прізвищ.

  • Соціалізація поколінь. Повноліття

  • Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.

  • Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі.

  • Форми соціалізації поколінь і традиції повноліття в японській культурі.

  • Законодавчі засади повноліття в Україні ("Конституція України", "Сімейний кодекс України").

  • Розділ 5. РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • Філософський і моральний сенс генеалогії (П. Флоренський).

  • Педагогічно-виховне значення генеалогії (В. Вернадський, П. Флоренський).

  • Груповий портрет родини Святослава (Ізборник Святослава 1073).

  • Герби українських земель.

  • Традиції родовідних (генеалогічних) дерев.

  • Історичні традиції державної символіки незалежної України.

  • Методи дослідження Родоводу

  • Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

  • Організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу: суб'єкт-суб'єктні відносини, особистісно орієнтоване, культуровідповідне, полікультурне навчання.

  • Педагогічний досвід.

  • Використана література