Націєгенеза та етногенеза

Українська етносоціологія

Нагадаємо, що представники об'єктивістського погляду на природу етносу і нації вважають націю вищим етапом етногенези, а точніше, що еволюція людства відбувається за схемою “плем'я – народність – нація”. Натомість і етногенза, і націєгенеза є взаємозалежними, але не пристайними виявами єдиного процесу соціогенези. Бо якщо етногенеза має своїм змістом переважно адаптування соціального до природного, то націєгенеза – адаптування соціального до суспільного.

Яким же чином і з якими наслідками перетиналися ці два процеси у Європі? Справжній їх взаємозв'язок історично здійснювався (мається на увазі передусім Західна і Центральна Європа) у наступних послідовності та змістонаповненні:

1. Етап творення державотериторіальних націй з локалізованими етносами (VIII-XVct.). Завдяки вольовим зусиллям аристократичної верхівки створюються територіальні нації з певними ознаками етнічної та політичної єдності, формується літературна мова. Але суспільство ще не виходить за межі традиційного стану й еволюціонує на засадах множини ще здебільшого локалізованих етнічних спільнот. Адже оскільки господарство ще є значною мірою натуральним, то міжетнічні зв'язки є досить слабкими.

Так, в Іспанії, у запеклій боротьбі проти арабів і берберів (що пізніше отримали загальну назву маврів), у ході Реконкісти (VIII-XVct.), формувалася єдина централізована держава, а разом з нею, на основі кастильського діалекту, – іспанська мова, яка протягом XII-XV ст. перетворювалася на літературну. Етнічне піднесення у цей час виявляло себе тут через з'єднання кастильців, астурійців, андалузців та інших у єдиний іспанський (титульний) етнос, а націєгенеза – через підпорядкування як представників цього етносу, так і каталонців, галісійців, басків та інших єдиній іспанській державі [33, Т. 4, с. 341, 346; Т. 9, с. 239].

У Франції протягом XII – до кінця XV ст. відбувався процес об'єднання незалежних феодальних володінь у єдину централізовану державу, у ході якого французька мова, на основі франсийського діалекту, формувалася (у XIV-XV ст.) як літературна. Цим, з одного боку, закладалося культурне підґрунтя переходу на вищий щабель етногенези: адже тепер етнографічні групи франків, нормандців, валлонів, пікардійців, лотарингців, бургундців та інших починали згуртовуватися у єдиний титульний етнос (щоправда, назва “Франція” фіксується вже у X ст.). З іншого боку, початок націегенези виявляє себе в тому, що охоплення однією державою як представників титульного етносу, так і представників іншоетнічних соціальних спільнот (бретонців, басків, провансальців та ін.) сприяло створенню французької територіальної нації [34, с. 577, 578, 590].

Однак внутрішня єдність тодішніх іспанської і французької націй була ще слабкою.

2. Етап творення держав-націй із взаємозв'язаними етносами (XVI – середина XX ст.). Завдяки розвиткові промисловості, піднесенню міст, боротьбі “третього стану” за соціально- економічні та політичні права, виникненню інтелігенції титульного етносу, яка сприяла форсуванню етноінтеграційних процесів у суспільстві та перетворенню літературної мови на мову загальнодержавного спілкування, постають європейські держави-нації.

Так, протягом XVI-XIX ст. буржуазія французької держави, підірвавши засади королівської влади, створила економічні (загальнофранцузький ринок) та політико-правові (демократичні свободи) основи єдності суспільства, а разом з французькою етнічною інтелігенцією, як ядром народу, – духовно-культурне підґрунтя цієї єдності (загальнофранцузьку культуру і мову загальнодержавного спілкування). Отже, постала французька держава-нація [Там само, с. 578, 579, 590, 591], яка, зокрема, впритул до середини XX ст. утримувала колоніальні території на півночі Африки.

В цілому суттєвими ознаками цього етапу доби європейської націєгенези є, з теоретичного боку, абсолютизація раціонального первня у житті суспільства, оголошення людини господарем природи, а з практичного – зростаючий промислово-індустріальний тиск на екосередовище, руйнування симбіозу соціального з природним.

Що до етногенези, то вона, на цьому етапі доби європейської націєгенези, виявляє себе більшою мірою вже з боку соціальної універсальності і меншою – з боку природних зв'язків. Тобто етноси, що історично сформувались як соціально-природні утворення, все більшою мірою втрачають свій зв'язок із природою, а також сенс піднесеного ставлення до неї. “Панування” соціального над природним і потерпання суспільства від цього дає підстави розглядати кожну з тодішніх європейських держав-націй як чинник і середовище перетворення етносів на своєрідну природно-вихолощену сукупність. Більшість ментальних рис цих спільнот породжується вже не так сільським (близьким до природи), як міським (урбанізованим) способом життя.

Для етногенези другого етапу доби європейської націєгенези характерним є також те, що новопосталі європейські титульні етноси (іспанський, португальський, англійський, французький, голландський, данський), здійснюючи колоніальні загарбання, починають виробляти усвідомлення себе як “вищих рас” відносно колонізованих ними етносів. Відтак європейська націєгенеза, здійснюючи потужний вплив на етногенезу позостаннього світу, накидає йому свої цивілізаційні стандарти.

Маємо зазначити, що, по-перше, етнографічні відмінності у межах французького етносу, особливо між етнічними французами Півночі і Півдня Франції зберігаються й досі; по-друге, етап творення держав-націй для багатьох народів Європи, особливо тих, що набули державності після розпаду СРСР у 1991 р., ще продовжується.

3. Етап творення політичних націй та наддержавного “суспільства розкордонених етносів” (середина XX ст. – донині). На цьому етапі європейської націєгенези адаптування соціального до суспільного виявляє себе у прагненні переходу від обмеженої демократії до повної, до здійснення завдань формування політичної нації, громадянського суспільства, соціальної держави.

Реалізація ж такої потреби на попередньому етапі європейської націєгенези унеможливлювалась тим, що формування єдиної політичної нації передбачає свідому інтеграцію всіх етнічних спільнот як передусім соціальних утворень. Разом з тим, під час творення держав-націй етногенеза, наприклад у Франції, здійснювалася у спосіб, унаслідок якого цивілізація і “висока культура” “говорять” мовою лише титульного етносу. Етнічні ж культури, скажімо, бретонців, басків, корсиканців та інших приречені на занепад і поступове зникнення.

Відтак актуалізується проблема встановлення статусної рівності у міжетнічних відносинах, законодавчого закріплення загальносуспільних соціально-економічних свобод та політичних прав. У результаті в останній третині XX ст. у Західній і Центральній Європі відбувається етнічний “вибух” (=етнічний ренесанс): за етнічну рівність постають у Великій Британії – ірландці, в Іспанії – баски, у Бельгії – фламандці, у Чехословаччині – словаки тощо.

Водночас у Європі формується таке економічне та політико-правове об'єднання, як Євросоюз. Цим відкривається можливість створення наддержавного “суспільства розкордонених етносів”, у якому всі вони опиняться практично в однаково рівних соціально-економічних та політико-правових умовах. Разом з тим, єдність екосередовища змусить вже не поділяти його на “своє” та “чуже”.

Цим етапом, вважаємо, європейська націєгенеза свою історичну місію завершує. Що ж до етногенези, то, “завмерши” десь у середині XX ст. перед перспективою глобалізації практик відриву соціального від природного, вона має “отямитись” і спрямуватись до свого вищого етапу – гармонії вже соціально-суспільного з природним.

Наступний розділ:

Висновки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Націєгенеза та етногенеза“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза
  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки