Головні компоненти екосистем

Урбоекологія і техноекологія

Дія закону внутрішньої динамічної рівноваги абсолютно чітко пов'язана із законом однонаправленості потоку енергії. Саме обмеженість цього потоку та специфічні властивості формують всю масу зв'язків в екосистемі у їх різноманітності. Тому і дотримується екологічний аналог законів збереження маси і енергії.

Завдяки живій речовині біосфера – найактивніша з хімічного погляду земна оболонка, що має значний запас енергії і активно впливає на інші оболонки. В еволюційному і біогеохімічному аспектах найбільш характерною рисою живої речовини є те, що вона сама створює для себе сприятливі екологічні умови функціонування. У цьому, як зазначав Вернадський, специфічна межа організованості нашої планети.

Проте кількість живої речовини не схильна до помітних змін, принаймні в рамках значних геологічних відрізків часу. Ця закономірність була сформульована у вигляді закону константності кількості живої речовини В. І. Вернадського: кількість живої речовини біосфери (для даного геологічного періоду) – константа (0,25% від загальної маси усієї речовини в межах біосфери). Цей закон практично є кількісним наслідком закону внутрішньої динамічної рівноваги для масштабу глобальної екосистеми – біосфери. Зрозуміло, що оскільки жива речовина енергетичний посередник між Сонцем і Землею, то або його кількість має бути постійною, або мають змінюватися його енергетичні характеристики. Закон фізико-хімічної єдності живої речовини виключає дуже значні зміни в останній властивості. Це означає, що для живої речовини планети неминуча кількісна стабільність. Вона характерна і для кількості видів – наслідок, правило константності кількості видів – забезпечення необхідного біорізноманіття.

Як акумулятор сонячної енергії жива речовина має одночасно реагувати як на зовнішні (космічні) впливи, так і на внутрішні зміни. Збільшення або зниження кількості живої речовини в одному місці біосфери має приводити до синхронного процесу зі зворотним знаком в іншому регіоні внаслідок того, що біогени, які звільнилися, можуть бути асимільовані іншою частиною живого або буде спостерігатись їх недолік. Однак потрібно враховувати швидкість процесу, у разі антропогенної зміни набагато більш низьку ніж пряме порушення природи людиною. Крім того, не завжди відбувається адекватна заміна. Вона йде згідно з правилом (принципом) екологічного дублювання, тобто зі зменшенням розмірів особи і, звичайно, зі збільшенням їх еволюційної примітивності. Змінюється вся структура живої речовини та її якість, що, зрештою, не може бути корисним людині як одній з учасниць процесу життя.

Людство порушує природні закономірності розподілу живої речовини планети і бере на себе, у свій антропогенний канал, не менше ніж 1,6 • 1013 Вт енергії на рік, або майже 20% продукції усієї біосфери. Крім того, люди штучно і не компенсовано вже знизили кількість живої речовини Землі не менше ніж на 30%. Це дає підстави дійти висновку, що планета стоїть перед глобальною термодинамічною (тепловою) кризою, яка виявиться в багатьох формах одночасно. Оскільки це інерційний процес, початкові фази його малопомітні, але зупинити кризові явища буде надзвичайно важко.

Останнім часом вплив людини спричинив ряд драматичних змін у різноманітності екосистем на Землі. Людина використовує і змінює природні екосистеми, розвиваючи сільське господарство, лісове господарство, урбанізацію та індустрію. Найбільш очевидним впливом людини на екосистеми є порушення їх біорізноманіття. Кількість видів, зниклих в екосистемах унаслідок діяльності людини, стрімко зростає від початку індустріальної (промислової) революції. Частота зникнень видів корелює з кількістю населення людей на Землі, яка безпосередньо пов'язана зі споживанням природних ресурсів, змінами у використанні земель і екологічною деградацією. Інші впливи людини на екосистеми включають зміни кількості і домінантного впливу видів у спільнотах, модифікації біогеохімічних циклів, модифікації гідрологічних циклів, забруднення і зміни клімату.

Отже, важливі для практики наслідки із закону внутрішньої динамічної рівноваги наведемо в тому ж порядку, що в словнику-довіднику [3].

• 1. Будь-яка зміна середовища (речовини, енергії, інформації, динамічних якостей екосистем) неминуче приводить до розвитку природних ланцюгових реакцій, що йдуть у бік нейтралізації виробленої зміни або формування нових природних систем, утворення яких за значних змін середовища може набути незворотного характеру.

• 2. Взаємодія речовинно-енергетичних та екологічних компонентів (енергія, гази, рідини, субстрат, організми-продуценти, консументи і редуценти), інформації і динамічних якостей природних систем кількісно нелінійна, тобто слабкий вплив або зміна одного з показників може викликати сильні відхилення в інших (і в усій системі загалом). Наприклад, незначне відхилення в складі газів атмосфери, її забруднення оксидами сірки й азоту викликають величезні зміни в екосистемах суші та водного середовища. Саме воно призводить до утворення кислотних опадів, а з ними до деградації і загибелі лісів в Європі і Північній Америці, обезриблення озер Скандинавії, порушення циклів розвитку морських організмів, личинкові стадії яких проходять на мілководдях. Так же абсолютно незначна зміна концентрації СO2 веде до виникнення тепличного ефекту, а комплекс малих змін формує масові розмноження організмів.

• 3. Зміни, що відбуваються у великих екосистемах, відносно незворотні – проходячи по їх ієрархії знизу вгору, від місця впливу до біосфери загалом, вони міняють глобальні процеси і тим самим переводять їх на новий еволюційний рівень.

• 4. Будь-яке місцеве перетворення природи викликає в глобальній сукупності біосфери і в її найбільших підрозділах реакції у відповідь, що приводять до відносної незмінності еколого-економічного потенціалу (правило "охрімової свити"), збільшення якого можливе лише через значне зростання енергетичних внесків. Штучне зростання еколого-економічного потенціалу обмежене термодинамічною (тепловою) стійкістю природних систем [16].

Комплексний підхід до дослідження природних процесів, наслідків антропогенного впливу, вивчення взаємовідносин істот із навколишнім природним середовищем особливо актуальні, коли наслідки техногенного тиску (радіоактивне і пестицидне забруднення Світового океану і суші, руйнування озонового екрана, підвищення концентрації СО2 в атмосфері і пов'язане з цим підвищення температури) виявляються в глобальному масштабі: глобальна екосистема – це одне ціле, в рамках якого нічого не може бути виграно або втрачено і яке не може бути об'єктом загального поліпшення: все, що було витягнуто з неї людським трудом, має бути повернено назад.

Закон незамінності біосфери так чи інакше формулювали багато авторів, починаючи з В. І. Вернадського, а до нього в менш чіткій формі Д. П. Марш і Е. Реклю. "Немає ніяких підстав для надій на побудову штучних співтовариств, що забезпечують стабілізацію навколишнього середовища з тією ж мірою точності, що і природні співтовариства. Тому скорочення природної біоти в обсязі, що перевищує порогове значення, позбавляє стійкості навколишнє середовище, яке не може бути відновлено за рахунок створення очисних споруд і переходу до безвідходного виробництва...

Біосфера ... являє собою єдину систему, що забезпечує стійкість середовища мешкання за будь-яких виниклих збурень... Необхідно зберегти природу на більшій частині поверхні Землі, а не в генних банках і незначних за площею резерватах, заповідниках і зоопарках" [16].

Найбільш загальне філософське узагальнення – твердження про тісну взаємодію і єдність організмів та їх середовища мешкання. Активним початком взаємодії слугує живе як сила, що творить. Це узагальнення найкраще сформульоване В.І. Вернадським і дістало назву закону єдності організм–середовище; життя розвивається завдяки постійному обміну речовиною та інформацією на базі потоку енергії в сукупній єдності середовища і населяючих його організмів. Пов'язане це з активністю всіх біосистем. А оскільки відносини організму і його середовища системні, діє принцип екологічної відповідності: форма існування організму завжди відповідає умовам його життя. Якщо розглядати цю закономірність не абстрактно-філософськи, а конкретно-біологічно, то формулюється правило відповідності умов середовища життя з генетичною визначеністю організму: вид організмів може існувати доти і остільки, оскільки навколишнє його середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань і змін.

Поки зміни середовища слабкі і сталися на відносно невеликій площі, вони або обмежуються конкретним місцем, або "гаснуть" у ланцюгу ієрархії екосистеми. Але тільки-но зміни досягають істотних значень для великої екосистеми, наприклад, відбуваються в масштабах великих річкових басейнів або в розмірах, обмежених правилами одного і десяти відсотків, вони призводять до істотних зрушень у цих обширних природних утвореннях, а через них, згідно з 2-м наслідком із закону, що обговорюється, і в усій біосфері Землі. Будучи відносно незворотними (3-й вищенаведений наслідок), зміни в природі зрештою важко нейтралізувати із соціально-економічного погляду: їх виправлення потребує дуже великих матеріальних коштів і фізичних зусиль. Іноді виникає навіть ситуація "чим більше пустель ми перетворимо у квітучі сади, тим більше квітучих садів ми перетворимо в пустелі". При цьому внаслідок нелінійності процесів (наслідок 2) опустелювання за темпами значно випереджає створення "квітучих садів" і теоретично не може не випереджати, оскільки таке створення ґрунтується на порушенні компонентної рівноваги в екосистемі.

Зсуваючи динамічно зрівноважений (квазістаціонарний) стан природних систем за допомогою значних внесків енергії (наприклад, через різні агротехнічні засоби), люди порушують співвідношення екологічних компонентів, досягаючи збільшення корисної продукції (урожаю) або стану середовища, сприятливого для життя і діяльності людини.

Усі системи, з якими доводиться мати справу екології, впорядковані таким чином, що, за відомим влучним висловом Ю. Одума, ніби "відкачують із системи невпорядкованість" – вони є негентропійні. Це відбувається доти і остільки, оскільки діє принцип Ле Шателье–Брауна: за зовнішнього впливу, що виводить систему зі стану стійкої рівноваги, ця рівновага зміщується у тому напрямі, за якого ефект зовнішнього впливу послаблюється. Оскільки у біосфері механізм здійснення принципу Ле Шательє–Брауна засновується на функціонуванні систем живого, воно, це функціонування, як постулював В. І. Вернадський, слугує основним регулювальником загальних земних процесів.

Незамінна біосфера до пори до часу працювала в рамках принципу Ле Шательє–Брауна, що для цієї фази еволюції сформульовано у вигляді закону оборотності біосфери П. Дансеро (1957): біосфера прагне до відновлення екологічної рівноваги тим сильніше, чим більше тиск на неї: це прагнення триває до досягнення екосистемою клімаксових фаз розвитку. Однак П. Дансеро тоді ж сформулював закон незворотності взаємодії людина–біосфера: відновлювані природні ресурси стають не відновлюваними у разі глибокої зміни середовища, значної переексплуатації, що доходить до поголовного знищення або крайнього виснаження, а тому перевищення можливостей їх відновлення. Саме така фаза розвитку системи взаємовідносин людина–природа спостерігається в наші дні. Сучасна цивілізація і культура не забезпечують стабільних умов існування на Землі ні життя, ні людини як її частини.

Ця констатація потребує формулювання правша міри перетворення природних систем: в ході експлуатації природних систем не можна перейти деякі межі, що дають змогу цим системам зберігати властивість самопідтримки (самоорганізації і саморегуляції) і звичайно обмежені помітною зміною природних систем трьох зв'язаних рівнів ієрархії (надсистем системи, що розглядається). Оскільки ця властивість і саморегуляція природних систем підтримується двома механізмами співвідношенням екологічних компонентів усередині системи і взаємодією просторово виражених підсистем, систем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії, то сформульоване правило справедливе для обох цих механізмів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урбоекологія і техноекологія» автора Франчук Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Головні компоненти екосистем“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина І. УРБОЕКОЛОГІЯ

  • Методологічні підходи до розвитку урбосоціоекосистем, їх структура

  • ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ СИСТЕМ

  • Міста індустріальної епохи

  • Екологічні аспекти урбанізації

  • МІСТО ЯК УРБОСОЦІОЕКОСИСТЕМА

  • Екологічна ефективність різних видів і форм розселення

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З АБІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Види забруднення ґрунтів

  • Роль гідросфери в урбоекосистемі

  • Водозабезпеченість міста

  • Показники якості води

  • Вплив урбоекосистеми на атмосферу

  • ВЗАЄМОДІЯ МІСТ З БІОТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ ДОВКІЛЛЯ

