Історичні механізми ментального самозбереження українства

Українська етносоціологія

Оглядаючись назад і піднесено характеризуючи надзвичайну історичну стійкість, що її виявив український етнос перед лицем “безперервного ланцюга невдач та поразок”, трагедій та катастроф, відомий сучасний український філософ Сергій Кримський зокрема зазначав: “Український народ, який знайшов сили перебороти усі історичні драми, підкріплював свою стійкість специфічним менталітетом” (виділення та курсив автора. – Ред.) [З, с. 280]. Отже, розглянемо історичні механізми цього підкріплення.

“Зшляхетнення” київсько-руської княжої еліти як нищівна загроза українській ментальності

Про аристократизм, як відомо, можна говорити у двох сенсах. Перший – це наявність у певного етносу, народу свого спадково-родового прошарку, своєї (а не чужинецької) владно- політичної еліти. Другий сенс – це ототожнення аристократизму з природною інтелігентністю цілого народу, окремої соціальної групи або й однієї людини. Українському етносові найчастіше бракувало аристократизму саме у першому розумінні, що здебільшого діяло на нього нищівно. Одним з прикрих відповідних прикладів є практично повне розчинення значної маси етнічних українців Закарпаття угорським етносом упродовж ХІХ-ХХ ст. Це, як відзначає видатний український етнограф і фольклорист В. Гнатюк, було зумовлене загалом тим, що “українці прийшли під Австрію (Галичина 1772, Буковина 1775) не як нація або бодай як її частина, лише як етнографічна (читай: “етнічна”. – О. Н.) маса. Ніяких вищих верств, що мають провід і задають тон та закраску національному життю, в них не було; шляхта, міщанство – все те було цілковито зденаціоналізоване (читай: “здеетнізоване”. – О. Н.)” [4, с. 3] Тому й здійснювалося угорське асимілювання українців майже без перешкод. Допомогти їм було нікому.

Нікому, бо ще з часів унії почала зникати українська княжа еліта. За свідченням Юрія Липи, український патріот митрополит Рутський був дуже засмучений тим, що за його часів частина української княжої еліти почала переходити на римо-католицтво й ополячилася, що до 1624 р. двісті душ шкільної молоді з княжих родів змінили обряд, що, нарешті, “унія позбавила Україну найкращої прикраси, що нею є лицарський стан, і стала тільки помостом для латинства” [5, с. 242]. Не меншу стурбованість виявляв і його сучасник, Мелетій Смотрицький, коли запитував: “Де дім князів Острозьких?.. Де інші славні доми українських князів... княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лухомські, Музини і інші незчисленні?” [Там само]. Трагізм цієї ситуації посилюється тим, що, як пише Дмитро Дорошенко, “сам автор цього жалібного плачу, вже бувши православним архієпископом, перейшов на унію й вмер уніятом” [6, с. 186]. Так, справді зникали доми українських спадкових князів, і це не могло не позначитися на подальших шляхах розвитку української ментальності.

Однак, перш ніж удатися до розгляду цих шляхів, ми мусимо дати об'єктивно оцінку самому фактові деетнізації, зокрема, – спольщення української владної еліти. Об'єктивність же має полягати в тому, щоб дивитися на події далекої давнини не з позицій сьогодення, а очима людей оцінюваної доби, у нашому випадку – доби пізнього середньовіччя або, що те саме, доби пізнього феодалізму.

Однією з важливих особливостей феодалізму є те, що він ще не знає ні нації, ні національного патріотизму. Отже, владна феодальна еліта всерйоз сприймає лишень один тип відносин: “сюзерен – васал”. Тому українські феодали, залишаючись господарями над селянами-українцями, зовсім не ставилися до свого спольщення як до зради свого народу, тобто цих селян; їхня, тобто українських феодалів, свідомість (та і їхня совість) сприймала власне спольщення як природний результат зміни васальної залежності (у цьому випадку – з литовської на польську, а точніше, польсько-литовську). Відтак сьогоднішнє звинувачення цих людей у зраді свого (українського) народу може поставати лише як цілковите непорозуміння.

Щоправда, можна зауважити, що нічого вельми небезпечного не відбувалося. Адже л"сш подальшого розвою українського менталітету могла перебрати на себе українська буржуазія. Теоретично такий висновок є, мабуть, слушним. Але історично-практичний перебіг подій спричиняв до того, що української буржуазії не виникало. Сталося так, як свідчить М. Костомаров, що у підкореній Польщі частині України роль аристократії відігравали поляки, а роль буржуазії – євреї. Та повнота аналізу потребує висвітлити й інші обставини. Сутність однієї з них полягає в тому, що й чужинецька буржуазія виявилася неспроможною ефективно творити на теренах України свою нову міську субкультуру, формувати засади іншої ментальності.

На думку одного з українських істориків початку XX ст. Лева Когута, “міщани в Польщі, німці і жиди – як члени далеко нижчого соціального рівня, ніж польська шляхта, що задавала тон у всіх справах культури, не мали згаданого впливу на світогляд тієї шляхти. Це діялося в тих часах, коли в передових тепер європейських народів (Італія, Франція, Німеччина, Англія) повставало власне міщанство, що окрім своїх економічних здатностей виявило також через своїх найвищих представників значний вплив на вироблення життєвих норм і на світогляд всієї нації. Це сталося саме в добі, яка мала основне значення для духовного устрою сучасних передових культурних народів” [7, с. 14].

Це означає, між іншим, що у справі збереження та розвою своєї ментальності найбільш дієздатна частина українського етносу опинилася сам-на-сам з польською шляхтою. Бо, принаймні на середину XVII ст., українство власну шляхту втратило, а власної буржуазії (міщанства) не набуло. Справи на цей час оберталися так, що “перед українським етносом стала небезпека повної полонізації та покатоличення, втрати ним основних етнічних рис” [8, с. 79].

Проте кожна жива система (і соціальна – не в останню чергу) прагне до виживання та самозбереження. Тому перед загрозою її знищення або руйнації її структури вона довільно “вмикає” механізми самоорганізації і саморегулювання. Це може бути або вироблення суто нових функцій, або надання деяким уже існуючим функціям вирішального значення. Саме такою виявилася реакція на небезпеку і з боку українського етносу як соціальної системи. При цьому у якості найефективніших механізмів етнічного самозбереження він висунув інтелігентність (духовний аристократизм), оборону православ'я (або надання церкві надзвичайного етнозберігаючого значення) та козацькість (або найвищий вияв етноіндивідуалізму).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні механізми ментального самозбереження українства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства
  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки