Певна річ, етнічні спільноти належать до різновиду соціальних спільнот, але почуття Батьківщини не завжди є соціально-етнічним. Розглянемо випадок, коли, скажімо, будь-який українець, як представник титульного етносу України, залишає місцевість, де він народився і виріс (наприклад, якесь село на Буковині), і, не виїжджаючи за межі українських етнічних земель у своїй державі, обирає для мешкання, наприклад, Луганськ. Тут він “кріпко осідає”: знаходить роботу до душі, будує (купує) житло, створює сім'ю, “обростає” дітьми, колегами по роботі, друзями й товаришами, сусідами за місцем проживання і т. ін. Проходять роки і його тягне побувати у рідному селі, де залишились батьки й родичі, друзі дитинства і юнацтва, могили предків. Це тяжіння є почуттям “країни дитинства”, або малої Батьківщини. Приїхавши на цю Батьківщину, вгамувавши ностальгійні переживання, наш буковинець у якийсь момент починає усвідомлювати, що в нього є ще одна Батьківщина, тяжіння до якої він вже відчуває. Це – місцевість осілості, де знаходиться все головне в його сьогоднішньому житті.
Малою Батьківщиною можуть бути і рідне село, і невелике містечко, і навіть певний мікрорайон великого міста. Щодо ступеня етнізованості відповідного почуття, то він залежатиме від того, у якій із цих населених місцевостей, територій народилася людина й провела свої дитинство і юність. Точніше – цей ступінь залежатиме від рівня компактності проживання тієї етнічної спільноти, до якої належить відповідний етнофор (носій етнічних якостей). Зрозуміло, що швидше за все гострота почуття, туга за малою Батьківщиною мають місце тоді, коли остання полишена й знаходиться досить далеко. Здебільшого це почуття не буває етнічно “стерильним”.
Батьківщина осілості – це місцевість, у якій людина живе без намірів виїхати, де вона має сім'ю й близьких родичів; роботу й колег по роботі; товаришів і друзів; це і край, який запав у душу. Певна річ, Батьківщина осілості і “мала Батьківщина” територіально можуть співпадати, але відповідні почуття все ж є різними.
Почуття як малої Батьківщини, так і Батьківщини осілості, на відміну від почуття етнічної Батьківщини, є і територіально, і соціально локалізованими. При цьому в представників етнічних меншин вони, зрозуміло, формуються і виявляються складніше, ніж у представників титульного етносу та етносів- автохтонів.
Соціальне почуття Батьківщини осілості (за ознакою власного вкорінення) можна було б схарактеризувати як відносно “спокійне” в емоційно-психологічному вимірі, оскільки зазвичай з цією Батьківщиною людина розлучається рідко і ненадовго. Однак почуття малої Батьківщини (за місцем власного народження та зростання) є досить насиченим емоційно-психологічно, бо частіш за все, якщо це почуття існує, то переважно як Батьківщина спогадів. Воно є, ще раз наголосимо, у тих, хто цю Батьківщину залишив.
Соціальні почуття малої Батьківщини можуть викликати спогади про “садок вишневий коло хати”, “над тихою греблею ставок” (як у Тараса Шевченка), або про “низкий дом с голубыми ставнями”, “ракитник, кривой и безлистый” (як у Сергія Єсеніна). Це почуття може, щоправда, втілюватися і в якусь конкретну частину урбанізованого середовища. Так, в одному з російських шлягерів 70-80-х років співалося:
Улица, улица, улица родная,
Мясоедовская улица моя...
Чи як у Булата Окуджави:
Ах, Арбат, мой Арбат,
ты – моё отечество...
А вже вище цитований сучасник Сергія Єсеніна західноукраїнський поет Б.-І. Антонич про свою “країну дитинства” у вірші “Червона китайка” згадував так [21, с. 218]:
| Горять, як ватра, забобони | Моє містечко таємниче |
| Віків минулих – снів іскристих. | В хлоп'ячих споминів заслані! |
| В китайці заходу червоній | І знов минула юність кличе, |
| Моєї молодості місто. | Як давні кличуть забобони. |
Втім, звернімось до табл. 5.2. Позитивні відповіді на питання “Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, де Ви міцно вкорінилися?” розподілилися за етнічною належністю так: респонденти-українці – 87 %, респонденти-росіяни – 77 %. Отже, обидві етнічні групи респондентів віддали перевагу матеріально-добробутному (а може, водночас, і психологічно-звичаєвому) розумінню Батьківщини перед етнічно-історичним.
Проте не однаковою мірою: в українців ця перевага становила ледь помітні 2 %, у росіян – вже досить помітні 11%.
У чому тут справа? Мабуть, у тому, що якщо поняття етнічної Батьківщини живиться історичною пам'яттю народу, то поняття Батьківщини осілості виростає з безпосередніх, актуалізованих зв'язків з природним та людським (причому не обов'язково тільки свого етносу) оточенням. Власне кажучи, йдеться про Батьківщини, які у нашому випадку для респондентів російського походження територіально не збігаються, а для респондентів-українців співвідносяться як ціле та його частина. Тому, можливо, й не дуже великою є різниця (2 %) між поширеністю серед українців першого та другого почуттів.
У респондентів-росіян Батьківщина осілості, як уже зазначалося, була репрезентована ширше, ніж етнічна Батьківщина (77 % проти 66 %), але через досить високу частку (47 %) тих з них, які народилися поза межами України, їхнє тяжіння до Батьківщини осілості виявилося нижчим, ніж серед респондентів-українців (77 % проти 87 % ).
Як засвідчили дані позитивних відповідей на запитання “Чи знаходиться Ваша Батьківщина там, де Ви особисто народилися й виросли?” (див. табл. 5.2), почуття малої Батьківщини серед респондентів обох етнічних приналежностей виявилося більш поширеним, ніж почуття Батьківщини осілості: у респондентів-українців відповідне поширення відбулося від 87 % до 93 %, у респондентів-росіян – від 77 % до 85 %.
Поряд з цим нами було зафіксовано (“по вертикалі”) також те, що почуття малої Батьківщини було більш поширеним, як і у випадку з почуттям Батьківщини осілості, серед респондентів-українців. У них його інтенсивність була на 8 % більшою (93 % проти 85 %), ніж в респондентів-росіян. Тут, мабуть, знову “спрацювали” чинники відповідно певної відірваності від своєї етнічної Батьківщини (для респондентів-росіян) та безпосереднього проживання на території походження свого етносу (для респондентів-українців).
І все ж таки наше уявлення про причини такого стану речей було неповним, доки ми знову не звернулися до такого чинника, як країна власного народження респондентів. Бажано було співставити з цим чинником (відповідно до етнічної приналежності) кількість респондентів, які ототожнювали свою Батьківщину, по-перше, з місцевістю власного вкорінення, по- друге, з місцем власного народження й зростання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”“ на сторінці 1. Приємного читання.
