Національна самоідентифікація

Українська етносоціологія

У державах Нового Світу нація постає (внаслідок усвідомлення і відчування себе легітимізованим населенням відповідної держави) як єдина політична спільнота, тобто спільнота, для якої найвагомішою об'єднувальною і водночас ідентифікуючою ознакою є громадянство. Переважання такого усвідомлення в кожного з членів розглядуваного типу політичної нації історично зумовлене передусім розвиненістю (особливо – у США) інституту самоврядовуваних територіальних (місцевих) громад з невід'ємними від цього інституту правами та свободами особистості.

При цьому спеціально привертаємо увагу до того, що переважання громадянської ідентифікації зумовлене, з одного боку, постійним розмиванням, послабленням особистісних етноспільнотних зв'язків, а з іншого – відсутністю в державах Нового Світу вже згадуваного Смітового етнічного ядра. Усе разом сприяє формуванню здебільшого політично, але певною мірою й духовно і культурно єдиного суспільства. Що ж стосується безпосередньо Сполучених Штатів, то вони, “урешті- решт, не національна держава (у європейському сенсі цього поняття. – О. Н.), а держава національностей (точніше – етно- іммігрантських спільнот. – О. Н.)” [1, с. 94]. Ось чому саме у США й зародилася концепція мультикультуралізму, яка нині штучно накидається і Європі. Ось чому сьогоднішні США демонструють ідентифікаційну амбівалентність своїх громадян, тобто їхню і національно-політичну єдність, і духовно-культурну диференційованість водночас.

Нації держав-країн Західної Європи помітно відрізняються від американської мультикультурної політичної нації. І найпомітніша відмінність – це наявність у більшості з них етнокультурного ядра (титульного етносу), що об'єктивно, тобто вже само собою, суперечить принципам мультикультуралізму. Тому більшість західноєвропейських націй (особливо – великих) вважають себе не полі-, а моноетнічними, а відтак і монокультурними. Однак це не породжує утисків фактично існуючих етнічних меншин, перешкод розвиткові їхньої культурної самобутності, хоча (окрім Швейцарії і Бельгії) державна мова, назва держави-країни і, відповідно, – назва громадянства йдуть від титульного етносу. При цьому в громадян-представників титульного етносу при здійсненні ними національної самоідентифікації їхній політонім співпадає з етнонімом; для представників же етнічних меншин назва їхнього громадянства – це лише політонім.

Західноєвропейські монокультурні політичні нації вбачають сенс своєї громадянськості не у відмові від етнокультурної самобутності, а в поглибленні процесів перетворення держави на соціальну, суспільства – на правове. Якщо навіть деякі представники нечисельних іммігрантських або й автохтонних етнічних меншин зазнають непримусово-природних асиміляційних впливів, перетворюючись на етномаргіналів, то зазвичай – це шлях до злиття з титульним етносом відповідної держави, але ніяк не перетворення на безетнічних соціальних індивідів. Отже, більшість громадян західноєвропейських країн можуть досить впевнено здійснювати як етнічну, так і національну самоідентифікацію. При цьому в них навіть національна самоідентифікація має чітку етнічну (а, може, ще й етнографічну, чи субетнічну) “невід'ємність”. Йдеться про можливість потрійної (етнографічно-етнічно-національної) самоідентифікації водночас. Скажімо: баварець – етнічний німець – член німецької політичної нації.

Суспільства держав-країн Східної Європи у процесах націє- творення і, відповідно, – національної ідентифікації мають, як уже зазначалося, більшу схожість із країнами Західної Європи, ніж Нового Світу. При цьому очевидними є і певні відмінності, найперша з яких – “відставання” в історичному часі. Так, хоча Україна і має своє етнічне ядро (український етнос), і самостійну державу з усіма основними ознаками державності, має громадянство і громадян, але політична нація в Україні поки що не постала. (Для образного представлення цієї тези вдамося до аналогії: етнос можна порівняти із сім'єю; громадян безнаціональної держави – із пасажирами автобуса чи тролейбуса; національну державу – з трудовим колективом або й колом друзів). Відтак і встановлення рівня національної самоідентифікації громадян України є дещо передчасним, бо національна (а не етнічна) самоідентифікація для більшості українських громадян видається поки що нереальною.

Однак це не є перешкодою для теоретичного віддзеркалення процесу поставання української політичної нації. Так, український політолог – професор М. С. Кармазіна вважає, що період 90-х років XX ст. – початку XXI ст. “був для кожного громадянина України сутнісно новим: ми жили у власній державі... Роки життя – в політично осібній державі – дали свої плоди: відбувалися надзвичайно важливі перетворення у свідомості українського суспільства. Були вони пов'язані з тим, що велика частина українців чіткіше і глибше відчула свою українськість, а серед людей, яким ще вчора все українське було чужим чи байдужим, почали з'являтися ті, хто ідентифікує себе по- новому” [3, с. 517]. Отже, українська політична нація ідентифікаційно постає, невпинно поширюється й укріплюється.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національна самоідентифікація“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація
  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки