Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

Українська етносоціологія

Та найболючіше ця обставина відбилася на самосприйнятті українського етносу, вносячи в його менталітет елементи духовно-культурної роз'єднаності. Тож слід зауважити, що оборона православ'я зберігала свій сенс засобу етнічного самозахисту лише доки українство майже цілковито перебувало під владою Польщі. Після Андрусівського миру (січень 1667 р.)у за яким московський цар отримав суверенітет над Лівобережжям України, а полякам було повернуто владу над Правобережжям, говорити про оборонство православ'я як такого вже не мало сенсу: адже нові, московські, володарі теж були православними. При цьому сподівання українського народу на повне звільнення з-під влади Польщі за допомоги Москви, сподівання на союзницькі стосунки із самою Московією виявилися марними. Москва геть не збиралася виконувати зобов'язання, взяті нею на Переяславській Раді (січень 1654 р.).

Отже, розподіл українців на православних та греко-католиків зберігся й закріпився тому, що й саму Україну було розподілено між католицькою Польщею та православною Московією. За цих обставин доцільніше вбачати не стільки розбіжності між двома церквами України, скільки спільність завдань збереження українства, що історично постали перед ними. Тому доцільно, мабуть, говорити (як це робить один з авторів збірника “Релігія в житті українського народу”) просто про українську церкву, яка з київським чи галицьким митрополитом у проводі “витримувала довгі століття роль провідника народу в усіх його змаганнях” [18, с. 32]. І передусім – у змаганнях за збереження мовно-культурної самобутності.

Втім, повертаючися до історичної ситуації, в якій перебувало українство на середину XVII ст., мусимо усвідомити, що, по-перше, ні пасивний, ні активно-мирний засоби спротиву полонізації та покатоличенню не могли врятувати український етнос від втрати етнічної самобутності. По-друге, ті велетенські духовно-культурні досягнення, що їх мало українство на той час, не могли, певна річ, не породити в ньому почуття етнічної гідності та готовність консолідуватися задля повстання за своє історичне самоствердження.

Тобто історичне підґрунтя було підготовлено, необхідний був лише відповідний видатний діяч. І народ знайшов його в особі Богдана Хмельницького. Цю постать породив збіг історичної долі і нагальних потреб українства з перипетіями особистої долі одного з його синів. Невідомо, якою була б подальша українська історія без Богдана. Як зазначав провідний німецький історик першої половини XX ст. Фрідріх Майнеке, “буває, що окремий історичний момент, окрема велика подія у взаєминах між народами спрямовує власне життя окремої нації та окремої національної держави на шлях, що його ніяким чином не можна було передбачити, виходячи з попередніх тенденцій їхнього розвитку” [19, с. 271].

Завдяки Хмельниччині та створеній Богданом державі українці остаточно перетворилися з етнографічної маси на етнічну цілісність, яка відтоді як така вже завжди прагнула до усамостійнення. Пам'ятаємо також, що завдяки створеній Богданом Гетьманській державі, що проіснувала понад сто років, українство через козацьку старшину відтворило свою власну владно- політичну еліту. І, нарешті, щоб особливо підкреслити роль Богдана в етнічній історії українців, вдамося до порівняння його ролі із роллю національного героя Албанії Георгія Кастріоті-Скандербега в етнічній історії албанців. Так, “до кінця XV ст., після смерті Скандербега, туркам вдалось нарешті скорити всю Албанію, однак вони підкорили не конгломерат різних племен, а народу асимілювати який не змогли протягом чотирьох з половиною століть свого панування в країні” (курсив автора. – Ред.) [20, с. 188]. Понад три з половиною сотні років втримуються й українці.

Завдяки Богдану нових обертів набув і процес духовно- культурного піднесення українства, досягти своїх вершин за доби гетьманства Івана Мазепи. Відповідно до культурницької політики цього гетьмана “старшини починають відправляти своїх дітей на навчання за кордон. Зростає значення Київської академії як вищого навчального закладу. Збільшується кількість друкарень, а отже, й книг. Висуваються імена духовних письменників і вчених: Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, св. Дмитра Ростовського. Українці беруть у свої руки всі вищі духовні й просвітницькі заклади навіть у північній Русі” [21, с. 130].

Треба визнати, що дещо схожа картина спостерігалася і в трохи ранішу історичну добу, а саме за часів литовського панування в Україні (XIV-XVI ст.). Достатньо вказати на те, що тут, у Великому Князівстві Литовському (яке цілком слушно “називають Литовсько-Руською державою, оскільки 9/10 її території і населення складали східні слов'яни” [8, с. 77]), русько-українська мова мала статус державної мови.

Що ж до XVIII ст., то історичні факти свідчать про те, що на його початку український південь був значно освіченіший, культурніший, духовніший, ніж російська північ. “Іще в першій половині XVIII ст. церква, школа та шпиталь становили триєдину установу, що існувала всюди – в містах і селах, задовольняючи культурні запити населення” [21, с. 152].


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність
  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки