Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

Українська етносоціологія

Власне кажучи, на середину XVII ст. українство виявилося готовим завершити перехід від ментальності, зорієнтованої на переважно авторитарне регулювання етнічного життя, до ментальності, яка б функціювала переважно на засадах саморегулювання та самоорганізації. Для реалізації цієї готовності необхідний був відповідний історичний поштовх, який і знайшов своє втілення у Хмельниччині. Але ми не забуваймо й того, що розв'язання “біфуркаційного вузла” несло у собі – і про це йшлося вище – також і нищівну для українського етносу можливість.

Отже, відчуваючи цю небезпеку, український етнос спромігся виробити в собі нову ментальну рису – інтелігентність, що постала як форма пасивного спротиву етнонищівним тенденціям, як засіб збереження самобутності. Фактично він (український етнос) у житті своїх сільських громад масово продукував ті явища, які у російських сільських общинах поставали як поодинокі. Ось що, зокрема, пише сучасна дослідниця історії російських сільських общин С. Лур'є: “Особистіс- на свідомість селян зазвичай мала релігійне забарвлення, а люди, у яких така релігійна особистісна свідомість була найбільш розвиненою, відігравали дуже важливу, можна сказати, історичну роль у житті общини, створюючи у її складі особливу народну інтелігенцію” (курсив автора. – Ред.) [9, с. 148]. Своєю чергою, С. Лур'є апелює до Гліба Успенського, який вважав, що “народна інтелігенція завжди в усі часи існувала у народі. Вона підіймала слабкого, безпорадно кинутого безсердечною природою напризволяще; вона допомагала, і завжди конкретною справою, проти надто жорстокого тиску зоологічної правди; вона не давала цій правді надто багато простору, кладучи їй межі” [10, с. 125]. Вдивимося пильніше: чи не бачиться нам аналог цієї народної інтелігенції російської общини у простих людях, які створювали та утримували церковні братства, шпиталі, друкарні та школи по всій Україні впродовж XVII-XVIII ст., аж доки ці суспільні інституції не були скасовані царським урядом?

Намагаючись по можливості пильно простежити етапи становлення української етнічної ментальності, ми беремо до уваги ту цілком слушну тезу, що “становлення мови та матеріальної культури має вирішальне форморозрізнювальне значення на ранньому щаблі складання етносу, натомість формування культури духовної на її більш-менш розвиненій стадії відбиває процес етнічної консолідації та етнічного (національного) культурного процесу в пізніші періоди” [11, с. 22]. Справді, саме формування духовної культури етносу є свідченням його остаточної консолідації, але у зв'язку з цим слід наголосити й на тому, що ця консолідація, своєю чергою, найчастіше буває зумовленою обставинами зовнішнього тиску. Така думка є досить поширеною [Там само, с. 8; 12, с. 35, 36, 40].

У зв'язку з цим маємо зазначити, що попри загарбання польською Річчю Посполитою в першій половині XVII ст. майже всіх земель, залюднених тоді українським етносом, а також попри шалену польську культурницьку, релігійну та соціальну експансію щодо українства, останнє було далеке від впадання у розпач. Навпаки, “самий натиск римо-католицизму й викликана ним релігійна боротьба спонукували українське громадянство організуватися для самооборони і братися за насадження у себе школи й просвіти на західноєвропейський зразок” [6, с. 228]. I самооборона ця виявилася досить успішною. Недаремно ж один з іноземних мандрівників у середині XVII ст. писав про українців таке: “А дітей у них більше, ніж трави, і всі діти вміють читати, навіть сироти” [13, с. 15].

Для порівняння, у Західній Європі ще й через 100-150 років по тому ситуація із грамотністю виглядала набагато гіршою, ніж у вище наведеному прикладі. Так, на кінець XVIII ст. "навіть у таких великих містах, як Лондон і Париж, рівень грамотності серед населення становив 40-50 %; у чорноробів він був нижчий, ніж у ремісників, а у жінок – ще нижчий. Менше половини представників паризьких низів і лише 6-7 із 10 ремісників могли розписатися або прочитати революційні заклики у чисельних брошурах та рукописних журналах того часу” [14, с..278].

Отже, попри практично повну втрату старої княжої еліти, українство на середину XVII ст. виплекало у собі інтелігентність як тотальне етноявище, як суцільну ментальну рису. Цей духовний аристократизм постав як компенсаторно-зберігальна ментальна риса українства, як своєрідна реакція на втрату ним своєї політичної еліти (владного спадково-родового прошарку). Причому реакція такої сили, що напередодні Хмельниччини український народ досяг дивовижних вершин не тільки у писемності, а й у культурі, науці, мистецтві [15, с. 13- 38). Взагалі, за оцінкою Івана Огієнка, “XVII вік – це золотий вік нашого письменства, нашої культури. Київ став центром української науки, її Афінами, став нашим Парижем” [Там само, с. 25]. Чого варта була сама тільки Києво-Могилянська академія!


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства
  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки