1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

Українська етносоціологія


Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за спорадичними статистичними даними 1926-1939 pp.)



1. Зміни у чисельності


Певна річ, ми не зможемо достатньо адекватно оцінити характер змін, що вони сталися у виявах мовної складової української етноментальності, якщо не врахуємо жертв того винищення, якого зазнали етнічні українці і у часи так званої “громадянської війни” (що завершилася для УНР окупацією її території, тобто позбавленням України незалежності), і у часи розгрому повстанської Холодноярської республіки, і штучного голоду 1922 р., і наступного більшовицького терору, і, власне, Голодомору 1933 р., і розстріляного Відродження, і масових репресій другої половини 30-х років, і початку винищення етнічних українців Західної України в 1939-1941 pp. тощо. Загалом жорстока правда полягала в тому, що всі ці події-акції об'єднувалися наскрізною політикою перманентного фізичного винищування ленінсько-сталінським режимом етнічних українців України.

Однак результати цієї політики режим ретельно приховував. У зв'язку з цим зверненню до статистичних даних перед пошлемо висновок сучасного українського етноісторика Володимира Скляра: “У 30-50 pp., – пише він, – фахове дослідження етнічних процесів фактично припинилося... Після 1926 р. фактично повний перепис було проведено лише у 1959 р. Така велика перерва була викликана тим, що результати перепису 1937 р. опинились у спецсховищах як "шкідницькі", а перепис 1939 р. був свідомо сфальсифікований” [18, с. 9]. Адже тодішній більшовицькій владі передусім конче потрібно було приховати демографічні наслідки колоніальної акції виморення голодом майже 10 млн етнічних українців-селян у 1932-1933 pp.

З огляду на це, дані за 1930 та 1939 pp. слід вважати достовірними досить умовно. Вони отримані нами шляхом копітких пошуків та складних обраховувань, але можуть бути використані лише частково. Про якість цих “даних” свідчить складена на їх підставі та прокоментована нами табл. 10.1 (див. статистичні дані у цій таблиці за номерами джерел у нашому списку “Використаної літератури”, а саме: 31,2 млн та 39,0 млн [№ 19, с. 39, 81]; 41,776 млн та 31,317 млн [№ 20, с. 140]; 40,453 млн (без Закарпатської обл.) [№ 23, с. 49; № 25]; 28,1 млн [№ 19, с. 28]; 29,515 млн та 23,218 млн [№ 26]; 30,946 млн та 23,668 млн [№ 26; №19, с. 28]. Решта даних табл. 10.1 є результатом наших розрахунків – див. подальший текст лекції). Отже, проаналізуємо дані цієї таблиці.

Таблиця 10.1

Чисельність населення України та її частин у 1926-1939 pp. (на підставі віднайдених та обрахованих автором розрізнених даних, що подавалися статистичними органами УРСР)

Територія УкраїниКатегорії чисельності населення
Загальна чисельність населення за роками переписів, млнЧисельність етнічних українців за роками переписів, млн
1926 р.1930 р.1939 р.1926 р.1930 р.1939 р.
В її сучасних межах39,041,77640,45331,231,31728,1
В межах УРСР, що виключають Західну Україну29,515?; 31,59130,946; 28,86823,218?; 23,30523,668; 20,028
В межах лише Західної України9,485?; 10,1859,507; 11,5857,982?; 8,0124,432; 8,072

Виділені дані розрахунків і перерахунків.

Як було зазначено, головна мета фальшування матеріалів перепису 1939 р. полягала в тому, щоб приховати наслідки голодомору етнічних українців України у 1932-1933 pp. Цьому, зокрема, мало сприяти вилучення матеріалів перепису 1930 р. (який проводився до Голодомору) та перепису 1937 р. (який проводився до “приєднання” Західної України).

Фальшування результатів перепису 1939 р. здійснювалося у спосіб маніфестування факту начебто зростання протягом 1926-1939 pp. загальної чисельності населення України (див. табл. 10.1): 1) у її сучасних межах (від 39 млн до 40,453 млн); 2) у межах лише Західної України (від 9,485 млн до 9,507 млн); 3) у межах УРСР, що виключають Західну Україну (від 29,515 млн до 30,946 млн), та особливо у цих (тобто – УРСР) межах – зростання чисельності етнічних українців (від 23,218 млн до 23,668 млн осіб).

Що стосується Західної України, то впритул до вересня 1939 р., маніпулювання “статистичними” даними щодо цієї території давало більшовицькій владі певну можливість перекладати відповідальність за власні “внутрішні” злочини на уряд панської Польщі. Тому й почнемо аналіз даних табл. 10.1 з Західної України.

Опосередковано встановивши, що загальна чисельність населення Західної України у 1926 р. складала 9,485 млн осіб (від 39 млн віднімаємо 29,515 млн), а в 1939 р. – 9,507 млн осіб (від 40,453 млн віднімаємо 30,946 млн), можемо висновкувати, що за 13 років чисельність населення Західної України начебто й зросла, але лише на 22 тис. осіб, тобто практично залишилася незмінною. Проте щоб переконатися у певній передчасності такого висновку, звернімо увагу на те, що за чотири роки (1926-1930 pp.) чисельність населення України у її сучасних територіальних межах зросла на 2,776 млн осіб (від 41,776 млн віднімаємо 39 млн), тоді як на дев'ятирічному відтинку 1930-1939 pp. вона, навпаки, зменшилася на 1,323 млн осіб (від 41,776 млн віднімаємо 40,453 млн). Певна річ, якщо вилучити дані перепису 1930 р., то картина виглядатиме дещо краще, бо тоді виходить, що протягом 13-ти років (1926-1939) населення України в її сучасних межах кількісно зросло від 39 млн до 40,453 млн осіб, або на 1,453 млн осіб. Однак ми дані за 1930 р. не вилучаємо.

Отже, цілком зрозуміло, що у 1930 р. зростання загальної чисельності населення України в її сучасних межах порівняно з 1926 р. постало як сума зростань чисельності населення як у Західній Україні, так і на теренах, що мали тоді назву “УРСР”. Щодо Західної України, то тут частка цього зростання на відтинку 1926-1930 pp. мала приблизно дорівнювати 0,7 млн осіб (або 1/4 від 2,776 млн – тобто від встановленої вище величини загального зростання, оскільки у 1926 р. населення Західної України налічувало 9,485 млн осіб, що й складало 1/4 від 39 млн осіб – чисельності населення України в її сучасних межах). Відтак, за відсутності статистичних даних, можемо припустити (див. табл. 10.1), що в 1930 р. населення Західної України могло складати приблизно 10,185 млн осіб (9,485 млн + 0,7 млн).

Якщо так, то вирахуваний нами фактично показник радянської “статистики” у 9,507 млн осіб (як величина населення Західної України в 1939 р.) може свідчити про те, що протягом дев'яти (1930-1939) років чисельність населення Західної України, маючи на відтинку попередніх чотирьох (1926-1930) років тенденцію до зростання, з невідомих причин зменшилася принаймні на 0,678 млн осіб (від 10,185 млн віднімаємо 9.507 млн). Це неможливо сприйняти, особливо з огляду на те, що Західна Україна була окупована Радянським Союзом лише у вересні 1939 р. Тобто якщо реальніше, то загальна чисельність населення Західної України, збільшившись за чотири (1926-1930) роки на 0,7 млн осіб, мала б протягом наступних принаймні восьми (1930-1938) років зрости приблизно ще на 1,4 млн осіб (0,7 млн помножити на 2) і складати на початок 1939 р. приблизно 11,585 млн осіб (10,185 млн + 1,4 млн). За таких розрахунків фальшувальне зменшення чисельності населення Західної України станом на вересень 1939 р. мало б дорівнювати вже не 0,678 млн (від 10,185 млн відняти 9.507 млн), а 2,078 млн осіб (від 11,585 млн відняти 9,507 млн). Однак, як відомо, на території Західної України, принаймні до вересня 1939 р., голодомору не було.

Шляхом аналогічних розрахунків можна встановити (див. табл. 10.1), що станом на 1930 р. населення УРСР (тобто – без Західної України) могло б зрости від 29,515 млн осіб на величину в 3/4 від 2,776 млн осіб і складати приблизно 31,591 млн осіб. А тепер поставимо запитання: “Для чого необхідне було статистичне маніпулювання, внаслідок якого чисельність населення Західної України станом на 1939 р. була представлена величиною в 9,507 млн, а не 11,585 млн осіб?” Гадаємо для того, щоб різницю в 2,078 млн осіб маніпулятивно додати до чисельності “післяголодоморного” населення УРСР. Адже це маніпулювання радянські “статистики” мусили здійснювати, не виходячи за межі величини загальної чисельності населення України в її територіальних кордонах після вересня 1939 р., тобто – 40,453 млн осіб.

Отже, вилучивши маніпулятивно додані радянськими “статистиками” 2,078 млн осіб з величини в 30,946 млн осіб, ми отримаємо ту більш реальну величину в 28,868 млн осіб (= чисельність населення УРСР без Західної України в 1939 р.), яка не влаштовувала тодішнє радянське керівництво тому, що була меншою за показник не тільки 1930 р. (31,591 млн осіб), але й 1926 р. (29,515 млн осіб). Тому й були бажаними тодішнім радянським владоможцям, як уже відзначалося, такі “статистичні дані” (див. табл. 10.1), згідно з якими протягом 13-ти (1926-1939) років загальна чисельність населення УРСР на території, до якої тоді не входила Західна Україна, начебто збільшилася від 29,515 до 30,946 млн, або на 1,431 млн осіб, а не зменшилася на 2,723 млн (від 31,591 до 28,868) осіб.

Тепер звернімось до розгляду механізмів основного фальшування – приховування наслідків геноциду етнічних українців у 1932-1933 pp. При побіжному погляді на праву половину таблиці 10.1 (тобто якщо не звертати увагу на величину 31,317 млн = чисельність етнічних українців України в її сучасних межах у 1930 р.) ми можемо зафіксувати перш за все те, що протягом 13-ти (1926-1939) років загальна чисельність етнічних українців України в її сучасних межах зменшилася на 3,1 млн осіб (від 31,2 млн віднімаємо 28,1 млн осіб).

Якщо ж таки поглянути на відтинок 1930-1939 pp., то можна пересвідчитися, що чисельність етнічних українців України в її сучасних межах зменшилася дещо істотніше, тобто – на 3,217 млн осіб (від 31,317 млн віднімаємо 28,1 млн осіб). В цілому ж відсутність решти даних за 1930 р. дала можливість приховати відверте фальшування. Маємо на увазі те, що чисельність етнічних українців тієї частини УРСР, що не включала Західну Україну, була показана як така, що зросла на 0,45 млн осіб (від 23,668 млн віднімаємо 23,218 млн осіб), а чисельність етнічних українців Західної України – як така, що зменшилася на 3,55 млн осіб (від 7,982 млн віднімаємо 4,432 млн).

Спробуємо перевірити наведені дані, для чого вдамося до розрахунків, використовуючи досить важливу для їхнього здійснення величину – 31,317 млн осіб. Це – загальна чисельність етнічних українців України в її сучасних межах станом на 1930 р. Отже, виявляється, що протягом чотирьох (1926-1930) років зазначена чисельність зросла на 0,117 млн осіб (від 31,317 млн віднімаємо 31,2 млн осіб). Розкладемо величину цієї чисельності відповідно до вирахуваних відсотків, а саме: 23,218 млн як частка від 31,2 млн складає 74,42 %, а 7,982 млн як частка від 31,2 млн складає 25,58 %. Відтак маємо: 74,42 % від 0,117 млн = 0,087 млн осіб; 25,58 % від 0,117 млн = 0,03 млн. Внаслідок опосередковано встановлюємо, що в 1930 р. чисельність етнічних українців УРСР (тобто в межах території, що не включала Західну Україну) могла складати 23,305 млн осіб (23,218 млн + 0,087 млн), а чисельність етнічних українців Західної України – 8,012 млн осіб (7,982 млн + 0,03 млн).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування
  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки