“Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

Українська етносоціологія


Специфіка сучасних демографічно-міграційних процесів в Україні


Сучасна демографічна ситуація в Україні підпадає під назву “катастрофічна депопуляція”. Адже упродовж багатьох років смертність в Україні перевищує народжуваність. У зв'язку з цим достатньо навести той факт, що, належачи до 30-ти країн світу з найчисленнішим населенням, Україна єдина серед них, починаючи з 1980 р., не збільшила, а зменшила чисельність свого населення (табл. 1.1. – створена на основі: 3, с. 274; табл. 5. 2).

Таблиця 1.1

Динаміка зростання населення країн світу (1950-2002 pp.)

№ пор.КраїнаНаселення (млн осіб) і місце серед країн світу з найбільшою чисельністю населення
1950 р./ місце1980 р./ місце2002 р. / місце
1Китай545/1990/11280/1
2Індія358/2675 /21040/2
3США152/3228/3284/3
4Росія101 /4138/5144/7
5Японія84/5117/7127/10
6Індонезія80/6146/4230/4
7Німеччина69/778/1183/13
8Бразилія53/8121 /6176/5
9Велика Британія51 /955,8/1460/21
10Італія47/1056,4/1358/22
11Бангладеш42/1189/8132/8
12Франція41,7/1253,9/1660/20
13Пакистан40/1383/9146/6
14Україна37/1450/1748,9/24
15Нігерія33/1581 / 10128/9
16В'єтнам30/1654,2/1581 / 14
17Іспанія28/1737,5/2440/29
18Мексика27/1869/12103/11
19Польща25/1935,6/2639/30
20Туреччина20,8/2044/2067/17
21Філіппіни20,6/2148/1883/12
22Південна Корея20,4/2238/2348,1 / 25
23Єгипет20,3/2342/2168/15
24Таїланд20,3/2346/1962/19
25Ефіопія18/2436/2566/18
26М'янма (Бірма)17,8/2533,3/2745/26
27Південно-Африканська Республіка15,2/2628,6/2844/27
28Іран14,2/2738,3/2267/16
29Конго–26,4/2954/23
30Колумбія–41/28

Цей процес не припиняється: населення нашої країни дедалі скорочується. Так, якщо за результатами Всеукраїнського перепису населення у грудні 2001 р. населення України становило 48, 9 млн осіб, то згідно з даними Державного комітету статистики України, станом на 1 жовтня 2010 р., чисельність населення України становила вже 45, 8 млн осіб. За січень-вересень 2010 р. народилося 373,6 тис. дітей, померло 525,9 тис. осіб. Природне скорочення склало 152,3 тис. осіб [9]. “Згідно з даними Демографічного звіту ООН за 2007 р., в Україні зафіксовано найнижчий у світі природний приріст населення... Україна на одному з перших місць у Європі за смертністю, до того ж ... з 1950 р. в Україні кількість людей віком понад 60 років зросла вдвічі. ... Якщо ситуація кардинально не зміниться, то вже у 2030 р. українців буде 39 млн” [4, с. 628].

На додаток до означених велетенських демографічних небезпек Україна потерпає від постійного зростання еміграції людей працездатного віку, що відчутно погіршує ситуацію на вітчизняному ринку праці та економічне становище країни. Це при тому, що сучасна трудова еміграція з України не є результатом перенаселення у сільській місцевості і нестачі внаслідок цього вільних для оброблення земель. Щоправда, був час, коли чинник перенаселення таки діяв в Україні, але – більше ніж сто років тому, на межі ХІХ-ХХ ст. Причому він діяв так, що вже “в останні роки існування Російської імперії українці посідали третє місце серед етносів цієї держави за кількістю вибулих до Нового світу (після євреїв та поляків)” [7, с. 58].

Однак звернімося до визначень-констатацій відомого сучасного англійського соціолога Ентоні Гідденса: “Імміграція (в'їзд людей у країну для постійного проживання) і еміграція (процес, у ході якого люди залишають одну країну, щоби оселитися в іншій), коли вони сполучаються, то створюють моделі глобальної міграції, що з'єднують країни, звідки виїжджають мігранти, із країнами, до яких вони прямують” (курсив автора. – Ред.) [10, с. 232]. На нашу думку, така констатація є вельми загальною і більш прийнятною для випадку, коли дослідник перебуває в умовах, скажімо, Англії, яка вже давно, принаймні з часів освоєння Нового Світу, не знає, що таке масова еміграція. Стосовно ж сучасної України прийнятнішими були б констатації, у яких відбивалися б власне українські специфічні міграційні реалії. А ці реалії такі, що вони радше підпадають під умовне визначення “міграційний феномен сполучених посудин ”.

