Смисло-зміст “Соборна Держава”

Українська етносоціологія

Разом з тим не можна не враховувати того, що хоча українці (руси) здавна є досить таки численними, та все ж їхні етнічні землі вже багато століть поспіль перебувають у розчленованому стані, водночас під владою різних сусідніх держав. Так, з XIV ст. Галичина підпала під Польщу; Волинь, Поділля, Наддніпрянщина – під Литву; Закарпаття – під Угорщину. Після

Люблінської унії 1569 р. практично всі етнічні українські (руські) землі (окрім Закарпаття) підпали під владу Речі Посполитої, а після Хмельниччини (внаслідок Андрусівського договору 1667 р.) – були поділені між Річчю Посполитою та Московським царством. Наприкінці XVIII ст. (внаслідок трьох розподілів Польщі) Закарпаття, Буковина та Галичина стали часткою Австрійської імперії, решта ж українських етнічних земель відійшла до імперії Російської.

За результатами Першої світової війни етнічні землі України було знов перерозподілено: Закарпаття було включене до Чехословаччини; Буковина – до Румунії; решта Західної України – до Польської держави; Центральна, Східна та Південна Україна – до більшовицької Росії. Після Другої світової війни переважна більшість етнічних українських земель опинилась у межах однієї (щоправда, ворожої до України) держави – Радянського Союзу; за межами радянських кордонів залишилися Надсяння, Підляшшя, Холмщина – у Польщі; Пряшівщина – у Словаччині; Марморощина – у Румунії.

Що ж до власне радянської держави, то вона адміністративно “відтяла” від УРСР Берестейщину (“передавши” її Білоруській РСР), а також населені етнічними українцями території Східної Слобожанщини, Наддіння та Кубані (тепер це території Білгородської, Воронезької, Курської, Ростовської областей та Краснодарського й Ставропольського країв РФ). І майже одразу на цих, прилеглих до Російської СФРР, територіях, у складі населення яких переважали етнічні українці, було розпочато інтенсивний процес їхнього етноциду.

Наслідком стало те, що якщо у 1926 р. на зазначених територіях проживало 4,67 млн етнічних українців, то у 1939 р. їх залишилося лише 0,85 млн осіб. “Тобто за 13 років кількість українців на Східній Слобожанщині, Донщині і Кубані зменшилась на 3,82 млн осіб, або у 5,5 рази.... Якщо 2010 р. порівнювати з 1926 р., то за 84 роки кількість українців у прикордонних з Україною адміністративно-територіальних утвореннях Росії скоротилась на 4,36 млн осіб, або у 15,5 рази. Фактично залишилося 6,4 % українців від їх кількості станом на 1926 рік” [9]. Натомість у 1954 р. Українській РСР було “передано” Крим, який етнічною територією українців (як, до речі, й росіян) ніколи не був. Втім на сьогодні, коли пишуться ці рядки (2015 р.), Крим ще з весни 2014 р. “братньою” Росією, внаслідок її військової інтервенції, вже анексовано.

Таким чином бачимо, що Україна переважну частину своєї історії була бездержавною й тими чи тими своїми землями входила до складу різних держав і водночас, і по черзі, тобто вона була розшматованою колоніальною територією. Навіть, що стосується дійсно незалежного Галицько-Волинського королівства, то воно, слід визнати, охоплювало лише певну частину українських етнічних земель; Гетьманська держава пізніше охоплювала іншу частину цих земель і була, як зазначалося, не зовсім незалежною; значною мірою таким самим був статус українства і у Великому Литовському князівстві. Але саме розшматування України Польщею та Росією мало найбільш трагічні наслідки для справи української єдності та здобування державності.

Однак українство знов і знов здіймалося на ноги, розправляло козацькі плечі й бралося до справи возз'єднання. І ось майже через 700 років після розпаду Кивської Русі українство повертає собі цілісність. Ми маємо на увазі те, що 22 січня 1919 р. на Софійській площі у Києві було урочисто зачитано Універсал Директорії УНР про Злуку Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, де, зокрема, прозвучали такі слова: “...Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. ...Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка” [10].

Маємо зазначити, що проголошення Злуки було призначено на 22 січня 1919 р. не випадково, адже це був день першої річниці проголошення (22 січня 1918 р.) IV-го Універсалу Української Центральної Ради про повну незалежність України. З огляду на цей факт за наших часів було визнано доцільним святкувати обидві визначні події одночасно. Тому ЗО грудня 2011 р. указом Президента України замість “Дня соборності” (який почали святкувати з 1999 р.) було встановлено “День Соборності та Свободи України”.

Однак маємо нагадати, що 22 січня 1919 р. українські землі об'єдналися лише юридично та політично, державного ж їх об'єднання так і не відбулося. Отже проблема розчленованості етнічної території й досі (особливо після анексії Російською Федерацією Криму у березні 2014 р.) залишається для українців актуальною, а тому для них образ-символ Власної Держави має у якості одного з найважливіших такий смисло-зміст, як “Соборна, Цілісна, Єдина Держава”.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Смисло-зміст “Соборна Держава”“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”
  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки