Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

Українська етносоціологія

І тут ми не можемо не звернутися до статті Ю. Коловрата під симптоматичною назвою “Киммерийский союз племен срубной археологической культуры (2-я пол. II-го – нач. 1-го тыс. до н. э.)” [34]. Адже у цій статті робиться те досить цікаве припущення, що племена зрубної культури входили до кімерійського племінного союзу, тобто – були його часткою. До того ж цей автор, спираючись на матеріали археологічних розкопів, показує, що описувані ним кімерійці-зрубники являли собою вже знайоме нам дуальне осіло-кочівне, землеробсько- скотарське суспільство, що було, як зазначалося, революційним винаходом трипільців-усатівців-аріїв, здійсненим ними ще наприкінці IV тис до н. е. Але, гадаємо, ще більше підстав є для порівнювання суспільства кімерійців-зрубників із Сабатинівсько-Зрубно-Тшинецьким “варіантом пізньої трипільської культури”, описаним М. Відейком.

Так, Ю. Коловрат, характеризуючи соціальну структуру суспільства кімерійців зрубної культури другої половини II – початку І тис. до н. е., стверджує, що “кімерійське суспільство даного часу мало досить чітку диференціацію, як у соціальному, так і у господарському відношенні”. За його описом, для кімерійських племен зрубної культури, котрі населяли лісостеп і степи Придніпров'я та басейну Сіверського Дінця, “профілюючим заняттям було скотарство та землеробство”. Причому лісостеп та північну частину степу населяли ті племена кімерійців, основою господарства яких було землеробство, а у степу мешкала така частина кімерійців-зрубників, як скотарі-кочівники. “При цьому, – підкреслює Ю. Коловрат, – і землероби, і скотарі-кочівники вочевидь являли собою єдине етнокультурне ціле” (виділення і курсив автора. – Ред.) [34].

Але ще однією частиною цієї єдиної спільноти кімерійців- зрубників було кочівне плем'я, що воно розташовувалось у Степовому Поволжі та на Середньому Дону і, за висловом Ю. Коловрата, испеціалізовувалося на війні”. (Чи не був це прообраз Війська Запорозького?) Принагідно відзначимо, що автор статті у Вікіпедії, присвяченій кімерійцям, також свідчить, що “кімерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни” [35].

Таким чином, бачимо, що і “відейківський” Сабатинівсько- Зрубно-Тшинецький “варіант пізньої трипільської культури”, і кімерійці-зрубники Ю. Коловрата, побачені обома авторами як єдині осіло-кочівні суспільства-соціуми із притаманною їм специфічною військовою “спеціалізацією”. Але дуже важливою у розглядуваному ракурсі обставиною є та, що обидва автори описують один і той самий історичний період – другу половину II тис. до н. е., а також – ведуть мову про фактично прилеглі одна до одної території. Більш за те: у “коловратівських” степових кімерійцях-зрубниках Придніпров'я та басейну Сіверського Дінця досить легко впізнаються “відейківські” скотарі-кочівники-зрубники Сабатинівсько-Зрубно-Тшинецького суспільства-соціуму.

Вплив на підсвідомість

Познайомившись із так би мовити “проектом” “Місцеві археологічні культури”, ми переконуємося у тому, що радянські та неорадянські історико-археологічні фальшувальники визначають трипільську цивілізацію як таку, що не залишила жодного сліду в “живій” подальшій історії, будучи на стадії пізньотрипільських усатівців асимільованою племенами ямної місцевої культури, а також як таку, що не мала жодного зв'язку з індоєвропейством. Натомість, починаючи з Ямної місцевої археологічної культури (племена якої подаються як прийшлі індоєвропейські іраномовні кочівники зі сходу), згадані фальшувальники безперервно й настирливо підштовхують читача до того висновку, буцімто у минулі часи терени України поставали як своєрідна “історічна прірва” або “бермудський трикутник”, де протягом багатьох століть почергово безслідно зникали прийшлі зі сходу іраномовні народи-етноси. Натомість ми радше вели б тут мову не про постійний прихід іраномовних кочівників зі сходу, а про постійні міграційні потоки, або “виплески”, (за Ю. Шиловим, найпотужніші з них почалися приблизно із середини II тис. до н. е.) з Північного Причорномор'я кочівної частини трипільців, котрі були, як уже зазначалося, санскритомовними. Але ж радянські та неорадянські історико-археологічні фальшувальники свідомо обертають вектори етнічних рухів, внаслідок чого початок кожного з цих рухів подається як його завершення.

Тобто “пологовий будинок” індоєвропейськомовних етносів вони намагаються представити як своєрідний “етнічний могильник”, а санскритомовних трипільців, що постійно розширювали ареал Трипільської цивілізації, – як іраномовні прийшлі племена. Однак причетні до розглядуваної нами проблематики фахівці-філологи добре знають, що іранська мова, як і всі інші індоєвропейські мови, походить від санскриту. Також більшість цих фахівців не мають сумнівів і в тому, що творцями санскриту були саме трипільці.

Попри це, у колективну підсвідомість маси пересічних етнічних українців настирно “вкидається” негативний образ- символ “Калейдоскоп чужорідних, чужомовних, безнайменних етносів, що спорадично з'являлись та безслідно зникали на теренах України у стародавні часи”. Цьому образу відповідають смисло-змісти “Відсутність у сучасних українців кріпкої вкоріненості на їхніх нинішніх етнічних землях”, “Невизначеність спадкоємності та походження української мови” тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого
  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки