Досвід народної педагогіки особливо актуальний у контексті сучасних процесів глобалізації. Мудрі народні настанови плекають найголовніші цінності для кожної людини: історичну і родову пам'ять, сім'ю, родину.
Родина — первинна клітина нації. Родинний уклад життя має безпосередній вплив на становлення особистості як представника певної нації. У національному бутті співвідношення індивідуального й універсального своєрідно виявляється на рівні родини — найпершого осередку національної самоідентифікації особистості.
Національна самоідентифікація — це процес самоутвердження особистості як носія відповідної культури. Орієнтація на діалог культур, толерантне ставлення до іншої нації, звичаїв, традицій мають цілеспрямовано втілюватися у змісті національного виховання, починаючи з раннього дитинства, на рівні родинного середовища.
Родинне середовище, ознаки його духовності.
Родинне середовище — цілісна етносоціокультурна система, якій властиві духовна спорідненість, кревний зв'язок, міжпоколінна взаємодія, просторово-часова динаміка, специфічна субкультура.
Поняття "субкультура" (лат. sub — під; kultura — догляд, освіта, розвиток) багатозначне за змістом. Розрізняють субкультури, що виникають як позитивні реакції на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні субкультури), і субкультури як негативну реакцію на соціальну структуру та домінуючу в суспільстві культуру (Д. Даунс).
Методологічне значення має виділення поняття "субкультура" стосовно дослідження родинного середовища як певний спосіб виявити його специфічні особливості (генетичні, історичні, соціальні, культурні), взаємозв'язки роду і поколінь, наслідування і розвиток духовного досвіду, традицій у системі національної культури.
Духовність родинного середовища визначають передусім мова народу, віросповідання, шанування пам'яті предків, пісенний і музичний фольклор, література та мистецтво, культура, національні звичаї, традиції.
Традиціями (лат. tradition — передача, легенда) вважаються елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються від покоління до покоління, зберігаються і функціонують у певних суспільствах, спільнотах, соціальних групах упродовж тривалого часу. Численні стереотипні різновиди, звичаї і ритуали не вичерпують традицій. Адже традиції охоплюють об'єкти спадщини (матеріальні й духовні цінності), процеси та способи соціального наслідування, тобто найширші сфери соціальних і культурних явищ. Традиціями насичено все суспільне життя — економіка, політика, право, наука, освіта, релігія, культура, мистецтво тощо.
Кожне покоління з необхідністю засвоює певні традиції. Життєздатність і розвиток традицій у часі передбачає їх духовне наповнення наступними поколіннями відповідно до нових історичних, соціальних, культурних умов.
Самоусвідомлення національної ідентичності, як і духовні засади міжпоколінних відносин у родині, значною мірою зумовлюють традиції народної педагогіки.
Надзвичайно пізнавальна "Народна енциклопедія наукових і прикладних знань" у 14 т. (М., 1910—1912) . Зокрема, т. 9 присвячений питанням філософії і педагогіки.
Навчальні видання висвітлюють досвід і проблеми етно-педагогіки (Сявавко, 1974; Ізмайлов, 1991), особливості педагогіки родинного виховання (Стельмахович, 1996; Кузь-мінський, Омеляненко, 2006).
Фольклор багатьох народів вміщують прислів'я, які влучно характеризують соціальну сутність і морально-етичні ознаки родини. Наприклад:
"Де немає хороших старих, там немає і хорошої молоді".
(Адигейське прислів'я)
"Золото й срібло не тьмяніють, батько й мати ціни не мають".
(Туркменське прислів'я)
"Коли батьки гарують, діти гараздують, внуки з торбами ходять".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія родознавства» автора Черепанова С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Народна педагогіка“ на сторінці 1. Приємного читання.