Передусім маємо на увазі з'єднуючий ланцюжок, дещо довший за той, про який пише Е. Гідденс. Адже реалізація проекту під назвою “Незалежна Україна” (що триває вже 24 роки) призвела до того, що, з одного боку, населення України скоротилося (порівняно з 1989 р., коли було зафіксовано 52 млн жителів) на 6 млн осіб; водночас, з другого боку, за кордоном на сьогодні, як зазначалося, перебуває за різними даними від 5-ти до 7-ми млн трудових емігрантів-українців. З третього боку, “вивільнений життєвий простір” України у співвідношенні майже 1 : 1 заповнюють іммігранти-іноземці. Так, у 2005 р. Україна прийняла 6,8 млн іммігрантів [4, с. 627).

Отже, через сьогоднішню Україну протягаються ланцюжки, які з'єднують країни Азії і Африки, з яких виїжджають мігранти в напрямку України, із країнами, скажімо, Європи, до яких прямують українці внаслідок економічного “витискування” їх з власних земель, що вивільняються ними під афро-азійських іммігрантів. Один із таких ланцюжків може виглядати, наприклад, так: В'єтнам – Україна – Португалія. Саме сукупність таких ланцюжків й називається “міграційним феноменом сполучених посудин”.

Як відомо, в умовах сьогодення така ситуація не спостерігається в жодній країні Західної, Південної або Центральної Європи. Отже, є всі підстави констатувати, що загальносвітові міграційні процеси, здійснюючися як один із виявів глобалізації, зокрема для України постають як еміграційно-імміграційна проблема. Тому досвід західніших від України країн, які такої проблеми не мають, постає для України як не зовсім показовий.

Міграційна ситуація в Україні є не ординарною, а радше унікальною. Україну робить водночас і реципієнтом, і донором щодо трудової міграції, гадаємо, та обставина, що вона (Україна) зазнає руйнації, будучи початково (у 1991 р.) країною із досить високим рівнем технічної озброєності, інтелектуального і наукового потенціалу, загальної культури і освіти населення тощо. Україна є не слаборозвиненою країною, а країною із вкрай низьким рівнем політичних свобод, соціальної захищеності трудящих та економічної справедливості. Тому не випадково “основною причиною виїзду за кордон 6 із 10 мігрантів назвали низький рівень оплати за відповідну роботу в Україні” [4, с. 627].

Окрім всього, Україна є також транзитною територією для вихідців із слаборозвинених країн Азії та Африки, які прямують до Західної і Центральної Європи. Тобто проект “Незалежна Україна” має чітко виражене еміграційно-транзитерно- імміграційне забарвлення. Таке його бачення значно підсилюється і закріплюється реадмісією, яка є наслідком реагування Заходу на явище нелегальної трудової імміграції, від якої сьогодні потерпають усі країни-реципієнти Західної, Південної і Центральної Європи і яка, втім, є не такою вже й стихійною, як могло б здатися на перший погляд. Цей процес є досить організованим. Як зауважує Е. Гідденс, “операції з іммігрантами- нелегалами перетворилися на одну з таких галузей організованої злочинності у Європі, яка розвивається найшвидше”. При цьому “щорічно до країн ЄЄ контрабандою ввозиться 400000 осіб” [10, с. 246].

Про що ж йдеться? Насамперед про те, що природною реакцією на посилення нелегального імміграційного тиску є прийняття тими країнами Європейського Союзу, які найбільше його відчувають, спеціальних імміграційних законів та укладення відповідних міжнародних угод. При цьому основним в імміграційній політиці країн ЄЄ є власні інтереси і передусім – збереження національної ідентичності.

Маємо зазначити, що свою проблему нелегальної імміграції країни ЄЄ вирішили з Україною майже на капітулятивному для нашої країни рівні, а саме: 27 жовтня 2006 р. у Гельсінкі Президент України Віктор Ющенко та тодішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк парафували, тобто попередньо підписали на саміті “Україна-ЄС” Угоду про так звану реадмі- сію, згідно з якою наша держава зобов'язалась приймати назад від країн ЄС тих нелегальних іммігрантів (а йдеться про сотні тисяч осіб!), які перетнули українські західні кордони, прямуючи транзитом до країн ЄС. (До речі, однією з основних причин того, що Україна по відношенню до країн ЄС постає як чи не основна країна-транзитер нелегальних іммігрантів переважно з країн, що розвиваються, є так звана “прозорість” східних кордонів України). 18 червня 2007 р. в Люксембурзі тодішній міністр закордонних справ Арсеній Яценюк підписав цю Угоду остаточно. 15 січня 2008 р. Верховна Рада ратифікувала Угоду про реадмісію 226 голосами “за”. Дата початку дії означеної угоди – 1 січня 2010 р. [11, с. 86].

Зрозуміло, що у розглянутій ситуації ЄС значною мірою вирішує свою проблему нелегальної імміграції за рахунок України, яка, підписавши таку угоду, діяла всупереч своїм національним інтересам, зокрема (на відміну від країн ЄС) всупереч завданням захисту української політико-національної ідентичності. До того ж є певність, що країни ЄС повертатимуть за цією угодою тільки тих “нелегалів”, які їм не потрібні. Відтак Україна отримуватиме назад баласт Європи, що осідатиме в ній (в Україні) як у донній частині “міграційних сполучених посудин”.

Наступний розділ:

Україна еміграційна


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „“Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс
  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки