1. Зміни у теоретичному розумінні виявів мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.
Неабияку важливість тут має, на наш погляд, наполягання Олександра Вишняка на тому, що українсько-російська “змішана мова” (так званий “суржик”) “є, власне, українською мовою із більшими чи меншими лексичними вкрапленнями з російської, але морфологічно та фактично мало змішаною мовою” [48, с. 34, див. також с. 66, 74 та ін.]. Спираючись на думки видатного французького філолога Жозефа Вандрієса щодо ролі лексичних запозичень й особливо – кальок у процесі змішування різних мов, О. Вишняк стверджує, що “вживання російських слів і деяких зворотів не робить український "суржик" у філологічному сенсі змішаною мовою. Вона залишається народною українською мовою, хоч і з зрусифікованою лексикою” [Там само, с. 34].
Гадаємо, що такий підхід О. Вишняка до “суржика” як до “власне української мови” є прийнятним, оскільки дає можливість встановити більш реальні масштаби вживання, використання етнічними українцями України своєї етнічної (рідної) мови, що у розглядуваному нами контексті є вельми важливим. Тому вважаємо, що в масштаб цього вживання буде цілком слушним включання “зони дії” змішаної (українсько-російської) мови (“суржика”).
Проте всебічність теоретичного аналізу вимагає зважувати й на інші потрактування суржика. Так, з одного боку, суржик припустимо розглядати “як проміжну субмову, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською” [34], а з іншого – як стихійну форму “чіпляння” за майже зниклу колись рідну мову, адже “досвід ... засвідчує, що навіть за повного витіснення української мови зі сфери освіти і ЗМІ, вона все одно продовжує жити до наших днів, щоправда, у вигляді суржика” (виділення автора. – Ред.) [62, с. 452].
2. Зміни у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.
Тут, зрозуміло, ми будемо намагатися встановлювати, наскільки поширеним є практичне використання етнічної (рідної) мови серед етнічних українців України на відтинку 2001– 2015 pp. І, мабуть (за умов, коли вже чотири роки поспіль після 2011 р., тобто коли вже мав би бути здійснений черговий Всеукраїнський перепис населення, а цей перепис так і не проводиться), у нагоді можуть стати (задля певного відтворення мовної ситуації в Україні) і деякі результати моніторингу громадської думки, що його протягом багатьох років здійснює Інститут соціології НАН України; і факти появи відповідних громадських рухів; і відповідна діяльність опозиційних фракцій українського парламенту 2012 р. скликання тощо.
Деякі результати моніторингу громадської думки
Отже, почнемо з того аналізу даних моніторингу громадської думки, що його здійснив сучасний український соціолог Микола Шульга, який зосередився, зокрема, на мовній поведінці етнічних українців “удома, в колі сім'ї, оскільки саме тут людина найвільніша у своєму мовному самопрояві” [62, с. 452]. Вважаємо, що, дійсно, мовне спілкування етнічних українців передусім у сімейному колі, створює найбільш реальну картину поширення серед них їхньої етнічної мови.
На підставі запропонованих М. Шульгою результатів здійсненого ним аналізу [Там само, с. 456-457] ми побудували табл. 10.7, дані якої свідчать про те, що, попри вельми високі показники україномовного спілкування в сім'ях етнічних українців Західного регіону, загальний результат по Україні все ж складається не на користь української мови. “Загалом, – підсумовує М. Шульга, – кількість українців, які говорять у сім'ї українською, залишилася майже незмінною: 51 % у 1992 р. і 49 % у 2010 р. Кількість же українців, які розмовляють удома по-російськи, зросла з 13 до 28 %” [Там само, с. 457]. І такі узагальнення, певна річ, не можуть не свідчити про процес подальшого деформування мовної складової української етно- ментальності.
Разом з тим вважаємо за необхідне відтворити більш реальну картину поширення української мови у сфері сімейного спілкування етнічних українців у другій половині перших десяти років XXI ст. Це, гадаємо, видається можливим за умови звернення до даних аналізу мовного спілкування етнічних україн-
Таблиця 10.7
Частки (%) серед етнічних українців тих, які протягом 1992-2010 pp. користувалися у сім'ї українською або російською мовами
| 1992 рік | 2010 рік | різниця | ||
| Західний | українська | 87 | 93 | + 6 |
| російська | – | 1 | – | |
| Центральний | українська | 61 | 58 | -3 |
| російська | 8 | 13 | + 5 | |
| Південний | українська | 28 | 23 | -5 |
| російська | 20 | 46 | + 26 | |
| Східний | українська | 7 | 15 | + 8 |
| російська | 31 | 57 | + 26 | |
| Усі етнічні українці України | українська | 51 | 49 | -2 |
| російська | 13 | 28 | + 15 |
ців у сімейному колі, що його (аналіз), за результатами національного опитування, проведеного у 2007 р. Інститутом соціології НАНУ та службою “СОЦІС”, здійснив вже згадуваний нами вчений-соціолог Олександр Вишняк. Відповідні дані представлені, зокрема, у табл. 1.5 його монографії [48, с. 39].
Справа в тім, що О. Вишняк спирався на дещо інший методичний підхід, ніж М. Шульга, котрий українсько-російський суржик не вважає за українську мову. Отже, й кількісні результати застосування обох методик відрізняються досить помітно, проте – лише поза межами “суржикових мовних практик”, оскільки на рівні порівняння даних О. Вишняка за 2007 р. із даними М. Шульги за 2010 р. (табл. 10.8) не можна не помітити, що 49 % у М. Шульги – це майже те саме, що у О. Вишняка 36,7 % + 10,7 %, тобто – 47,4 %, а 28 % у М. Шульги – це майже те саме, що у О. Вишняка 14 % + 15,9 %, тобто – 29,9 %. Ми маємо підстави говорити “майже”, оскільки між показниками О. Вишняка і М. Шульги – відстань тривалістю у три роки.
Таблиця 10.8
Мови спілкування етнічних українців України у сфері сім'ї", %
| Варіанти відповідей: | 2007 р. | 1992 р. | 2010 р. | |
| 1 | Винятково українська | 36,7 | 51 | 49 |
| 2 | Винятково українська, але зрідка і російська | 10,7 | – | – |
| 3 | Змішана мова, в якій вживаються як українські, так і російські слова | 22,6 | ||
| Всього | 70,0 | 51 | 49 | |
| 4 | Переважно російська, але зрідка і українська | 14,0 | – | – |
| 5 | Винятково російська | 15,9 | 13 | 28 |
| Всього | 29,9 | 13 | 28 | |
| 6 | Інша мова | 0,1 | – | – |
Проте головна й суттєва відмінність полягає в тому, що М. Шульга, як зазначалося, не вважає суржик (= змішану українсько-російську мову) належним до сфери поширення української мови. Натомість О. Вишняк на такій належності наполягає, про що теж уже йшлося. З цього випливає, що за результатами національного опитування 2007 р. у сім'ях користувалися українською мовою (за табл. 10.8) 70 % (36,7 % + 10,7 % + 22,6 %) етнічних українців. У 2010 р. таких могло бути на 2–3 % менше, тобто 67-68 %, але не 49 % як то виходить за методикою М. Шульги.
Ми у цій ситуації пристаємо на позицію О. Вишняка, що, втім, геть не є підставою для ігнорування того факту, до якого привертає увагу М. Шульга, а саме: між 1992 та 2010 pp. “кількість же українців, які розмовляють удома по-російськи, зросла з 13 до 28 %”, тобто “зросла удвічі” [62, с. 457, 453]. Факти, як то кажуть, – “вперта річ”. Однак дивує те, як М. Шульга резюмує цей емпіричний факт, а саме: “Якщо мовна політика передбачала зменшення групи російськомовних українців, – зазначає він, – то вона, м'яко кажучи, не досягла мети, а якщо сказати більш жорстко, то вона отримала протилежний результат – кількість російськомовних українців у сфері сімейного спілкування зросла удвічі” (виділення і курсив автора. – Ред.) [62, с. 453].
Проте, якщо резюмувати дійсно “більш жорстко”, то, на наш погляд, слід визнати, що псевдоукраїнська держава і протягом 1991-2010 pp., і після 2010 р. всіляко перешкоджала “зменшенню групи російськомовних українців”, і в цьому сенсі вона своє завдання не тільки виконала, а й “перевиконала”, отримавши бажаний результат, адже, дійсно, станом на 2010 р. “кількість російськомовних українців у сфері сімейного спілкування зросла удвічі”.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
