1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

Українська етносоціологія


Динаміка змін у чисельності етнічних українців і росіян та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за статистичними даними 1959-1989 pp.)



1. Зміни у чисельності


Продовжимо аналізувати дані табл. 10.2. Так, ці дані свідчать, що загальна чисельність населення УРСР щоперепису (крім 1939 р.) зростала, і протягом тридцяти (1959-1989) років збільшилася від 41,9 млн осіб до 51,5 млн осіб, тобто на 9,6 млн осіб, або на 22,9 %. Проте маємо нагадати, що за здійсненими нами на с. 345-346 приблизними перерахунками протягом лише 14-ти (1945-1959) років населення УРСР зросло на 11,4 млн осіб. З цього випливає, що на відтинку 1959-1989 pp. порівняно з відтинком 1945-1959 pp. темпи зростання населення УРСР впали більше ніж удвічі.

Щодо чисельності етнічних українців УРСР, то вона протягом тридцятиліття 1959-1989 pp. зросла від 32,2 млн осіб до 37,4 млн осіб, тобто на 5,2 млн осіб, або на 16,1 %. Тут теж варто нагадати, що за здійсненими нами на с. 345-346 приблизними перерахунками протягом лише 14-ти (1945-1959) років чисельність етнічних українців УРСР зросла на 10,8 млн. Однак це означає, що якщо на відтинку 1959-1989 pp. порівняно із відтинком 1945-1959 pp. темпи зростання населення УРСР впали удвічі, то темпи зростання чисельності етнічних українців УРСР протягом цього самого періоду впали у чотири рази. І хоча питома вага етнічних українців у складі населення УРСР зменшилася лише від 76,8 % у 1959 р. до 72,7 % у 1989 р., але ці відсотки складали настільки велику людську масу, що, власне, різке зменшення темпів зростання чисельності етнічних українців, у першу чергу, й спричинило зазначене падіння темпів зростання населення УРСР удвічі.

Нарешті, чотирма останніми радянськими переписами населення продовжувалося чітке фіксування (див. табл. 10.2) перманентного зростання як чисельності, так і питомої ваги етнічних росіян у складі населення УРСР, а саме: 7,01 млн (або 16,94 %) у 1959 р.; 9,13 млн (або 19,37 %) у 1970 р.; 10,47 млн (або 21,11 %) у 1979 р. та 11,36 млн (або 22,07 %) у 1989 р. В цілому ж протягом тридцяти (1959-1989) років чисельність етнічних росіян в УРСР зросла на 4,35 млн осіб (11,36 млн мінус 7,01 млн), або на 62,05 %. При цьому при порівнянні не вельми відмінних за розміром абсолютних величин зростання в УРСР протягом 1959-1989 pp. чисельності етнічних українців (на 5,2 млн осіб) та етнічних росіян (на 4,35 млн осіб) впадає в око тс, що у 1959 р. етнічних українців в УРСР було 32,2 млн осіб, тоді як етнічних росіян лише 7,1 млн осіб. Чисельність же решти етнічних меншин, як видно з табл. 10.2, на відтинку 1959-1989 pp. помітних змін не зазнала.


2. Зміни у виявах мовної складової


Тут, продовжуючи аналізувати дані табл. 10.2, маємо з'ясувати, яким чином зміни у чисельному складі етнічних українців та етнічних росіян УРСР протягом 1959-1989 pp. відбилися під час переписів населення у цей період у відповідях етнічних українців на запитання про їхню рідну мову.

Отже, попри те, що між 1939 та 1959 pp. як абсолютна чисельність, так і питома вага етнічних українців у складі населення УРСР зросли (від 28,1 млн осіб, або 69,5 %, до 32,2 млн осіб, або 76,8 %), а абсолютна чисельність та питома вага серед них тих, які не вважали українську мову рідною, зменшилися (від 3,4 млн осіб, або 12,1 %, до 2,1 млн осіб, або 6,5 %), – попри все це, у наступний період, тобто між 1959 та 1989 pp., ці тенденції змінилися на протилежні. Так, дані переписів населення УРСР, що вони здійснювалися протягом цього тридцятиліття, чітко засвідчили, що хоча чисельність етнічних українців досить кволо, але зростала, їхня питома вага у складі населення УРСР невпинно зменшувалася (76,8 % у 1959 р.; 74,9 % у 1970 р.; 73,6 % у 1979 р. та 72,7 % у 1989 р.). Натомість як абсолютна чисельність, так і питома вага серед загалу етнічних українців УРСР тих, які не вважали рідною українську мову, постійно зростали, а саме (див. табл. 10.2): 2,1 млн осіб, або 6,5 %, у 1959 р.; З млн осіб, або 8,6 %, у 1970 р.; 4 млн осіб, або 11 %, у 1979 р. та 4,6 млн осіб, або 12,3 %, у 1989 р.

Аналізуючи далі дані табл. 10.2, не можемо не приділити уваги двом залежностям. По-перше, попри те що, як уже було нами зазначено, чисельність більшості етнічних меншин УРСР на відтинку 1959-1989 pp. помітних змін не зазнала, чітко простежується залежність зменшення питомої ваги етнічних українців у складі населення УРСР внаслідок стрімкого зростання як абсолютної чисельності, так і питомої ваги у складі населення УРСР такої етнічної меншини, як росіяни, а саме: 7,1 млн осіб, або 16,9 %, у 1959 р.; 9,1 млн осіб, або 19,4 %, у 1970 р.; 10,5 млн осіб, або 21,1 %, у 1979 р. та 11,4 млн осіб, або 22,1 %, у 1989 р. По-друге, досить прозорою є також залежність тенденції зростання чисельності серед етнічних українців УРСР тих, хто не вважає рідною українську мову, від вищезазначеного стрімкого зростання чисельності етнічних росіян у складі всього населення. Адже, гадаємо, не потребує якихось коментарів той факт (див. табл. 10.2), що чисельності серед етнічних українців УРСР тих, хто не вважав рідною українську мову, і тих, хто вважав рідною мову російську, кожного перепису майже на 100 % збігалися: відповідно, 2,087 млн осіб і 2,076 млн осіб у 1959 р.; 3,027 млн осіб і 3,018 млн осіб у 1970 р.; 3,995 млн осіб і 3,987 млн осіб у 1979 р. та 4,594 млн осіб і 4,578 млн осіб у 1989 р.


3. Феномен російщення


Певна річ, при знайомстві із наведеними вище цифрами і здійсненими порівняннями не може не виникнути розуміння того, що ми маємо справу з результатами перманентної і досить послідовної політики. А відтак ми повинні визнати, що, попри фактичне згортання радянським режимом (у другій половині 1950-х років) політики, спрямованої на неприховане винищення етнічних українців в Україні, у період між переписами 1959 та 1989 pp. етноцид титульного етносу не припинявся, було лише змінено його форму з геноциду на форсовану русифікацію/російщення.

Першим, вже на початку тридцятиліття 1959-1989 pp., звернув увагу на це явище і всебічно його висвітлив український письменник Іван Дзюба у своїй книзі “Інтернаціоналізм чи русифікація?” (написаній у вересні-грудні 1965 р.), яку він надіслав вищому партійному та радянському керівництву УРСР наприкінці 1965 р. [38]. Вже пізніше, у добу новітньої української державності, це явище глибоко вивчив сучасний український етноісторик Володимир Скляр у своїй монографії “Етнічний склад населення України 1959-1989 pp.: етномовні наслідки російщення”, що вийшла друком у Києві в 2008 р. Термін “російщення” автор вживає на відміну від терміна “русифікація”. При цьому він категорично наголошує: “Політику російщення, яку проводили царський і радянський режими, необхідно розглядати як спробу, і в значній мірі досить-таки вдалу, знищити українство як націю” [18, с. 85].

Процес російщення етнічних українців в УРСР протягом 1959-1989 pp. на підставі поданих В. Скляром матеріалів постає, на нашу думку, як такий, що мав принаймні чотири напрями, а саме:

• 1) російщення територіального сегмента українського етнічного простору;

• 2) російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору;

• 3) російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид;

• 4) російщення самосвідомості етнічних українців у спосіб маніпулятивного викривлення їхніх уявлень про їхню двомовність та про рідну мову.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення
  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки