Непересічне значення для соціалізації особистості мають цінності демократії і свободи, культури і мистецтва. Велика увага приділяється позитивній свободі, з якою пов'язана творча самореалізація особистості.
У філософському контексті творчість і свобода взаємо-обумовлені. Згідно з висновками М. Бердяєва, філософія — це самостійна галузь культури і мистецтво пізнання через творчість ідей; творчість невідривна від свободи; з необхідності постає лише еволюція, творчість постає із свободи (Бердяєв, 1989).
З культурою і її спеціалізованою формою — мистецтвом пов'язані функції плекання історичної і духовної пам'яті народу. Не випадково можновладці всіх часів передусім обмежували функціонування української мови, знищували пам'ятки культури і мистецтва — головні чинники збереження історичної пам'яті нації.
Подією духовного життя нашого суспільства середини 80-х років XX ст. став фільм "Покаяння" (режисер Тенгіз Абуладзе). Це фільм-притча, де в алегорично-символічній формі показано гіркий досвід становлення історичної самосвідомості. Як притча фільм ширший від конкретної історичної ситуації (тоталітаризму, сталінізму).
Тут використано християнську символіку: символ "риби" (алегорія Ісуса Христа), символ Храму, який у контексті притчі втілює ідеал людської гармонії (єдність Істини, Добра, Краси). Чи навчаться нові покоління на втратах і помилках попередніх? Хто страшніший — Варлаам Аравідзе чи його син Авель? Варлаам — узагальнений символ тиранії, його сутність — насильство і недовіра до людей, відчуження від історії й культури народу. Таким, як він, потрібні бездумні виконавці. Дорога Варлаама не веде до Храму, як і дорога
Авеля. Оскільки Авель (син Варлаама) вихований на "подвійній" моралі, його моральний принцип — кругова порука, а головні ознаки мислення — догматизм і консерватизм, заперечення будь-якого розвитку, передусім культури і духовних надбань народу. Чи має історичну перспективу суспільство, що ігнорує демократію, цінність людського життя? Режисер дав суперечливу відповідь на це надзвичайно складне питання, залишаючи його на особистісне вирішення кожного. За його задумом, Торніке (внук Варлама), вражений злочинами діда, вдається до самогубства.
Як сприйняти цей факт? Безумовно, найскладнішою е свобода вибору власної позиції, за нею — вчинок і відповідальність. Адже кожне покоління загалом і кожна людина зокрема мають зробити (чи не зробити) свій внесок у подолання стереотипів власного мислення та діяльності.
Знищення культурно-мистецьких скарбів — наруга над душами живих. Синтез історії та сучасності, утвердження людинотворчої сутності пам'яті характерні для роману "Собор" (1968) Олеся Гончара, який одним із перших порушив проблему гуманістичного розуміння і відповідального ставлення до духовної спадщини народу.
Процес соціалізації нових поколінь передбачає висвітлення "білих плям" в історії українського суспільства, адже репресій зазнавали не лише люди, а й твори мистецтва, численні архітектурні споруди — перлини української та світової культури.
На сучасному етапі відновлюються знищені храми. Зокрема, в Києві відбудовано соборну церкву Успіння Пресвятої Діви Марії — найвеличніший собор Києво-Печерської лаври, знищений 3 листопада 1941 р., на початку фашистської окупації Києва. Це була типова споруда києво-візантійського будування XI ст. За свідченням літописців, розписи церкви виконали у 1083—1089 рр. давньоруські художники Аліпій і Григорій. На території Успенського собору здавна ховали київських князів, найвище духовенство, знатних людей (з-поміж них Петро Могила, Інокентій Гізель,
Єлісей Плетенецький, Захарія Копистенський). Відновлено і Михайлівський Золотоверхий монастир, висаджений у повітря 1936 р. Михайлівський собор органічно поєднував візантійський і бароковий стиль, його інтер'єр прикрашали чудові мозаїки і фрески, фрагменти яких тепер експонують заповідник "Софійський музей" (Київ), Третьяковська галерея (Росія, Москва), Російський музей (Росія, Санкт-Петербург).
Михайлівську площу в Києві прикрашає відновлений 1996 р. величний монумент — пам'ятник княгині Ользі, слов'янським просвітителям Кирилові та Мефодію, святому Андрієві Первозваному — встановлений 1911 р. за проектом скульптора Івана Кавалерідзе, знищений у 20-х роках XX ст. Скульптор талановито втілив актуальну концепцію єдності основних сфер суспільства: Держави (княгиня Ольга), Науки і Освіти (Кирило і Мефодій), Релігії (Андрій Первозваний). Відновлення пам'ятника має глибоке соціо-культурне значення як свідчення реальної демократизації та духовного відродження українського суспільства.
Очевидно, у кожної людини е улюблені твори мистецтва, особливо дорогі для неї імена поетів, письменників, художників, композиторів. Адже твір мистецтва народжується двічі: спочатку як діяльність художника, а потім у діалозі естетичного співпереживання та співтворчості відбувається таїнство — буття світу щоразу вперше відкривається людині у загальнокультурних архетипах Слова (Логосу), Кольору, Мелодії, Пластики.
Сім кольорів веселки, що спалахнула у променях Сонця, — і переливи барв багатоманітних живописних полотен...
Живопис — своєрідна символіка Універсуму, яка виявляє космічне і людське через творчість митця. До кожного з нас звернений тривожний погляд юного святого (фрагмент фрески із Десятинної церкви Києва, X ст.) і глибинний "кордоцентризм" київської ікони "Ангел Золоте Волосся" (кінець XI — початок ХП ст.; Російський музей, Санкт-Петербург).
Вони викликають відчуття, подібні до "потоку свідомості", де бринить невимовна туга за нездійсненим і передчуття прекрасного поза його очевидною миттєвістю у вимірі Вічності.
Образи Вічності промовляють такими мистецькими шедеврами, як скіфська золота пектораль*2 (IV ст. до н. е., із Товстої Могили на Дніпропетровщині) і "Трійця" Андрія Рубльова (Ікона, 1411 або 1422—1427, Третьяковська галерея, Москва). Ці твори поєднують через віки ідеї миролюб-ства і злагоди, так необхідні нашому сьогоденню.
*2: {Пектораль (лат. ресіогиііз — нагрудний) — коштовна металева нагрудна прикраса. її носили як знак влади фараони, єврейські первосвященики, римські вельможі.}
Чи захистить нас Марія-Оранта*3 (IX ст., Софія Київська), заступниця роду людського, від нас самих, від "людської деструктивності" (Е. Фромм)? Можливо, людина не відає, що творить, залишаючи нащадкам Хіросіму і Чорнобиль?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінності демократії, свободи, культури, мистецтва та соціалізація особистості.“ на сторінці 1. Приємного читання.
