Відносно високий рівень втрат відмічається на багатьох родовищах України. Для вугілля він становить 20%, для багатих залізних руд у підземних виробках – 15-17%, гірничохімічної сировини більше 50%, вогнетривкої сировини – 8-10%. Безповоротні втрати залізних руд із заглибленням шахт зростають.
Розмір утрат значною мірою залежить від способу розробки родовищ, а також від техніки та технології гірничих робіт.
Підвищенню повноти вилучення сировини найбільше сприяє відкритий, кар'єрний спосіб розробки родовищ, на розвиток якого орієнтується гірнича промисловість. Розмір утрат при цьому знижується до 3–8% і лише для складних родовищ досягає 10–12%. Зниження втрат за шахтного видобутку забезпечується закладкою виробленого простору порожньою породою, що дає змогу відмовитися від ціликів корисних копалин. Розробляти родовище – значить максимально використовувати не лише головну корисну копалину, що складає рудне тіло, а й усі породи, які добуваються супутньо, насамперед розкривні породи, за кар'єрного способу розробки.
Поряд з основною корисною копалиною – вугіллям, залізом, мідними рудами – усі складники рудного тіла, а також розкривні та рудовмісні породи мають вивчатись як можлива сировина для народного господарства. Ці породи є свого роду відходом гірничодобувних підприємств і, зазвичай, накопичуються у відвалах. Площі землі, що займаються цими відвалами, часто значно перевищують площу власне кар'єрних розробок. Питомий вихід порожніх порід на 1 т корисних копалин, так званий коефіцієнт розкриття. У вугільній промисловості за шахтного видобутку на 1 т вугілля припадає 0,25–0,31 м3 породи, а за кар'єрного – 5–7 м3 розкривних порід. У залізорудній промисловості цей коефіцієнт коливається від 1–1,5 до 10 і більше, в кольоровій металургії – від 1–5 до 10–20. На окремих марганцеворудних кар'єрах України для одержання 1 т руди доводиться переробляти до 40 т розкривних порід [22].
Серед порід, які видаються на поверхню, часто знаходиться велика кількість сировини, що може бути використана для виготовлення цементу, вапна, скла, вогнетривких та формувальних матеріалів, силікатної цегли, а також у парцеляно-фаянсовій, паперовій, цукровій та деяких інших галузях промисловості. Скельні розкривні породи найчастіше використовуються для виготовлення нерудних будівельних матеріалів, передусім будівельного щебеню. В Україні при розробці 4000 родовищ корисних копалин щорічно вилучається майже 2,5 млрд т гірської маси. В її складі цільова сировина становить у середньому близько 35%. Решта породи викидається у відвали і безповоротно втрачається. Тим часом у цих породах містяться різноманітні види сировини – нерудної, вогнетривкої, флюсової та ін.
За рахунок комплексної розробки родовищ в Україні вже виробляються вапнякові добрива, формувальні матеріали для литва, дорожній щебінь, керамзит, цементна сировина.
На п'яти залізорудних гірничозбагачувальних комбінатах Кривбасу щорічно скидається у відвали майже 200 млн м3 твердих скельних порід зі складу розкривних та рудовмісних пластів, їх використання для виробництва будівельної та дорожнього щебеню незначне. На Нікопольських марганцеворудних ГЗК у відвали щорічно скидається близько 200 млн м3 розкривних порід. В їх складі 7,8 млн м3 керамзитових глин, будівельні вапняки, кварцові піски, цегляні глини.
Гірничі розробки на КМА займають десятки тисяч гектарів. У багатометровій товщі порід, що перекривають залізні руди, знаходяться пласти крейдово-мергельних порід, придатних для виробництва вапняку та цементу, бокситоносні породи, а також глини, пісок, гравій. На базі селективного виймання розкривних порід працює цементний завод і створюються інші підприємства.
Проблема відвалів, однак, настільки масштабна, що не може бути повністю розв'язана через їх використання як сировинних ресурсів. Жодне, навіть таке матеріалоємне виробництво, як будівельне, не потребує таких великих об'ємів сировини. Крім того, далеко не всі розкривні породи та породи, які добуваються супутньо, можуть бути корисними копалинами. За оцінками геологів України, придатними зараз можуть бути 15–20% розкривних порід. Площі, зайняті відвалами, як і всі землі, порушені гірничими роботами, підлягають рекультивації. В Україні гірничодобувними виробництвами зайнято близько 190 тис. га землі. Щорічно з цією метою виділяється ще 7–8 тис. га, причому до 40–50% усіх земельних ділянок займається відвалами.
Рекультивація земель після проведення гірничих робіт передбачає збереження земельних багатств країни та забезпечення населенню нормальних санітарно-гігієнічних умов життя.
Рекультивація – це не обов'язково повернення земельних ділянок до їх первісного стану. Адже в ряді випадків, наприклад на місці кар'єру, це неможливо. В широкому розумінні рекультивація – це надання ділянкам землі того стану, який дає змогу використовувати їх надалі в сільському господарстві, для лісових посадок, для будівництва, для створення зон відпочинку. В ряді випадків йдеться про створення штучних, але гармонійних ландшафтів, які доповнюють природні.
Найпоширенішим типом порушень земної поверхні є відвали, їх техногенні форми дуже різноманітні: конічні, гребенеподібні, плоскі, платоподібні. Інший тип порушень – це прогини та провали земної поверхні, що утворюються над шахтними полями, а також власне котловани кар'єрів. Серед останніх виділяються мульдоподібні з пологими схилами, циркоподібні, трапецієподібні, сухі та затоплювані підземними та поверхневими водами.
Найважливішими етапами відновлення порушених земель є гірничотехнічна та біологічна рекультивації.
Гірничотехнічна рекультивація передбачає гасіння териконів, формування плоских відвалів, згладжування схилів, створення терас, засипання понижень. Сплановані поверхні перекриваються глинистою породою, будь-якою ґрунтоутворювальною породою (лес, супісок) і ґрунтом. Породи ґрунтового покриву ще до початку гірничих робіт зрізають і зберігають у спеціальних відвалах.
Біологічна рекультивація включає в себе заходи з відновлення фунтів або створення на породних відвалах умов, що можуть забезпечити їх родючість. З цією метою підбираються найбільш стійкі види рослин і створюються стійкі біоценози. На землях, які звільняються від гірничих робіт, створюють орні землі, сінокоси, пасовища (сільськогосподарська рекультивація), ведеться насадження лісу (лісогосподарська рекультивація). Іноді відроблені глибокі кар'єри використовують під водосховища, ставки (водогосподарська рекультивація). Біологічну рекультивацію земель, порушених унаслідок добування марганцевих руд, здійснюють у Дніпропетровській області, добування залізних руд – у Кримській області, вугілля, нерудних корисних копалин – у Донбасі. Гірничими роботами щодня порушуються площі земель, що вимірюються гектарами. Однак після того, як корисні копалини вибираються, кар'єр заповнюється розкривними породами і після планування поверхні засипається чорноземом, що зберігається в спеціальних відвалах-запасниках.
Задля охорони навколишнього середовища від забруднення під час проведення геолого-розвідувального буріння використовуються герметичні покриття, утилізуються стічні води, буровий шлам відвозиться в шламовідвали. Значне місце відводиться контролю за охороною підземних вод від виснаження та забруднення, вивченню їх режиму, розвитку екзогенних геологічних процесів. В останні роки проводяться заходи щодо підвищення ефективності освоєння родовищ, використання природних ресурсів та охорони надр.
Знизилися втрати корисних копалин у надрах, широко використовується відкритий спосіб розробки родовищ, залучаються нові прогресивні технологічні схеми з метою підвищення продуктивності праці та рівня вилучення корисних копалин при добуванні; залучаються в експлуатацію нові, зокрема великі родовища, запаси під забудованими територіями та природними об'єктами, які охороняються; створюються та залучаються прогресивні технологічні схеми переробки та збагачення корисних копалин; спостерігається деяке покращення у використанні гірських порід, які добуваються супутньо, як сировина для виробництва будівельних матеріалів.
У різних галузях гірничодобувної промисловості досягнені успіхи в промисловій реалізації розробленої комбінованої піро-, гідрометалургійної та збагачувальної технології переробки бідних руд, концентратів та промпродуктів збагачення, методів утилізації відходів та організації маловідходного виробництва.
Пропонуються нові перспективні технологічні процеси переробки збалансованих та важкозбагачуваних руд, концентратів та відходів, методи фотометричного, рентгенолюмінесцентного, радіометричного, радіорезонансного сортування, вибіркового подрібнення, осадження та сухої магнітної сепарації подрібненого матеріалу. Підвищенню уваги галузевих міністерств до проблеми повноти використання родовищ сприяло посилення державного нагляду за раціональним використанням та охороною надр, удосконалення планування рівня вилучення корисних копалин при добуванні та переробці, встановлення економічних санкцій за наднормативні втрати корисних копалин під час добування, стимулювання раціонального використання надр.
Існують єдині правила охорони надр при розробці корисних копалин. Вони регламентують технологічний процес охорони надр та умови для раціонального використання мінеральних ресурсів на гірничих підприємствах. Але, незважаючи на досягнення гірничих наук, на зусилля галузевих міністерств та виробничих організацій, ефективність освоєння родовищ корисних копалин ще не досягає необхідного рівня за темпами росту продуктивності праці в гірничому виробництві, за вилученням компонентів із надр та з мінеральної сировини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи щодо зниження впливу на навколишнє середовище у процесі видобутку ресурсів“ на сторінці 2. Приємного читання.
