Етнічна опосередкованість національної ідентичності

Українська етносоціологія

Протиставляючи одну одній німецьку та французьку національні ідентичності, Габермас подає першу як “саморозуміння німців як нації співвітчизників, центрованого щодо культури і мови”, у той час як “французом, – пише він, – вважається той, хто народився у Франції та володіє правами французького громадянства” [13, с. 326]. Тут важко не помітити відмінність між феноменами етнонімічного і політонімічного, тому, насправді, Габермас протиставляє між собою не національні ідентичності, а ідентичності етнічну і національну. Адже немає серйозних підстав для сумніву в тому, що існує політонім “німці”, яким означаються всі громадяни ФРН незалежно від їхньої етнічної приналежності; і цим громадянам справді притаманна національна ідентичність. Проте “саморозуміння співвітчизників, центроване щодо культури і мови”, може означати тільки етнічну ідентичність.

Тепер, оскільки Габермас показав лише національну французьку ідентичність, виникає питання: “А чи існує французька етнічна ідентичність?” Беремося стверджувати, що так, існує. Однак державна політика Франції щодо етнічної ідентичності відрізняється від відповідної політики Німеччини, і це прозоро виявляється через ставлення до іммігрантів. Якщо французька держава намагається асимілювати іммігрантів і у такий спосіб фактично прагне, на наш погляд, ототожнити зміст понять “французький етнос” і “французька нація”, то німецька державна етнополітика є етнокультурною, тобто орієнтованою на чітке етнічне дистанціювання (а то й відокремлення) етнічних німців від іммігрантської маси. У цьому полягає сутність німецького етнічного партикуляризму. Отже, як зазначає Роджерс Брубейкер, “ідея, що північноафриканські іммігранти є чи повинні стати французами, сприймається більшою мірою як щось цілком природне, ніж ідея, що турецькі іммігранти є чи повинні стати німцями” [15, с. 312].

Однак якщо “влитися” у німецький етнос й набути німецьку етнічну ідентичність є для іммігранта неможливим, то стати громадянином ФРН і відтак набути національну ідентичність йому хоч і можливо, але нелегко, адже 11 автоматичне перетворення іммігрантів на громадян залишається немислимим у Німеччині”. Тому “у Німеччині аномалія проживання без громадянства спонукала до загальнопоширених вимог, підтриманих навіть сучасним правоцентристським урядом, полегшити набуття громадянства. У Франції ж автоматичне набуття громадянства іммігрантами, які – як доводять корінні громадяни (nativists) – і не асимілюються, і не схильні бути асимільованими, породило потужний правовий рух за введення суворішого закону про громадянство” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 312, 313]. Отже, етнополітика ФРН виявляється порівняно із французькою дещо реалістичнішою.

Здійснюючи невеликий історичний екскурс, Габермас наполягає на відмінності історичних шляхів формування французької і німецької національних ідентичностей. На його думку, “у Франції національна свідомість могла утворюватись у межах території держави, тоді як у Німеччині вона поєднувалась з ідеєю “культурної нації”, яку інспірував романтизм, а підтримували освічені громадяни. Остання становить “уявлю- вану спільноту”, яка, щоби змогти відірватися від реальності сущих малих держав, мусила шукати в той час опору у спільності мови, традицій та походження” [13, с. 326, 327]. Отже, як бачимо, Габермас прагне показати, що французька національна ідентичність змогла виникнути без участі етнічного, тоді як у процесі формування німецької національної ідентичності етнічний фактор відігравав провідну роль. Спробуємо проаналізувати цю точку зору німецького соціального філософа.

По-перше, чи насправді французька національна ідентичність виникла без участі етнічного? Як зазначає, аналізуючи схожу позицію англійського вченого Е. Гелнера, сучасний український етносоціолог В. Л. Арбєніна, “в більшості своїх робіт він (Е. Гелнер. – О. Н.) уникає згадки про етнічні складові суспільства (як, до речі, і Ю. Габермас. – О. Я) з притаманною для кожної з них культурою, зосереджуючи свою увагу на соціальних, статусних, поселенських групах як носіях різних культур та субкультур. Чия ж культура і, перш за все, – мова, опиняються під "державним дахом", стають "національними"? На ці запитання Е. Гелнер не відповідає. Але з логіки тієї аргументації, яку розгортає автор, – відзначає Арбєніна, – стає очевидним, що це мова та культура панівної верстви. Якщо говорити про Францію (а саме на її історичний досвід перш за все спирається Гелнер), то це була франкська еліта”. “Навіть у випадку, коли йдеться про "класичний" приклад громадянської нації, якою вважається французька, – додає В. Л. Арбєніна, – немає підстав заперечувати її "етнічне минуле"” [19, с. 41, 42]. Таким чином, попри різні історичні шляхи поставання французької і німецької національних ідентичностей, спільним в обох випадках є опирання на етнічну ідентичність.

По-друге, з'ясовуючи відмінність шляхів формування національної ідентичності у Франції та Німеччині, маємо зазначити, що якщо для франкської еліти притаманним було прагнення, здійснюючи у межах своєї держави асиміляторську (а тому певною мірою штучну) політику, й у такий спосіб постійно збільшувати чисельність панівного етносу, то реально існуючий чисельно великий, але свого часу подрібнений між малими державами німецький етнос, зусиллями своїх “освічених громадян” намагався впроваджувати в життя об'єднавчу ідею “культурної нації”, під якою тоді, зрозуміло, мався на увазі весь німецький етнос. Оскільки твердження про етнос і про націю як про “уявлювані спільноти” і про відповідні “уявлювані ідентичності” проаналізовано в лекції 3, тож доцільно звернути увагу в розглядуваному контексті на дві історично зумовлені тенденції, а саме:

• 1) французька держава намагається продовжувати асиміляторську політику “всмоктування” у французький етнос нових іммігрантських спільнот, іцо вже майже не призводить до виникнення у представників цих спільнот ні бажаної французької етнічної ідентичності, ні, відповідно, бажаної національної французької ідентичності базованої на засадах французької етнічності; відтак французька національна ідентичність формується на переважно духовно гетерогенних засадах;

• 2) сучасна німецька етнічна еліта, в умовах вже досить тривалий час існуючої єдиної німецької держави, продовжує політику збереження німецького етносу й, уповільнюючи процес надання громадянства іммігрантам, запобігає у такий спосіб “розмиванню” німецької етнічної ідентичності та стримує процес деформування духовно гомогенної у своїй основі німецької національної ідентичності.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етнічна опосередкованість національної ідентичності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності
  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки