Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

Українська етносоціологія


1. Зміни у чисельності


Продовжуючи наш аналіз, маємо зазначити, що поряд із періодом 1926-1939 pp. не менш важливим у контексті збереження українцями мовної ознаки своєї етноментальності є період 1939–1959 pp. Справа в тім, що якщо на перший з них припадає передусім голодомор етнічних українців, то на інший – Друга світова війна.

До втрат титульного етносу у цей період мають бути зараховані жертви провокаційних акцій радянських так званих “партизанів” у 1941-1943 pp. (що спричиняли з боку німецьких окупантів акції-відповіді масового знищення етнічних українців-селян), а також жертви повоєнного сталінського терору проти етнічних українців; жертви так званої операції “Ві- сла”; жертви жорстокого придушення визвольних змагань УПА (що тривали із середини 40-х до середини 50-х років XX ст.); жертви чергового штучного голоду 1947 р., влаштованого сталінським режимом в Україні (під час якого загинуло понад 1 млн етнічних українців-селян).

Особливо жорстоким виявом процесу нещадного фізичного винищення етнічних українців, що його, починаючи з 1917 р., постійно здійснювала більшовицька Росія, була так звана “мобілізація звільнених громадян України” восени 1943 р. Маємо на увазі “чорносвитників”, або “чорнопіджачників”. Це – “умовна назва піхотних підрозділів Червоної армії, формованих із цивільного населення окупованих територій після “визволення”. їх кидали в бій непідготовленими, без належної амуніції, зброї та обмундирування. Набирали переважно із селян, які воювали у доморобних свитах, звідки й назва. ...Ставлення червоних до свого населення, особливо до новобранців, дивувало навіть німців, які називали їх ("чорносвитників". – О. Н.) Beutesoldaten ("трофейні солдати")” (курсив автора. – Ред.) [35, с. 48]. Дійсно, так поводитися могли тільки окупанти, які геть не мали підстав відчувати, що мають справу зі своїми, тобто зі спорідненим слов'янским населенням. Схоже було на те, що сталінські сатрапи у військовій формі розглядали понівечену німецькими фашистами Україну як ворожу територію, а етнічних українців – як ментально ворожий народ.

Досить вражаючими є відповідні свідчення одного з уцілілих “чорносвитників” – українського письменника Анатолія

Дімарова, який писав: “Коли село звільнили, всіх чоловіків від 16 до 60 років – всіх, аби була нога-рука (а чи сліпий-глухий, не важливо), – стали брати до війська. Нас "озброїли", – дали по півцеглини, і – "ідіте, іскупайтє віну кров'ю", бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, навпроти – якийсь комбінат, німці вибили в мурі бійниці. Сам мур висотою метрів три. Попробуй через нього перелізти та по кризі до нього добігти. Німці нас підпустили і вдарили кинджальним вогнем. Повернутися назад не можна було – там сиділи смершівці з націленими нам у спину кулеметами... Вибухнула міна, мене знову контузило, я впав... Хлопці казали, що із 500 душ лише 15 уціліли! А під Ізюмом 10 тис. таких беззбройних поклали! І так винищували чоловіків по всій Україні. Ніхто про це не пише. Я єдиний написав. Решту – мов заціпило” (виділення і курсив автора. – Ред.) [35, с. 48].

Звірства “визволителів” України сучасний український журналіст Владислав Гриневич у статті “Між молотом і ковадлом” кваліфікує так: “Від самого початку повернення Червоної армії в Україну радше правилом, аніж винятком із нього стала практика кидання в бій погано озброєних і непідготовлених до нього людей, що більше нагадувало акт жорсткої відплати тим, хто перебував під ворожою окупацією, ніж надання можливості українцям помститися своїм кривдникам – гітлерівцям.... Загалом в Україні було мобілізовано до Червоної армії від 2,7 до 3 млн осіб, тобто приблизно 10 % населення, а отже, була проведена загальна мобілізація. ... Усе це не останньою мірою вплинуло на те, що втрати серед українців часів "визволення" були непомірно більшими, ніж за гітлерівської експансії в 1941 р(виділення і курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 41].

Проте цього всього “визволителям” було замало. У 1944 р. розробляється злочинний сталінсько-беріївський план депортації українців з України, котрим передбачалося на 100 % “зачистити” її територію від автохтонного титульного етносу – українців. Відповідний керівний документ мав досить чітку назву, а саме (наводимо мовою оригіналу): Приказ № 0078/42 НКВД и Наркомата обороны СССР от 22 июня 1944 года “О выселении в отдельные края Союза ССР всех украинцев” [36]. Звертаємо увагу: ВСІХ УКРАЇНЦІВ. Однак виконати цей людиноненависницький план злочинний сталінський режим виявився не в змозі принаймні з двох причин. По-перше, навіть після майже трьох десятиліть фізичного винищування і депортацій більшовицькими, а також німецькими окупантами, етнічних українців в Україні залишалося набагато більше, ніж спроможні були їх вивезти транспортні засоби тодішнього СРСР. По-друге, на той час для реалізації планів депортації українців нездоланною перешкодою виявилися відчайдушні змагання за незалежність, що їх вела УПА проти військ НКВС.

В цілому, як зазначається у поширеному прес-службою Президента України зверненні у зв'язку з відзначенням 8 і 9 травня 2013 р. днів пам'яті та примирення, втрати України у Другій світовій війні склали понад 10 млн осіб [37]. Ці людські втрати складалися, зрозуміло, переважно з етнічних українців.

Оскільки протягом двадцяти років, тобто на відтинку між переписами 1939 та 1959 pp., витворилося “статистичне провалля”, в якому “приховувалися” багатомільйонні людські жертви, то неможливо достеменно встановити, якою була чисельність населення УРСР у 1941 р. (тобто на момент початку радянсько- німецької війни) та в 1945 р. (тобто на момент її закінчення). Але ми можемо умовно припустити, що станом на середину 1941 р. чисельність населення УРСР (а також чисельність її етнічних складових) не збільшилася і не зменшилася, тобто залишалася на рівні 1939 р.; це – 40,5 млн осіб (див. табл. 10.2). І якщо прийняти до розрахунку величину втрат населення внаслідок війни як таку, що дорівнює як мінімум 10 млн осіб [див. 37], то у 1945 р. населення УРСР могло орієнтовно складати 30,5 млн осіб (40,5 млн осіб мінус 10 млн осіб). З іншого боку, це може також означати, що протягом наступних 14-ти років (1945-1959) населення УРСР зросло від 30,5 млн осіб до 41,9 млн осіб (див. табл. 10.2), тобто – на 11,4 млн осіб.

При цьому, якщо відсоток етнічних українців у складі населення УРСР у 1945 р. прийняти за такий, яким він був у 1939 р. (тобто 70 %, до речі, це був мінімальний статистичний показник за всі роки радянського режиму), то їхня чисельність у 1945 р. мала б дорівнювати не менш як 21,35 млн осіб (70 % від 30,5 млн осіб). Однак з цього випливає, що протягом наступних 14 років (1945-1959), на які припали жертви і штучного голоду 1947 р., і визвольних змагань У ПА, а також масові переселення (передусім молоді) на цілинні казахстанські землі тощо, – протягом цих років, попри все, чисельність етнічних українців України збільшилася від вирахуваних нами 21,35 млн осіб у 1945 р. до 32,16 млн осіб у 1959 р. (див. табл. 10.2 на с. 340), тобто на 10,8 млн осіб. Це може означати, що процес масового винищування етнічних українців УРСР після 1945 р. суттєво уповільнився.

Разом із тим, як це зроблено на с. 339, маємо відзначити (див. табл. 10.2), що й протягом двадцятирічного відтинку 1939-1959 pp. загальна чисельність і частка у складі населення етнічних росіян в УРСР продовжувала стабільно збільшуватися, і від 4,9 млн осіб (або 12,08 %) у 1939 р. зросла до 7.1 млн осіб (або 16, 94 %) у 1959 р. Натомість як загальна чисельність, так і частка (%) у складі населення УРСР решти етнічних меншин різко (практично у три рази) зменшилася: від 7,5 млн осіб (або 18,5 %) у 1939 р. до 2,6 млн осіб (або 6,3 %) у 1959 р.


2. Зміни у виявах мовної складової


Не можна не помітити ту обставину, що між переписами 1939 та 1959 pp. (див. табл. 10.2) у виявленні мовної ознаки етнічної ментальності українців проглядаються деякі позитивні зміни. Так, протягом цих 20-ти років (скоріш за все – протягом другої половини з них; однак відповідні статистичні дані недосяжні) зросла як загальна чисельність етнічних українців (від 28.1 млн осіб, або 69,5 % у складі населення, до 32,2 млн осіб, або 76,8 % у складі населення), так і частка серед них тих, які вважали українську мову рідною (від 24,7 млн осіб, або 87,9 % етноукраїнського загалу, до 30,1 млн осіб, або 93,5 % етноукраїнського загалу). Відповідно, суттєво зменшилася серед етнічних українців УРСР частка тих, які не вважали рідною українську мову (від 3,4 млн осіб, або 12,1 % етноукраїнського загалу, до 2,1 млн осіб, або 6,5 % етноукраїнського загалу).

Ці відносні позитивні зміни у виявленні мовної ознаки етноментальності українців ми схильні пояснювати передусім хрущовською так званою “відлигою”, найважливішою ознакою якої, з точки зору розглядуваної нами проблеми, було, вважаємо, остаточне засудження і здолання практики брутального масового фізичного винищування етнічних українців.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”

  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)
  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки