Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

Українська етносоціологія

Це запитання є ні зайвим, ні несподіваним, ні риторичним. Так, сучасний російський філософ – професор О. Волкогонова, маючи намір “запропонувати помірковано-конструктивістський погляд на формування етнічних спільнот” [24, с. 45], у своєму виступі “Конструктивістські підходи до проблеми етнічності”, з одного боку, чітко постулює “рафіновану” конструктивістську позицію “етнос і нація не можуть просто "виникнути", вони повинні бути "вироблені" засобами усталеної міфології і ідеології” [Там само, с. 51]. З іншого боку, висловлюючи категоричну незгоду з примордіалістами, вона водночас дещо “підправляє” конструктивістів, а саме: “Етнос, нація – це ті міфи, саме використання яких створює певного ґатунку соціальну реальність. Нація не існує поза свідомістю, як деякий субстрат, але і у цій якості вона здійснює такий міцний вплив на соціальну поведінку людей, що стає реальністю” [24, с. 51].

Насправді, гадаємо, ті реальні специфічні зв'язки між людьми, завдяки яким долається їхнє локалізоване групове існування, називаються національними (власне – нацією). Вони, як і будь-які інші зв'язки групового і міжгрупового соціального буття, відбиваються у свідомості. І тоді ми маємо справу з національною свідомістю.

На наш погляд, якщо нація розглядається не як реальна за своєю природою даність, об'єктивна по відношенню до кожного окремого громадянина (немає потреби пояснювати, що громадянин – це не біоорганізм), а як дещо уявлене, “сконструйоване” абстрактним мисленням, то відповідна позиція зовсім не випадкова. Наприклад, одним із представників такої позиції є етнополітолог Бенедикт Андерсон, автор книги “Уявлені спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму” [25]. Однак маємо зазначити, що цей дослідник є громадянином однієї з “іммігрантських” країн – США, “в історії яких не було так званих автохтонних етнічних культур, окрім індіанських, що були тією чи тією мірою винищені іммігрантськими культурами Старого Світу” [2, с. 9]. До речі, і в самих Сполучених Штатах, як свідчить професор політики в Принстонському університеті Емі Гутман, пануючим є соціальне розуміння цієї країни “як суспільства іммігрантів” [26, с. 17].

Отже, як вихідцю із такої країни, Б. Андерсону важко, мабуть, на суто теоретичному рівні збагнути, що таке належність не до іммігрантської, а до автохтонної етнічної спільноти і яку роль остання може відігравати у формуванні нації. Тому із здивуванням доводиться читати такі “міркування” про націю: “Це уявлена політична спільнота.., тому, що людина, приналежна до навіть наймалочисельнішої нації, ніколи не зустрінеться з більшістю інших людей, приналежних до тієї самої нації, не спілкуватиметься з ними і навіть нічого не знатиме про них, а проте кожен з них завжди пам'ятає про свою спільність. ... По суті справи, всі спільноти, більші, ніж первісне селище, де всі знають один одного в обличчя.., є уявлені” [27, с. 333, 334].

Ця позиція є близькою до позиції англійського філософа XVIII ст. Джорджа Берклі (1685-1753), який вважав, що існує лише те, що безпосередньо сприймається нашими почуттями (esse est percipi). При цьому “існування чуттєво уявленої речі нічим не відрізняється від чуттєвого уявлення або сприйняття (perception)” [28, с. 47]. Як вважав Берклі, хоча речі навколишнього світу існують об'єктивно, незалежно від нас, але властивості цих речей задаються нашими чуттями, а не наші чуття є результатом відбиття властивостей речей. Відтак ці властивості постають як повністю суб'єктивні, а речі – як “чуттєво уявлені". За інтерпретацією цієї позиції Берклі відомим у радянські часи філософом І. Нарським, “якщо усі властивості речей існують тільки у душі людини, то в кожного суб'єкта є знання тільки про свій, видимий ним світ; більш за те, у кожного свої особливі об'єкти, так що неправомірно розраховувати на побудову загального знання за допомогою репрезентативних абстракцій" (курсив автора. – Ред.) [29, с. 18].

Дійсно, ні етнос, ні націю не можна побачити, помацати, понюхати, почути. Вони не є чуттєво даними, але вони не є й уявленими (рос. – воображаемыми) сутностями. Вони є ідеальними (мислительними) реальностями на зразок соціальних норм, цінностей, традицій, які, як такі, не можуть сприйматися нашими органами чуттів, але досить помітно регламентують нашу поведінку у суспільстві. Скажімо, соціальні норми, будучи імпліцитним ідеально-віртуальним “супроводом” поведінкового континууму індивідів або й діяльності цілих груп індивідів, “активізуються” і стають реально-дієвими засобами регуляції у моменти тієї чи тієї девіації. Тому зовсім не уявленими, а цілковито реальними є для нас почуття національної належності, відданості, гордості, сорому, єдності, солідарності і т. ін.

Своєрідну непослідовність поглядів на природу нації презентує відомий сучасний російський етнолог В. Тішков [30].

Являючись частиною системи реальних етнічних і національних зв'язків російського суспільства, він, на відміну від Б. Андерсона, мимоволі визнає існування нації і як реального суспільного феномена – “сукупності громадян однієї держави як політичної спільноти”, і як поняття для позначення цієї сукупності [ЗО, с. 235]. Демонструючи реалістичний підхід, Тішков показує й суспільні засади виникнення реальних сучасних націй: “У державах Нового часу разом з установленням єдиного управління, ринку і масової освіти розповсюджувалися культурно-мовна одноманітність замість локальної своєрідності або поряд із нею, загальні громадянські і правові норми, а разом із цим і загальна ідентичність. Так виникли нації у Європі і в регіонах переселенських колоній (Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія), а також у Латинській Америці на базі колоній Іспанії і Португалії” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 235, 236]. Тобто він цілком слушно характеризує націю через такі “неуявлені” реальності, як “політична спільнота”, “культурно-мовна одноманітність”, “загальні громадянські і правові норми”, “загальна ідентичність”.

В. Тішков застосовує підхід до нації і як до реальної суспільної цілісності, коли пише, що “сучасні держави уживають зусиль, спрямованих на формування загальногромадянської ідентичності і збереження цілісності нації” (курсив автора. Ред.), або: “у середині громадянських націй можуть виникати політичні і збройні рухи сепаратизму або іредентизму ... вони є загрозою цілісності та мирному розвиткові громадянських націй' (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 237]. Зрозуміло, що дещо уявлене не може мати ні цілісності, ні середини.

Але, бажаючи, мабуть, бути “сучасним”, “ненаївним”, В. Тішков на якийсь момент, забувши про власний “націореа- лізм”, пише: “Реалістська (або субстанціональна) онтологізація нації побутовує не тільки у наївній соціології і політології, але і в більш професійному суспільствознавчому дискурсі” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 239]. При цьому “наївні соціологи і політологи” подаються як такі фахівці, у середовищі яких “нація ... розглядається як колективний індивід (або ж тіло), що має базові потреби, (само)свідомість, спільну волю та здатність до єдиної і цілеспрямованої колективної дії” (курсив автора. – Ред.) [30, с. 239].

Тоді правомірно постає питання: “Чи логічно практику визнання факту реального існування будь-якої малої чи великої соціальної групи (вікової, статевої, поселенської, професійної, релігійної, політичної, етнічної, національної тощо) ототожнювати зі спробою біологізувати сутність цієї групи?” Гадаємо, що ні, нелогічно й безпідставно. Інша річ, що кожна з перелічених у дужках груп має, як мінімум, дві форми існування, дві реальності: біологічну (у формі сукупності “тіл”) і соціальну (у формі здатностей, вмінь, дієвих зв'язків тощо). При цьому одна й та сама сукупність “тіл” може мати досить багато форм соціального існування. За великим рахунком, всі соціальні групи (як соціальні!) є “уявленими” (=6езтілесними), однак, тим не менш, – реальними. Здається, все це – речі тривіальні.

Однак, накинувши представникам реалістського погляду на націю ідею її тілесності, В. Тішков здійснює далі теоретичну “атаку”: “Замість СРСР, Югославії і Чехословаччини, – пише він, – виникло більше 20 нових поліетнічних громадянських спільностей, де здійснюється складний процес формування уявлень (саме уявлень, а не власне колективних тіл!) і їх вкорінення на масовому рівні, що існують нові нації” (курсив і виділення автора. – Ред.) [Там само, с. 237]. Гадаємо, що насправді формуються і не “уявлення”, і не “колективні тіла”, а нові соціальні зв'язки – національні і, відповідно, нові соціальні спільноти – нації. Причому – на базі вже існуючих, як висловлюється В. Тішков, “колективних тіл”.

Сучасний український соціолог В. Середа, з одного боку, здійснює узагальнення “праць Г. Баби, Р. Водак, А. Здравомис- лова та інших авторів, які розглядають націю як “дискурсивну формацію”, аналізуючи процеси дискурсивного конструювання націй та національної ідентичності. “У працях цих дослідників, – продовжує вона, – нація розглядається не як певна незмінна тяглість, а як набір плинних значень, що обмежуються дискурсивною рамкою”. З іншого боку, В. Середа здійснює узагальнення “основних критичних зауважень стосовно дискурсивних теорій формування нації”, а саме: “1. Деякі представники дискурсивної теорії вважають, що поза дискурсом не існує соціальної реальності. Натомість їх опоненти заперечують цю тезу, вважаючи, що нації є частиною соціальної реальності як постійні продукти об'єктивних та спонтанних історичних процесів. 2. Нації ... є ... проявом специфічних структурних потреб індустріального суспільства” (курсив і виділення автора. – Ред.) [31, с. 53, 54]. Тож можна цілком погодитися з позицією опонентів.

Таким чином, аналіз поглядів Тішкова, Андерсона, авторів дискурсивних теорій формування нації, з їхнім намаганням або ствердити нереальність ідеальних соціальних феноменів, або накинути прибічникам їхньої реальності уявлення про цю реальність як про тілесну (біологічну), приводить до висновків, що конструктивістські “концепції” про міфотворче або уявлене походження нації є, з одного боку, результатом спрощеного підходу до розуміння природи соціального, соціальної реальності, а з іншого – результатом намагань примітизувати позицію представників соціального реалізму [див., наприклад, 32, с. 17].


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?
  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки