Етноментальне як інтеріоризація соціальним природного
Попри різноманітність ментальностей, кожна з них має своїм підґрунтям етнічну ментальність з усіма її специфічними особливостями, позаяк не існує безетнічних духовних, соціально-культурних явищ. Що ж стосується відмінностей між різними етнічними ментальностями, то вони зумовлюються насамперед географічними й кліматичними умовами та особливостями виробничої діяльності. Причому етноси відрізняються не як для-себе-й-у-собі-сущі визначеності, а як передовсім такі людські угруповання, які по-різному увібрали в себе Дух оточуючого їх різного-таки єства, тобто тіла Природи. Цей Дух “випромінює” в етносі крізь його ментальність.
Дух етносу, або етноментальність, є результатом неусвідомлюваного опосередкування, вбирання в себе соціальним природного. Отже, етноментальне виникає як єство соціального, воно є формою вкорінення, засобом злиття соціального з тілом Природи.
Мабуть, найчуткіше вловлюють цю етноментальність художні натури, зокрема поети. Так, М. Гумільов, мандруючи на початку XX ст. Абіссінією (Ефіопією), заримував [12, с. 314]:
И, смотря на потоки у горных подножий,
На дубы и полдневных лучей торжество,
Европеец дивится, как странно похожи
Друг на друга народ и отчизна его.
Однак ця тотожність існує не тільки як те, що видне сторонньому зору. Етнопсихологічними дослідженнями встановлений такий дуже цікавий факт: достатньо етнізований індивід, навіть з далеко закинутої від своєї етнічної Батьківщини купки людей, свої уявлення про природу Батьківщини словесно описує через тваринний, рослинний світ та особливості місцевості саме етнічної Батьківщини, а не того краю, де він народився й виріс [13, с. 83-84; 14, с. 107]. Справді, можна вбачати фольклорну зумовленість таких уявлень, але водночас тут можна вбачати й стійкість єдності етнічного та природного, що колись давно виникла.
Втім відомо, що руйнування цієї єдності, зокрема внаслідок перебільшення припустимих меж “швидкості соціального життя” та психічних перевантажень, вже сьогодні дається взнаки (особливо в постіндустріальних країнах) зростанням стресових захворювань, депресій. На шкоду собі “цивілізована” частина людства ігнорує той факт, що, як зазначає Д. І кеда, “в кожного живого є його власний біоритм, відповідно до якого це живе проживає свій земний час. Відомо, що биття серця людини схоже на власний ритм нашої планети Земля – колиски життя... Ні політика, ні економіка, ні тим більш військові сили не здатні зараз, наказово змінити природну людську стихію, котра створилась разом з нашою планетою. Швидко вони можуть тільки її зруйнувати” (виділення автора. – Ред.) [З, с. 63]. Як крапля води віддзеркалює Сонце, так етноси втілюють в собі і ритм планети Земля, і стихію її живої Природи.
Етноментальність завжди уможливлювалася лише завдяки ставленню до Природи як до живого єства. І було б помилковим вважати, ніби, скажімо, для слов'ян таке ставлення було характерним тільки у дохристиянську, тобто язичницьку, добу Воно не вмирало ніколи. Адже не тільки як метафора сприймаються на сьогодні ліричні рядки російського поета XIX ст. Федора Тютчева [15, с. 173]:
Не то, что мните Вы, природа:
Не слепок, не бездушний лик –
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
До цього додамо, що кожний природний ареал “мовить” по- своєму, й етноси, які, мігруючи, опановували нові природні ареали, вельми відмінні від попередніх, вельми змінювалися й самі. Правомірно припустити, що якщо вони змінювали (певною мірою або докорінно) й мову, то суб'єктивний тиск міг бути лише приводом. Дійсними ж чинниками виявлялися “вимоги” нового природного ареалу. Саме останній “змушував” людей пройматися його ментальністю, говорити “його мовою”.
Етнічне розмаїття являє собою необхідний спосіб існування людства, й через це етнічні відмінності є не механічними, а органічними, бо без них неможливе злиття тіла Людства з тілом Природи. Фактично кожний етнос значною мірою є те, серед чого він є. А природні середовища етнічного існування вельми різноманітні. Отже, етноментальність виникла та існує завдяки розмаїттю самої Природи, й досвід кожного етносу щодо всебічного опанування “свого” природного ареалу є для людства безцінним. Так що, з одного боку, виборюючи своє етнічне розмаїття, людство виборює свою духовність як запоруку свого виживання взагалі. З іншого боку, постійно відтворюючи свою окремішну ментальність, кожний етнос виконує духовно-гомеостазисну функцію не тільки стосовно себе, а й стосовно цілого людства.
У зв'язку з цим потребує спеціальної оцінки підхід до факту етнічної багатоманітності людства з цивілізаційно-техноцентристських позицій. Мова про те, що відома схема “рід – плем'я – народність – нація”, як з часом стає дедалі ясніше, не може вже сприйматися як вираження етнокультурної поступовості, як основа для поділу етносів світу на “вищі” і “нижчі”. Той факт, що на нашій планеті водночас співіснують усі багатоманітні форми етнічних спільностей людей, має місце різнорідність етнокультурного простору, говорить радше про інше: про те, що кожна із цих спільностей у цьому просторі має самодостатній характер, тобто виражає свою особливу, ззовні (здебільшого – екологічно, геолого-кліматично, географічно тощо) породжувану необхідність. Вона, ця етнічна форма існування соціального, становить протягом тисячоліть вироблений людством засіб збереження екологічних умов свого замешкання, а отже, – засіб самозбереження. А відтак сьогоднішній цивілізації є чого навчатися в кожного з етносів світу.
Тому соціально-експансивне зруйнування зовнішніх умов етнічного буття (але аж ніяк не “об'єктивний хід історичного процесу”!) веде до вимирання й відповідних етносів. Достатньо звернутися до сумної долі малих народів колишньої радянської Півночі [16; 17].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етнічна ментальність“ на сторінці 1. Приємного читання.
