Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

Українська етносоціологія


1. Індивідуальна душа як вмістилище колективного несвідомого


Звертаючись до поняття “душа”, ми не можемо обминути увагою підхід до нього у марксистській (діалектико-матеріалістичній) філософії, яка аж до кінця 1980-х років необмежено панувала на теренах СРСР. З одного боку, у цій філософії “душа” потрактовується як “поняття, що виражає історично мінливі погляди на психіку і внутрішній світ людини; у релігії та в ідеалістичній філософії і психології це – поняття про особливу нематеріальну субстанцію, незалежну від тіла людини (реальність якої, зрозуміло, заперечується. – О. Н.)”. До цього додається, що “в експериментальній психології, розвиток якої почався із середини XIX ст., поняття душі значною мірою витискується поняттям психіки” [4, с. 179, 180]. З іншого ж боку, визнається, що, “будучи головною формою психіки людини, свідомість, однак, не вичерпує її; людині притаманні також й неусвідомлювані психічні явища і процеси, тобто такі, стосовно яких вона не може дати собі звіту й котрі приховані від її самоспостереження” (виділення і курсив автора. – Ред.) [4, с. 547].

Таким чином, фактично визнається, що психіці людини притаманні такі явища і процеси, які вона сама не здатна ні усвідомлювати, ні спостерігати. Однак хто ж тоді (чи що) дає знати, що вони є? Звідки про ці явища стає відомо? Залишається припускати, що або людина взнає про ці свої властивості опосередковано, через “іншого”, або вона все ж таки “самоспостері-

гає” за певними явищами і процесами, скажімо, у сонному (непритомному, клінічної смерті тощо) стані.

Якою ж є відповідь К. Юнга? На відміну від Фрейда, у котрого центральним є поняття особистісного несвідомого, концепція Юнга побудована на понятті колективного несвідомого. При цьому фрейдівське особистісне несвідоме розглядається Юнгом лише як частка колективного несвідомого. Колективне несвідоме Юнга є ідентичним у всіх людей і являє собою загальну пам'ять всього людського роду, яка зберігається у сховинах людської душі і створює загальні засади душевного життя кожної людини. Колективне несвідоме – це той шар психіки, що безпосередньо пов'язаний з інстинктами, або, точніше, тими з них, що є, за Юнгом, спадковими. Зміст колективного несвідомого складають архетипи – загальнолюдські, надособистісні першоббрази, які, за Юнгом, буцім-то належать строю душі, властивому не якійсь окремій особистості, а людству взагалі. Архетипи (від грец. arche – початок і typos – образ; першообраз, проформа) мають міфологічний характер [5, с. 1244, 1245].

Аналіз поглядів Юнга на сутність людської душі (згідно з якими колективне несвідоме є ідентичним у всіх людей, являє собою загальну пам'ять всього людського роду, створює загальні засади душевного життя кожної людини, а архетипи належать строю душі людства взагалі і т. ін.) приводить до того висновку, що, як стверджує Юнг, людська душа лише за формою є індивідуальною, постаючи за своїм змістом як загальнолюдська. Близькою до цих поглядів є позиція відомого російського вченого М. Бахтіна (1895-1975) – філософа, філолога, літературознавця, теоретика культури. Особливо це стосується людської душі, сутність якої цей мислитель розкриває через проблему безсмертя. “Не підлягає сумніву, що проблема безсмертя, – пише М. Бахтін, – стосується саме душі, а не духу, того індивідуального й ціннісного цілого внутрішнього життя, що плине в часі, яке переживається нами в іншому... душі, яка лежить в одній ціннісній площині із зовнішнім тілом іншого і яка не відділювана від нього у мить смерті й безсмертя (воскрешения у плоті)” (виділення автора. – Ред.) [6, с. 95, 96].

Ідею довільного виникнення й незалежного існування індивідуальної людської душі М. Бахтін рішуче заперечує. “Зсередини мене, – читаємо далі, – душі як даного, вже наявного в мені ціннісного цілого немає, стосовно самого себе я не маю з нею справи, мій саморефлекс, позаяк він мій, не може породити душі, але лише дурну й розрізнену суб'єктивність, щось, чого бути не повинно; моє внутрішнє життя, що плине в часі, не може для мене самого ущільнюватися у щось цінне, вартісне, таке, що належить бути збереженим і бути вічно... душа сходить на мене, мов благодать на грішника, мов дарунок, незаслужений і несподіваний... Убезпечена вона може бути не моїми силами” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 96]. Зіставляючи погляди на людську душу Юнга і Бахтіна, ми спостерігаємо тут перегук геніальностей.


2. Колективне несвідоме як джерело пізнання


Вважаємо, що неодмінної відповіді потребують питання про те, як бачиться Юнгу спосіб існування колективного несвідомого з його змістами-архетипами, як ці несвідомі першообрази “відкриваються” своєму власному носієві-індивіду, яку роль вони відіграють у процесі пізнання. На ці питання Юнг відповідає так: першообрази колективного несвідомого існують як спадкові. При цьому зазвичай прихована від індивіда діяльність його несвідомого дається йому взнаки вночі – у сновидіннях [2, с. 203].

Примітно, однак, що Юнг, з одного боку, недвозначно вказує на обмеженість можливостей пізнання колективного несвідомого, коли пише, що, “спираючись на матеріали спостережень... можливо зробити непрямі висновки... про структуру несвідомих процесів та про їхній розвиток. Однак не слід впадати у ілюзію, начебто у такий спосіб виявлена дійсна природа несвідомих процесів. Ми ніколи не зможемо вийти за межі гіпотетичного висловлювання "коли якби ж то". Жоден смертний розум не зможе проникнути... в глибини несвідомого” (курсив і виділення автора. – Ред.) [Там само].

Проте, з іншого боку, не можна обминути увагою те припущення Юнга, що “несвідомі процеси постійно забезпечують нас такими змістами, котрі, стаючи усвідомленими, збільшують обшир свідомості” (виділення і курсив автора. – Ред.) [2, с. 211]. Отже, якщо виходити з того, що активним станом свідомості є пізнання, а результатом усвідомлення того, що пізнається (або вже стало пізнаним), є знання, то слід висновкувати, що несвідомі процеси забезпечують нас знанням про свої змісти. Тобто, за Юнгом, колективне несвідоме здатне т&с вирвати індивідуальну свідомість із тенет жорстких каузальних залежностей, створених глуздо-раціональним, тік занурити її своїми образами-символами в глибини ціннісно-смислового універсуму (С. Кримський), що цій свідомості починають відкриватися у соціальній дійсності раціональні сутністні змісти ірраціонального. І тоді індивідуальна свідомість виявляє себе як Розум. Принагідно зауважимо, що сучасний відомий український соціолог Валентин Тарасенко привертає увагу читача до ідеї “незнищенності такої фундаментальної інтелектуальної риси соціології, як раціоналізм, навіть за умови, коли вона може вдаватися до ірраціональних способів пізнання” (виділення і курсив автора. – Ред.) [7, с. 25].


3. Юнг про потребу у колективному несвідомому


Слід зазначити, що Юнг (як і Фрейд) був передусім лікар (щоправда – лікар-дослідник, лікар-вчений), що об'єктами його досліджень були зазвичай душевнохворі люди. Проблеми повсякденного життя цих людей, як виявив Юнг, поставали перед ними у їхніх снах у вигляді певних (здебільшого – ворожих) міфічних образів із сивої давнини людства. Розтлумачуючи смисли цих снів своїх пацієнтів через факти їхнього особистого життя, Юнг намагався у такий спосіб поступово виводити їх (пацієнтів) із стану душевної хворості. Разом з тим, як свідчить сам вчений, “архетипічні переживання нерідко виникають спонтанно, і притому аж ніяк тільки у випадку "психологічно мислячих" людей. Нерідко про вельми дивні сни та видіння мені доводилося чути від людей, щодо душевного здоров'я яких не міг би мати сумніву навіть спеціаліст. Переживання архетипу люди часто оберігають як найглибшу особистісну таємницю, оскільки відчувають, що це переживання зачіпає найсокровенніші глибини їхнього єства” (виділення і курсив автора. – Ред.) [2, с. 95].

Роблячи особливий наголос на міфологічному характерові колективного несвідомого, Юнг убачає у цьому характерові джерела психічного здоров'я людини. “Міфологія і релігія (які Юнг поціновує надзвичайно високо) вибудовують "захисний мур символів", що дозволяють свідомості асимілювати небезпечно-самостійну енергію архетипів несвідомого і гармонізувати у такий спосіб людську психіку” (виділення і курсив автора. – Ред.) [8, с. 70].

Розуміючи надзвичайну важливість міфів, Юнг підкреслює, що (<часто-густо міфологічні мотиви приховані за сучасною образною мовою, як от: замість Зевсова орла або птаха Рок виступає літак, замість двобою з драконом – залізнична катастрофа, замість героя, який побиває дракона, – героїчний тенор з міської опери, замість хтонічної (хтон – від грец. chthon – земля. – О. Н.) Матері – огрядна торговка овочами, а Плутон, що викрадає Прозерпіну, замінений хвацьким водієм” (виділення і курсив автора. – Ред.) [9, с. 113]. Заходячи так далеко у своїх інколи дещо спрощених замінах, Юнг, вважаємо, ризикував знецінити ідею про архетипи як змісти колективного несвідомого. І все ж ми не можемо не бачити того, що він ивідчув ” потребу сучасної людини не тільки у архаїчних, а й у сучасних міфо-образах.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга
  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки