1. Індивідуальна душа як вмістилище колективного несвідомого
Звертаючись до поняття “душа”, ми не можемо обминути увагою підхід до нього у марксистській (діалектико-матеріалістичній) філософії, яка аж до кінця 1980-х років необмежено панувала на теренах СРСР. З одного боку, у цій філософії “душа” потрактовується як “поняття, що виражає історично мінливі погляди на психіку і внутрішній світ людини; у релігії та в ідеалістичній філософії і психології це – поняття про особливу нематеріальну субстанцію, незалежну від тіла людини (реальність якої, зрозуміло, заперечується. – О. Н.)”. До цього додається, що “в експериментальній психології, розвиток якої почався із середини XIX ст., поняття душі значною мірою витискується поняттям психіки” [4, с. 179, 180]. З іншого ж боку, визнається, що, “будучи головною формою психіки людини, свідомість, однак, не вичерпує її; людині притаманні також й неусвідомлювані психічні явища і процеси, тобто такі, стосовно яких вона не може дати собі звіту й котрі приховані від її самоспостереження” (виділення і курсив автора. – Ред.) [4, с. 547].
Таким чином, фактично визнається, що психіці людини притаманні такі явища і процеси, які вона сама не здатна ні усвідомлювати, ні спостерігати. Однак хто ж тоді (чи що) дає знати, що вони є? Звідки про ці явища стає відомо? Залишається припускати, що або людина взнає про ці свої властивості опосередковано, через “іншого”, або вона все ж таки “самоспостері-
гає” за певними явищами і процесами, скажімо, у сонному (непритомному, клінічної смерті тощо) стані.
Якою ж є відповідь К. Юнга? На відміну від Фрейда, у котрого центральним є поняття особистісного несвідомого, концепція Юнга побудована на понятті колективного несвідомого. При цьому фрейдівське особистісне несвідоме розглядається Юнгом лише як частка колективного несвідомого. Колективне несвідоме Юнга є ідентичним у всіх людей і являє собою загальну пам'ять всього людського роду, яка зберігається у сховинах людської душі і створює загальні засади душевного життя кожної людини. Колективне несвідоме – це той шар психіки, що безпосередньо пов'язаний з інстинктами, або, точніше, тими з них, що є, за Юнгом, спадковими. Зміст колективного несвідомого складають архетипи – загальнолюдські, надособистісні першоббрази, які, за Юнгом, буцім-то належать строю душі, властивому не якійсь окремій особистості, а людству взагалі. Архетипи (від грец. arche – початок і typos – образ; першообраз, проформа) мають міфологічний характер [5, с. 1244, 1245].
Аналіз поглядів Юнга на сутність людської душі (згідно з якими колективне несвідоме є ідентичним у всіх людей, являє собою загальну пам'ять всього людського роду, створює загальні засади душевного життя кожної людини, а архетипи належать строю душі людства взагалі і т. ін.) приводить до того висновку, що, як стверджує Юнг, людська душа лише за формою є індивідуальною, постаючи за своїм змістом як загальнолюдська. Близькою до цих поглядів є позиція відомого російського вченого М. Бахтіна (1895-1975) – філософа, філолога, літературознавця, теоретика культури. Особливо це стосується людської душі, сутність якої цей мислитель розкриває через проблему безсмертя. “Не підлягає сумніву, що проблема безсмертя, – пише М. Бахтін, – стосується саме душі, а не духу, того індивідуального й ціннісного цілого внутрішнього життя, що плине в часі, яке переживається нами в іншому... душі, яка лежить в одній ціннісній площині із зовнішнім тілом іншого і яка не відділювана від нього у мить смерті й безсмертя (воскрешения у плоті)” (виділення автора. – Ред.) [6, с. 95, 96].
Ідею довільного виникнення й незалежного існування індивідуальної людської душі М. Бахтін рішуче заперечує. “Зсередини мене, – читаємо далі, – душі як даного, вже наявного в мені ціннісного цілого немає, стосовно самого себе я не маю з нею справи, мій саморефлекс, позаяк він мій, не може породити душі, але лише дурну й розрізнену суб'єктивність, щось, чого бути не повинно; моє внутрішнє життя, що плине в часі, не може для мене самого ущільнюватися у щось цінне, вартісне, таке, що належить бути збереженим і бути вічно... душа сходить на мене, мов благодать на грішника, мов дарунок, незаслужений і несподіваний... Убезпечена вона може бути не моїми силами” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 96]. Зіставляючи погляди на людську душу Юнга і Бахтіна, ми спостерігаємо тут перегук геніальностей.
2. Колективне несвідоме як джерело пізнання
Вважаємо, що неодмінної відповіді потребують питання про те, як бачиться Юнгу спосіб існування колективного несвідомого з його змістами-архетипами, як ці несвідомі першообрази “відкриваються” своєму власному носієві-індивіду, яку роль вони відіграють у процесі пізнання. На ці питання Юнг відповідає так: першообрази колективного несвідомого існують як спадкові. При цьому зазвичай прихована від індивіда діяльність його несвідомого дається йому взнаки вночі – у сновидіннях [2, с. 203].
Примітно, однак, що Юнг, з одного боку, недвозначно вказує на обмеженість можливостей пізнання колективного несвідомого, коли пише, що, “спираючись на матеріали спостережень... можливо зробити непрямі висновки... про структуру несвідомих процесів та про їхній розвиток. Однак не слід впадати у ілюзію, начебто у такий спосіб виявлена дійсна природа несвідомих процесів. Ми ніколи не зможемо вийти за межі гіпотетичного висловлювання "коли якби ж то". Жоден смертний розум не зможе проникнути... в глибини несвідомого” (курсив і виділення автора. – Ред.) [Там само].
Проте, з іншого боку, не можна обминути увагою те припущення Юнга, що “несвідомі процеси постійно забезпечують нас такими змістами, котрі, стаючи усвідомленими, збільшують обшир свідомості” (виділення і курсив автора. – Ред.) [2, с. 211]. Отже, якщо виходити з того, що активним станом свідомості є пізнання, а результатом усвідомлення того, що пізнається (або вже стало пізнаним), є знання, то слід висновкувати, що несвідомі процеси забезпечують нас знанням про свої змісти. Тобто, за Юнгом, колективне несвідоме здатне т&с вирвати індивідуальну свідомість із тенет жорстких каузальних залежностей, створених глуздо-раціональним, тік занурити її своїми образами-символами в глибини ціннісно-смислового універсуму (С. Кримський), що цій свідомості починають відкриватися у соціальній дійсності раціональні сутністні змісти ірраціонального. І тоді індивідуальна свідомість виявляє себе як Розум. Принагідно зауважимо, що сучасний відомий український соціолог Валентин Тарасенко привертає увагу читача до ідеї “незнищенності такої фундаментальної інтелектуальної риси соціології, як раціоналізм, навіть за умови, коли вона може вдаватися до ірраціональних способів пізнання” (виділення і курсив автора. – Ред.) [7, с. 25].
3. Юнг про потребу у колективному несвідомому
Слід зазначити, що Юнг (як і Фрейд) був передусім лікар (щоправда – лікар-дослідник, лікар-вчений), що об'єктами його досліджень були зазвичай душевнохворі люди. Проблеми повсякденного життя цих людей, як виявив Юнг, поставали перед ними у їхніх снах у вигляді певних (здебільшого – ворожих) міфічних образів із сивої давнини людства. Розтлумачуючи смисли цих снів своїх пацієнтів через факти їхнього особистого життя, Юнг намагався у такий спосіб поступово виводити їх (пацієнтів) із стану душевної хворості. Разом з тим, як свідчить сам вчений, “архетипічні переживання нерідко виникають спонтанно, і притому аж ніяк тільки у випадку "психологічно мислячих" людей. Нерідко про вельми дивні сни та видіння мені доводилося чути від людей, щодо душевного здоров'я яких не міг би мати сумніву навіть спеціаліст. Переживання архетипу люди часто оберігають як найглибшу особистісну таємницю, оскільки відчувають, що це переживання зачіпає найсокровенніші глибини їхнього єства” (виділення і курсив автора. – Ред.) [2, с. 95].
Роблячи особливий наголос на міфологічному характерові колективного несвідомого, Юнг убачає у цьому характерові джерела психічного здоров'я людини. “Міфологія і релігія (які Юнг поціновує надзвичайно високо) вибудовують "захисний мур символів", що дозволяють свідомості асимілювати небезпечно-самостійну енергію архетипів несвідомого і гармонізувати у такий спосіб людську психіку” (виділення і курсив автора. – Ред.) [8, с. 70].
Розуміючи надзвичайну важливість міфів, Юнг підкреслює, що (<часто-густо міфологічні мотиви приховані за сучасною образною мовою, як от: замість Зевсова орла або птаха Рок виступає літак, замість двобою з драконом – залізнична катастрофа, замість героя, який побиває дракона, – героїчний тенор з міської опери, замість хтонічної (хтон – від грец. chthon – земля. – О. Н.) Матері – огрядна торговка овочами, а Плутон, що викрадає Прозерпіну, замінений хвацьким водієм” (виділення і курсив автора. – Ред.) [9, с. 113]. Заходячи так далеко у своїх інколи дещо спрощених замінах, Юнг, вважаємо, ризикував знецінити ідею про архетипи як змісти колективного несвідомого. І все ж ми не можемо не бачити того, що він ивідчув ” потребу сучасної людини не тільки у архаїчних, а й у сучасних міфо-образах.
Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга“ на сторінці 1. Приємного читання.