  • Фітомеліорація міського середовища

  • Вплив антропогенних забруднювачів на урбоекосистеми

  • Міське середовище і здоров'я людини

  • ПІДТРИМКА ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ

  • Територіальна основа забезпечення екологічної рівноваги

  • ЛОКАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ В УРБОЕКОСИСТЕМАХ

  • Охорона гідросфери

  • Охорона повітряного басейну

  • Охорона рослинного і тваринного світу в міських агломераціях

  • Захист довкілля від впливу фізичних чинників

  • ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ

  • Основні урбоекологічні характеристики міського ландшафту

  • Природні каркаси району і міста

  • АРКОЛОГІЯ

  • Способи підвищення екологічного ефекту містобудування

  • Частина II. ТЕХНОЕКОЛОГІЯ

  • Ключові поняття індустріальної екології

  • Оцінка життєвого циклу

  • Головні компоненти екосистем
  • Потоки енергії та речовини в екосистемах

  • ПРОЦЕСИ В ЕКОСИСТЕМАХ

  • Індустріальний метаболізм

  • Заходи індустріального метаболізму

  • ІНДЕКСИ І МЕТРИКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

  • "Головне екологічне рівняння"

  • Національні матеріальні потоки

  • АНАЛІЗ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

  • Видобування сировини, виробничої і транспортної продукції

  • Екоіндикатори-99

  • Впливи на якість екосистем

  • ЗАПОБІГАННЯ ЗАБРУДНЕННЮ

  • Запобігання забрудненню і сталий розвиток

  • Переваги запобігання забрудненню

  • Інші види діяльності

  • ГЛОБАЛЬНІ І НАЦІОНАЛЬНІ ТРЕНДИ В ПОТОКАХ МАТЕРІАЛІВ

  • Потреби людини

  • Зростання населення і споживання

  • Пороги експлуатації природних систем

  • Джерела, тренди та інтенсивність використання матеріалів

  • ВИДОБУВАННЯ СИРОВИНИ

  • Джерела впливу на навколишнє середовище

  • Гірниче виробництво та довкілля

  • Заходи щодо зниження впливу на навколишнє середовище у процесі видобутку ресурсів

  • ЕНЕРГЕТИКА

  • Необхідні ресурси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Скорочення шкідливих викидів в атмосферу

  • Очищення димових газів у батарейних циклонах

  • Скорочення забруднення водоймищ

  • Гідротехнічні споруди

  • Характеристика впливу на довкілля

  • ТРАНСПОРТ

  • Залізничний транспорт

  • Автомобільний транспорт

  • Альтернативні види палива та енергії

  • Заходи боротьби із забрудненням довкілля автомобільним транспортом

  • Шляхи зменшення шкідливості викидів автомобільного транспорту

  • Водний транспорт

  • Тверде паливо, використовуване у водному транспорті

  • Вплив водного транспорту на довкілля

  • Заходи запобігання забрудненню водного басейну транспортними суднами

  • Методи ліквідації забруднень, спричинених водним транспортом

  • Авіаційний транспорт

  • Зменшення шкідливих викидів авіаційного транспорту

  • Цивільна авіація, вплив шуму на довкілля

  • Забезпечення збалансованої системи регулювання шуму і зонування території навколо аеропортів

  • Результати досліджень наслідків впливу авіаційного

  • Аналіз структури та акустичних характеристик парку повітряних кораблів

  • ЧОРНА ТА КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Зниження рівня забруднення водоймищ

  • ХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Головні показники і географія хімічної промисловості України

  • Найбільш характерні технологічні процеси і основні реактори хімічної промисловості

  • Необхідні ресурси хімічної промисловості

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ЛІСОВА, ДЕРЕВООБРОБНА ТА ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Експлуатація лісів та лісові пожежі

  • Характерні технологічні процеси і характеристики сировини

  • Доставка сировини

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Засоби уловлювання

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • Заходи щодо захисту лісів

  • АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • Характеристика впливу на довкілля

  • Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля

  • ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Ресурси, що витрачаються

  • Характеристика впливу підприємств харчової промисловості на довкілля

  • ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • Характерні технологічні процеси

  • Характеристика впливу на довкілля

  • УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ

  • Промислові та інші подібні відходи

  • Побутові (комунальні) відходи

  • Зберігання та видалення відходів

  • Технології утилізації, спалювання та повторного використання відходів

  • Економічні інструменти та важелі примусу

  • Висновки та рекомендації

  • ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

  • Докази необхідності чистого виробництва

  • Спеціальні програми, спрямовані на підвищення безпеки та чистоти виробництва

  • Інтегровані показники сталого розвитку, узгоджені з вимогами Організації економічного співробітництва і розвитку