Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

Українська етносоціологія

Сучасний німецький історик Дітер Лангевіше пише: “Нова Європа, що будується на сучасних засадах національного суверенітету, постала як Європа націй і національних держав. Однак у переважній більшості випадків ці так звані національні держави – насправді держави багатонаціональні, бо така нібито національна держава об'єднує багато етнічних спільнот, які самі себе сприймають як націю” [7, с. 186-187]. Навряд чи можна погодитися з тією поступкою, що її робить Д. Лангевіше. Адже цілком адекватно висловившись “Європа націй і національних держав”, він на тій тільки підставі, що етнічні спільноти, яких є багато у кожній європейській державі, “самі себе сприймають як націю”, робить неправомірний висновок про те, що “ці так звані національні держави – насправді держави багатонаціональні”. Насправді ж ці держави є не більше ніж багатоетнічні, адже на сьогодні вже мало кого треба переконувати, що нація і етнос – явища різні.

Негативне ставлення до етнічної ідентичності

Тут ми розглянемо позицію відомого сучасного німецького філософа і соціолога Юргена Габермаса, ставлення якого до етнічної ідентичності є взагалі, м'яко кажучи, дистанційованим. Це ставлення можна було б схарактеризувати приблизно так: “Етнічна ідентичність – "луна минулого"”. Проте, з огляду на наукову вагомість цього вченого, слід, мабуть, порушити питання про те, чому саме Юрген Габермас є таким послідовним і навіть настирним супротивником “традиційної” (етнічної) ідентичності. Відповідаючи, мабуть, треба ураховувати принаймні три обставини, а саме: філософську, політичну й морально-особистісну.

Отже, по-перше, Габермас, як соціальний філософ, живучи в добу постмодерну, заявив себе продовжувачем проекту модерну; для нього “модерн – незавершений проект” (власне таку назву він дав опублікованій версії свого виступу з приводу присудження йому премії Адорно у вересні 1980 р.). Він вважає, що “нам краще вчитися на похибках, які супроводжували проект модерну, ... ніж оголошувати неспроможним модерн і самий його проект” [8, с. 25]. При цьому, здійснюючи ретроспекцію, Габермас стверджує, що “модерн розуміє себе як протилежність традиції, він шукає, так би мовити, опертя у розумі” [9, с. 237]. З іншого боку, вглядаючись в особливості доби глобалізації, він доходить висновку про необхідність зміни вектора раціональності з відношення людей до природи на взаємини між самими людьми. Відтак німецький філософ пропонує своїм західним сучасникам втілювати нову форму раціональності у вигляді теорії “комунікативної дії”, “комунікативної інтеракції”, “комунікативних дискурсів”, наголошує на несумісності цієї нової форми з етнічним, яке, на його погляд, апелюючи до традицій, є через це повернутим у минуле. Він вважає, що “разом із життєвими формами, у рамцях яких ми народжуємося і які сформували нашу ідентичність, ми приймаємо на себе від предків геть не схожі види історичної відповідальності...” [10, с. 117].

По-друге, Габермас виразно пов'язує етнічну (“традиційну”, “культурну”) ідентичність (зрозуміло – німецьку) з нацизмом, ідеологи якого, як він вважає, досить активно експлуатували ідею і поняття “дух народу”. “Партикуляристський (тут читай: “етнічний”. – О. Н.) елемент, – пише він, – який до тих пір вдавалося утримувати під контролем, врешті-решт розквітнув у нацистській Німеччині у вигляді уявлення про расову зверхність власного народу” [Там само, с. 121]. Як зауважує А. Дах- ній, “про історичне минуле 30-40-х років Габермас говорить вельми жорстко, наголошуючи на такому явищі, як "культурна та духовна провінціалізація, в яку нас укинули нацисти" (Habermas J. Kleine pjlitishe Schriften. – Frankfurt am Main, 1981. – S. 470)” [11, c. 388].

Звідси, по-третє, вже опосередкованим чином протягується ланцюжок і до морально-особистісного неприйняття феномену етнічної ідентичності. Йдеться про те, що Габермас, будучи у студентські роки сперш затятим послідовником М. Гайдеггера, потім докорінно змінює своє ставлення до шанованого ним мислителя. У 1953 р. студент Габермас, дебютуючи як публіцист, розміщує у газеті “Frankfurter Algemeine Zeitung” статтю, у якій, “підкреслюючи масштабність постаті Гайдеггера, стверджуючи, що його праця “Буття і час” є найвагомішою філософською подією з часу опублікування гегелівської “Феноменології духу”, водночас обурено реагує на залишені у щойно опублікованому тексті “Вступу до метафізики” слова про “внутрішню істину та велич” націонал-соціалістичного руху. Те, що Гайдеггер опублікував свою давню (1935 р. – О. Н.) лекцію без жодного зміненого слова, те, що не було зроблено бодай якихось пояснень, приголомшило Габермаса” [11, с. 384]. Намагаючись осмислити феномен Гайдеггера, Габермас убачає причину невідповідності його морально-політичного обличчя власній філософській величі у надмірній відданості традиційному (етнічному), яку сам Гайдеггер виразно демонструє в есе “Творчий ландшафт. Чому ми залишаємось у провінції?” [12, с. 220]. Отже, дистанціювання Габермаса від етнічного, яке стає стійким і досить помітним у його науковій творчості, виникає й через Гайдеггера.

Певним поясненням позиції Габермаса може бути те, що з його боку має місце певне перебільшення сили впливів глобалізації на світові процеси і водночас неправомірне уявлення про етнічну ідентичність як про нездатну до осучаснення, більше того – як про джерело антигуманних тенденцій. Однак маємо відзначити і ту обставину, що приписування Габермасом етнічній ідентичності незламно-консервативного характеру не є постійно-послідовним. Наприклад, він змушений визнати: “Після Освенціму ... німецька ментальність змінилася. У всякому разі, мені так здавалося і здається досі” [ 10, с. 115].

Окрім того, гадаємо, що Габермас у своїй філософії політики абсолютизує індуктивний метод пізнання, коли використання нацистами етнічного фактора розглядає як свідчення неприйнятності етнічної ідентичності та історичної неспроможності етнічного взагалі. Помітним є також його намагання уникати вживання поняття “етнічний”, застосовуючи натомість поняття “народ”, “народність” [13, с. 203] або такі своєрідні евфемізми, як, наприклад, “традиційний” [8, с. 237], “партикуляристський” [10, с. 121], “культурна форма життя” [12, с. 319], “уявлювана нація співвітчизників” [13, с. 175, 188] та ін. Цей факт підштовхує до висновку про певну тенденційність Габермаса у його ставленні до етнічного та етнічної ідентичності і змушує вважати не зовсім випадковим те, що він “не помічає” присутності в полі етнонаціональних досліджень такого відомого вченого, як Ентоні Сміт з його концепцією етнічного ядра нації і відповідною ідентичністю громадян “етноядерної” політичної нації. Мабуть, через цю тенденційність Габермас майже “не помічає” й суттєвої відмінності між національними ідентичностями у державах Західної Європи і в іммігрантських мультикультурних суспільствах Нового Світу.

Свій негативізм у ставленні до етнічної ідентичності Габермас виявляє, відмежовуючи від останньої усе громадянське, республіканське, демократичне. Так, ведучи мову про політичний розвиток ФРН після її об'єднання у 1989 р., він наголошує: “Сьогодні (у 1996 р. – О. Н.) йдеться про те, щоби припасувати політичну роль Федеративної Республіки до нових реалій, не перериваючи ... процесу політичного цивілізування, який прогресував до 1989 р., та не відрікаючись од нормативних завоювань національного саморозуміння (ідентичності. – О. Н.), обґрунтованого вже не етнічно, а по-громадянськи” (курсив автора. – Ред.) [13, с. 329]. Отже, за Габермасом, справжню національну ідентичність може мати лише той громадянин ФРН, який позбавився від “тягаря” ідентичності етнічної, бо, як гадає цей мислитель, бути водночас етнофором і громадянином ніяк неможливо.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною
  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки