Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

Українська етносоціологія


Передподання


Так сталося, що сьогодні українство змушене, борючись за своє майбутнє, жорстко відстоювати своє минуле, тобто – свою історичну гідність, доводити, що українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі. На цьому положенні у досить жорсткій і чіткій формі наполягає Володимир Білінський, автор широко відомих історичних досліджень – тритомника “Країна Моксель, або Московія” (К., 2011-2012) та двотомника “Москва Ординська (XIII-XVI століття)” (К., 2011-2012). Так, у книзі першій (під симптоматичною назвою “Споконвічна земля”) свого нового історичного дослідження “Україна-Русь” (К., 2013) цей автор спеціально підкреслює, що “історична і археологічна науки України повністю сфальшовані російською імперською доктриною, значна частина наукових досліджень, які суперечили московському офіціозу, досі приховані, а те, що нам відомо, (являє собою купу маніпулятивних “доказів”. – О. Н.) відсутності українського минулого” (виділення і курсив автора. – Ред.)” [27, с. 50]. “Доказовою базою” цієї відсутності є положення про те, що:

• Трипільська цивілізація згасла і безслідно зникла із “живої” історії ще за дві тисячі років до н. е.;

• у давнину, у післятрипільську добу, на терени сучасної України протягом довгих століть переважно зі сходу сунули, заступаючи місце одне одного, численні племена- етноси, що має свідчити про перервність, строкатість етнічного процесу на цих теренах;

• всі згадані прийшлі племена-етноси, аж до готів та гунів включно, говорили мовою, що була чужа сучасній українській мові, і це має бути свідченням того, що український етнос не може вважати себе нащадком жодного з цих племен.

Певна річ, усі факти (і артефакти), які суперечать щойно наведеним положенням радянських та неорадянських історико-археологічних фальшувальників, ними або утаємничуються, або замовчуються, або перекручуються. Для досягнення мети викривлення українського минулого використовуються, якщо говорити мовою, близькою до сьогодення, різні “проекти” фальшування. Найголовніші серед них – це:

• “Місцеві археологічні культури”;

• “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України”;

• “Українці – прийшлий етнос”.


Фальшувальний проект “Місцеві археологічні культури” (усатівська, ямна, катакомбна та зрубна). Вплив на підсвідомість


Розкриваючи механізм цієї маніпуляції, В. Білінський апелює до світової науки, яка завжди “пов'язувала археологічні відкриття з народом чи племенем. Так з'явилися: культура ацтеків, культура інків, культура народу майя тощо”. Натомість “більшовицька Москва підмінила поняття, відшукавши так звані місцеві археологічні культури, що не мали національно-племінної прив'язки, а пов'язувалися виключно із місцем знахідки”. “На Україні мовби не було нічого українського. Знайдені культури мали такі назви: Черняхівська, Трипільська, Середньостогівська, Гумельницька, Середньо-Дніпровська тощо” (виділення і курсив автора. – Ред.) [27, с. 72].

Адже якщо на певній території відсутні культурна спадковість, соціально-історична тяглість, то така територія не може розглядатись як країна, а її населення – як народ-етнос. Мова може йти лише просто про тимчасово заселену територію. Саме такою територією прагне представити Україну російська (та українська неоколоніальна) історична наука. Для цього вона користується вигадками про несподівані появи у минулих століттях на сучасних українських теренах і про такі ж несподівані зникнення з них різних начебто геть не українських народів-етносів. У межах проекту “Місцеві археологічні культури” ці народи-етноси-племена подаються анонімно, тобто без власного імені. Отже коротко розглянемо їх.

Усатівська культура

(2400-2000 pp. до РХ., за ін. даними 3500-3000 pp. до РХ [== див. 28])

Так, за вищездійсненим нами викладом, засновники Трипільської цивілізації прийшли на Подніпров'я або із Старої Європи (за М. Відейком), або з Близького Сходу (за Ю. Шиловим), а створена ними цивілізація, проіснувавши (за М. Відейком) 2,5 тис. років (до першої половини III тис. до н. е.), зникла, та ще й так, що зникло зі сторінок історії й саме ім'я народу, який її створив. За даними Вікіпедії це зникнення сталося через “зміни матеріальної і духовної культури пізньотрипільських племен Усатівської культури” (якою, начебто, й закінчилась Трипільська цивілізація) внаслідок її тісних зв'язків “з чужими етнічно племенами Степової України і східних територій” (виділення автора. – Ред.) [28]. Яких же, власне, змін і під впливом яких чужих племен зазнали пізньотрипільські племена, і чому на підставі цих змін робиться висновок про їхнє зникнення, а не еволюцію?

Почнемо з того, що (як стверджує україномовна Вікіпедія) на пізньому етапі (3100-2500 до н. е.), так би мовити, “класичної” Трипільської цивілізації ніщо не передрікало її зникнення. Навпаки, “значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища рік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я ...Значно зросло значення скотарства в степу” (виділення і курсив автора. – Ред.) [29]. Тут вважаємо за важливе, по-перше, підкреслити, що йдеться про позитивні процеси, які, попри все, здійснювалися невдовзі після грандіозної геологічної катастрофи 3200-3150 pp. до н. е., на яку посилається М. Відейко як на фактор занепаду Трипільської цивілізації; по-друге, – звернути увагу на те, що степи північно- західного Причорномор'я представлені автором статті як лише одна з багатьох територій, що їх заселили трипільці як носії єдиної культури, як єдиний етнос-народ.

Як стверджується далі у Вікіпедії, внаслідок перелічених змін “у культурі пізньотрипільських (=усатівських. – О. Н.) племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу” (курсив автора. – Ред.) [Там само]. Однак нам, на відміну від автора статті з Вікіпедії, що ми щойно здійснили цитування з неї, більш імпонує констатування у дусі позитивних висловлювань, а саме: територіальне поширення трипільської культури у напрямі Північного Причорномор'я мало у якості своїх наслідків не тільки трансформування або й зникнення деяких рис, що вони були притаманні цій культурі у попередні часи її існування, але й, що важливіше, – набуття суто нових рис. При цьому ми вважаємо, що мова, релігійні засади й основні традиції трипільців ще довго залишалися мало зміненими.

Однак поряд із процесом зростання населення й поширення обжитих ним територій таки діяв чинник погіршення кліматичних умов, що в цілому спричинило те, що, за словами Ю. Шилова, трипільці-“аратти спускаються долиною Дністра до узбережжя Чорного моря, створюючи тут ... усатівську культуру (Оріяну, Оріссу). їй притаманна розвинена металообробка ..., скотарсько-землеробський устрій, розвинений товарообмін і навіть торгівля, мореплавство й рибальство, а також щільні стосунки із сусідніми напівкочовими скотарями – найдавнішими аріями” (виділення тут і вище автора. – Ред.) [21, с. 72]. Отже, як бачимо, усатівці, за Ю. Шиловим, як дійсні трипільці, продовжували займатися землеробством й скотарством, а їхні сусіди арії – напівкочовим скотарством.

Але чи були “сусіди арії” нетрипільцями? Так, наприклад, на противагу Ю. Шилову, М. Відейко вважає, що саме усатівці- трипільці, а не якісь їхні сусіди, були чи не найпершими кочівними-скотарями} а відтак, за термінологією Ю. Шилова, – аріями. На наш погляд, частково правий кожний з цих двох вчених, оскільки досить зрозуміло, що усатівці створили дуальну соціально-економічну організацію і вели водночас осілий землеробсько-скотарський та скотарсько-кочовий способи життя. Цей симбіоз створювався двома частинами єдиного суспільства. Відтак “шилівські” арії і “відейківські” усатівці-трипільці – це одні й ті самі кочівні трипільці-арії. Тому ніяких “сусідніх напівкочових скотарів” (Ю. Шилов) поряд із трипільцями не могло існувати. Отже, підкреслимо, що вельми суттєвою зміною у житті пізньотрипільських (усатівських) племен було те, що вони, будучи землеробами-скотарями, паралельно створюють інститут степового кочівного скотарства. Тому мову слід вести про трипільців-усатівців-аріїв.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого
  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки