Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

Українська етносоціологія


1. Освітянсько-мовний сегмент


Як уже було зазначено, радянський режим був змушений відмовитися від політики брутального фізичного винищування етнічних українців, натомість, відшукуючи альтернативні шляхи здійснення етноциду щодо них, він “взяв курс” на російщення як української етнічної території (передусім українських міст), так і, власне, етнічних українців, передусім – їхньої мови. При цьому колоніальна влада добре розуміла, що чи не найвирішальнішу роль у процесі мовної асиміляції етнічних українців може відігравати російщення освітянсько-мовного сегмента українського етнічного простору.

Наступ російської мови на українську на теренах УРСР почався у 1930-х роках – разом із закінченням політики “кореніза- ції” та звірств Голодомору. Проте “вирішальний крок у цьому напрямку партійне керівництво зробило у 1958 р.у ліквідувавши обов'язкове вивчення в школах України української мови” [18, с. 112]. Як відзначає Іван Дзюба, “в містах України 1958 р. в українських школах навчався тільки 21 % дітей (в 1926 р. – 97 %). Навіть у столиці України Києві того самого 1958 р. тільки 22 000 учнів було в українських школах і 61 000 – в російських. Добре відомо, що в ряді великих міст (Харкові, Донецьку, Одесі та ін.) українські школи обраховуються буквально одиницями. Щодо цього стан шкільної освіти в містах України такий скандальний, що відповідна статистика давно вже не публікується, а дані про кількість українських та неукраїнських шкіл ледве чи не належать до найбільших державних таємниць. Але й ті школи, які називаються українськими, по суті, ними не є... Здебільшого це "показуха" і непотрібна театральність для цифри і "для іноземців"” (підкреслення автора. – Ред.) [38, с. 122].

Послідовно продовжуючи наступ на українську мову, радянський режим досяг того, що “в кінці 80-х pp. абсолютна більшість школярів України навчались у школах з російською мовою викладання” [18, с. 127]. При цьому одним із жорстких засобів зазначеного наступу було, зокрема, те, що в УРСР “вчителям російської мови та літератури доплачували додатково 15 % до заробітної плати. Щорічно, починаючи з 1983 р., на цю платню "за російщення" виділялося 2,5 млн крб.” [41, с. 442]. Це фактично було продовженням (але набагато масштабнішим) практики тих часів, коли “в Російській імперії педагоги російського походження, які працювали на території неросійських губерніи, отримували додаткову платню "за обрусение инородцев"” (виділення і курсив автора. – Ред.) [18, с. 127].

Оскільки центрами зросійщення були міста (переважно Сходу, Півдня та Центру), то цілком зрозуміло, що й “особливо зросійщеною була система шкільної освіти в містах України. Чисельність учнів, які навчались російською мовою в містах, у декілька разів перевищувала число учнів, що навчалися українською мовою” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 125]. Що ж до україномовних шкіл, то їхня переважна більшість знаходилася в сільській місцевості і вони були малокомплектними.

Статистичні дані міжпереписного періоду 1959-1989 pp. засвідчують, що в небезпечному становищі опинилася українська мова у шкільництві, особливо в містах, не лише на сході та півдні, айу Західній Україні. Тому цілком зрозуміло, зазначає В. Скляр, що “школи з російською мовою викладання в містах України були розраховані не для етнічних росіян, а для етнічних українців з метою їхнього мовного зросійщення” [Там само, с. 126].

Нарешті пошлемось на той висновок В. Скляра, що вже у 60–70-ті роки “українська мова втратила статус викладової мови у вищій школі, і тому її знання для випускника школи, абітурієнта не було потрібним. Це призвело до зниження соціального престижу української мови ...завдяки практично и повному витісненню, особливо у містах, зі всіх сфер суспільного вжитку” (виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 126]. Про здійснене потому, тобто протягом 70-х – першої половини 80-х років, звуження функцій української мови в системі освіти УРСР свідчить канадсько-український історик Орест Субтельний. “У квітні 1987 р., – пише він, – міністр вищої освіти УРСР М. Фоменко представив комісії гнітючий, хоч і цілком сподіваний звіт про стан україномовної освіти. За його даними, на Україні існувало 15000 україномовних шкіл, тобто близько 75 % усіх шкіл, водночас у 4500 російськомовних школах, що складали менше 22 % загальної кількості, навчалося більше половини всіх учнів. Ще ненормальнішим було становище в Києві: з 300 тис. учнів українською мовою навчалися тільки 70 тис.” [42, с. 462].


2. Видавничо-мовний сегмент


Не кращими були справи між 1959 та 1989 pp. і у видавничо- мовному сегменті українського етнічного простору. Так, за свідченням І. Дзюби, у тиражах українських книговидавництв частка україномовних книжок впала з 80 % у 1950 р. до 66 % у 1963 р., причому тематичними планами видавництв та публікацій Книжкової палати УРСР на період після 1963 р. закладалося подальше відповідне падіння. Така сама тенденція в УРСР простежувалася і щодо номенклатури газетних видань, а саме: якщо у 1950 р. із 1192 найменувань газет українською мовою виходило 972, тобто більшість, то в 1963 р. із загалу всіх газет, що складав в УРСР 2366 найменувань, українською мовою виходило вже тільки 765, тобто менше третини [38, с. 94,95].

Зрозуміло, що звужування україномовного видавничого простору відбувалося на користь російськомовного. Однак І. Дзюба звертає увагу не тільки на це. Він також, здійснивши порівняльний аналіз, показує, з яким острахом ставився радянський режим до українства, – адже тиск на українську мову був найжорсткішим порівняно з мовами інших республік СРСР. “Як бачимо, – аналізує І. Дзюба (табл. 10.3), – Україна за виданням техніко-інформаційних матеріалів рідною мовою стоїть на останньому місці. В перерахунку на душу населення відставання її ще більш разюче. У Литовській РСР, населення якої менше в десять з чимось разів, цих матеріалів видається в десять з чимось разів більше, тобто на душу населення в сто з чимось разів більше!” [Там само, с. 96,97].

Втім радянський режим ніколи не припиняв свого етноцидного тиску на українство загалом, на його мову – передусім. Тому між 1969 і 1980 pp. загальна кількість журналів, що виходили українською мовою, впала з 46 % до 19 %, тобто продовжувала зменшуватися; а відсоток книжок, що виходили українською мовою між 1958 і 1980 pp., впав із 60 % до 24 % [42, с. 452].

Таблиця 10.3

Питома вага техніко-інформаційних матеріалів, що видаються мовою республік

РеспублікиПлан на 1960 р. в друк. арк.У тому числі мовою республік%
Литовська1174105790
Естонська30022876
Таджицька1268870
Латвійська60030050
Туркменська643250
Азербайджанська38612432
Вірменська18655ЗО
Киргизька3336720
Українська51010220

Щоб показати, до якого жалюгідного стану дійшов видавничо-мовний сегмент українського етнічного простору за радянської доби, І. Дзюба не без обурення пише: “Самодіяльне Наукове товариство ім. Шевченка в Галичині за кілька десятків років свого існування, без усякої матеріальної підтримки і при перешкодах з боку австрійської, а потім польської влад спромоглося видати стільки літератури з українознавства, з української історії, фольклору, статистики, документалістики тощо, що всім державним видавництвам УРСР при наших нинішніх умовах для цієї роботи знадобилося б, певно, кілька століть, не кажучи вже про науковий рівень виконання і добору матеріалів” [38, с. 112].


3. Культурно-мовний сегмент


Як свідчить сучасний український мовознавець Лариса Масенко, “війна Комуністичної партії СРСР з українською мовою у 1970-х роках відрізнялася від 1930-х лише тим, що провадилась не фронтально, "вичищаючи" від "буржуазних націоналістичних елементів" усі мовні стилі, а зосереджувалася на мові художньої літератури. Це закономірно, оскільки за сорок років, що минули від початку втручання комуністів у розвиток української мови, її діловий і науковий стилі вже було уніфіковано за російським зразком. Закономірно, отже, що царина художньої літератури стала головним об'єктом останнього наступу КПРС на українську мову. Стиль офіційної літературної критики цього періоду наблизився до лексикону сталінської доби, відрізняючись від новоязу 30-х років лише ширшим діапазоном звинувачень і деяким послабленням агресивності формулювань” (виділення та курсив автора. – Ред.) [34].

За даними, що їх подає український письменник Юрій Мушкетик, протягом 70-х – на початку 80-х років українську мову було витіснено з театрів. Із семи театрів юного глядача лише один Львівський театр був україномовний. З 50 театрів-студій, створених в Україні на початку 80-х років, тільки два були українськими. Російськомовними були і всі театри музкомедії в Україні [43, с. 32]. У період від 1959 р. до 1989 р. в УРСР діяло дві кіностудії – у Києві й Одесі, але “кіно, яке радянська влада ще з часів Леніна цілком слушно вважала найважливішим видом мистецтва через його вплив на масову аудиторію, – на думку сучасного українського мовознавця Лариси Масенко, – ніколи, за рідкісними винятками, україномовним не було” [34].

Таким чином, наведені факти (які є узагальненням численних статистичних матеріалів) дають можливість пересвідчитися у тому, що, зросійщуючи найважливіші українські міста (передусім столицю й обласні центри), етнічні росіяни, як пануюча етнічна меншина, мали можливість здійснювати (і таки здійснювали) вирішальний зросійщуючий вплив на функціонування всіх засадових сегментів українського етнічного простору. Наслідком було штучне перетворення української мови на другорядну, “провінційну”, “сільську”, а самих українців – на носіїв почуття етноментальної меншовартості.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст
  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки