Поняття “народ”

Українська етносоціологія

Поняття “народ”, у нашій концепції розкриття етнонаціональної проблематики, є важливою опосередковуючою ланкою на шляху від визначення етносу до визначення нації. Народ – це соціально-історична спільність людей, узята на будь-якому етапі етногенезу. Народ за своєю сутністю не є ні конгломератом етнічних спільнот, ні механічною сумою “чужих між собою” громадян [20, с. 219]. Наше бачення народу є наступним.

1. Народ певної країни складається на основі одного або кількох автохтонних етносів, а також, зазвичай, з багатьох етнодисперсних та етнокомпактних груп, що їх з'єднують спільність історичної долі, толерантне ставлення кожного з його суб'єктів до етнічних особливостей усіх інших сукупних суб'єктів, які утворюють це людське угруповання.

Поняття “народ” (і на цьому досить важливо наголосити) щільно корелюється із поняттям “країна”, у той час як поняття “населення” – із поняттям “територія”. Також відзначимо, що кожному народоутворюючому суб'єкту притаманний щонайменше білінгвізм (окрім, зрозуміло, великих компактних мас того з етносуб'єктів, який складає значно переважаючу більшість народу).

• 2. Водночас загальновідомо, що термін “народ” є полісемантичним і може бути синонімом:

  – а) корінного етносу певної країни;

  – б) розпорошеного по світу етносу (наприклад, “єврейський народ”, “вірменський народ” тощо);

  – в) усього населення певної країни або держави;

  – г) людських мас, що соціально відокремлені від пануючих або правлячих верств та груп суспільства та ін.

Втім розглянемо деякі з цих можливих застосувань терміна “народ” докладніше.

По-перше, треба визнати, що, говорячи про народ тієї чи тієї країни або держави, зазвичай мають на увазі не моно-, а поліетнічне утворення. Отже, абсолютно “чистих” в етнічному сенсі народів не існує. І ми, хай і неусвідомлено, маємо на увазі не моноетнічне утворення, коли говоримо, зокрема, “народ України” або “український народ”.

Разом з тим, не потребує спеціальних доказів той факт, що більшість народів, принаймні Європи, має своє етнічне ядро – титульний етнос. Тобто той, який дає назву країні, народу, а коли у народу є державність – то й державі. (Тому, до речі, науково некоректним є вживання понять “титульний народ” або “титульна нація”.) Саме титульний етнос очолює рух всього народу за державність, самостійність, незалежність. Набуття народом державності перетворює представників усіх його етнічних спільнот на громадян, уможливлює процес їхньої державної (а далі – й національної) ідентифікації.

Важливим у цьому зв'язку є питання про назву народу. У Старому Світі ця назва зазвичай походить від самоназви титульного етносу (Албанія, Білорусь, Данія, Угорщина, Україна, Фінляндія тощо), але не завжди. Так, не існує етнічних швейцарців або бельгійців. Щодо Нового Світу, то тут назви народів уже завжди не мають ніяких етнічних коренів або джерел. Немає етнічних канадців, американців, панамців, болівійців, аргентинців тощо.

Повертаючись до українського сьогодення, не можемо обминути увагою практики звуження поняття “народ” до ототожнення його з поняттям “етнос” [21, с. 26, 27], хоч би йшлося й про титульний етнос. Тому в нас й виникає питання: “Чи правомірно (припустимо) підводити під поняття “український народ” всю масу людей, які не є етнічними українцями, але проживають на теренах України?” Якщо неприпустимо, то що ж тоді являє собою ця маса, – тільки населення? А з кого ж тоді складається український народ? Якщо ж, навпаки, – всі етнічні групи (включно й етнічні українці) є народами, то тоді маємо справу із своєрідною “багатонародністю” в Україні, тобто водночас, з одного боку, – із, так би мовити, “державо-народом” (деякі вчені, наприклад, потрактовують етнічних українців в Україні як етнонацію [10, с. 36-47]), з іншого боку – з “народами-етносами”.

Підхід має бути один: в Україні слід бачити лише один народ (як сукупну єдність всіх етнічних спільнот) і мати на меті формування лише однієї нації – політичної. Принагідно треба зазначити, що, з огляду на безальтернативність завдання сформувати єдину політичну націю, та на наявність в Україні таких етносів-автохтонів як, скажімо, кримські татари, доцільніше та й коректніше, толерантніше вживати не поняття “кримськотатарський народ”, а поняття “кримськотатарський етнос”.

По-друге, маємо зазначити, що на сьогодні вже не може сприйматися як беззаперечне твердження, що абсолютно все населення певної країни (як і держави) є народом. Нинішні інтенсивні імміграційні процеси особливо загострюють відповідну проблему. У цьому контексті ненатуралізовані (новітні) іммігранти держав як Західної, так і Центральної Європи не розглядаються цими державами як частки відповідних народів [22]. Отже, хоча для бажаного вирішення означеної проблеми і вводиться інститут натуралізації, однак, гадаємо, навряд чи його застосування здатне перетворити певного іммігранта на справжнього представника народу-реципієнта вже у першому поколінні.

Отже, в етносоціології у науковий обіг найдоцільніше вводити поняття “народ” (з точки зору його об'ємності), маючи на увазі “всі етноси-автохтони, традиційні діаспорні спільноти та натуралізованих новітніх етнофорів-іммігрантів країни”.

Нарешті, по-третє, не потребує дебатування та теза, що поняття “народ” у розумінні керованої, залежної, підлеглої частки населення бути застосовуваним в етносоціології не може.

Таким чином, вважаємо за можливе таке визначення: народ (від укр. рід, родина, народити) – це соціально-історична, органічна, певною мірою споріднена спільність людей, яка населяє територію певної країни і ідентифікує себе передусім із цією країною. При цьому на народ перетворюється та зазвичай етнічно гетерогенна людність країни, представників якої об'єднують спільність історичної долі, економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, може й релігійні потреби та інтереси, загальна мова міжетнічного спілкування і погляди на майбутнє.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття “народ”“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Україна: Етнічний ренесанс. – Ідея жертовності. – Права людини

  • “Етнічний ренесанс” по-українськи: міграційний ракурс

  • Україна еміграційна

  • Україна імміграційна

  • Україна етнічна: ренесанс чи декаданс?

  • Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

  • Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання

  • Зв'язок етнічної соціології з іншими науками

  • Етнічна соціологія як навчальна дисципліна

  • Специфіка

  • Мета та основні завдання

  • Висновки

  • Раціональний зміст етнічного й національного

  • Національна свідомість

  • Феномен етнонаціональної свідомості

  • Лекція 3. Теоретичний рівень етнонаціональної свідомості

  • Етнос: погляди на природу та визначення поняття

  • Об'єктивістський погляд

  • Етногенеза

  • Розмивання етнічної специфіки та маргіналізація

  • Раси людини

  • Поняття “народ”
  • Феномен нації та визначення її поняття

  • Критика конструктивізму, або: нація – міф чи реальність?

  • Визначення поняття “нація”

  • Націєгенеза та етногенеза

  • Висновки

  • “Національний” – це “етнічний” чи “державний”?

  • Національність” – це етнічна чи державна належність?

  • Лекція 4. Практично-ціннісний рівень етнонаціональної свідомості

  • Загальнолюдська цінність етнічного

  • Багатоявленість єдиної сутності

  • Виважено оцінюючи етнічне

  • Зберігаючи етнічне

  • Етнічне як спільнотно-суспільна цінність (у контексті етнічного ренесансу)

  • Індустріалізація та ідея безетнічності

  • Радянські теорії і практики знищення етнічного

  • Етнічне як індивідуально-особистісна цінність

  • Сімейне виховання як основа етнізації

  • Політична нація як цінність українського народу

  • Лекція 5. Етнонаціональна самосвідомість

  • Феномен і поняття самосвідомості

  • Психологічний аспект самосвідомості

  • Регулятивно-дійова функція самосвідомості

  • Етнічна самосвідомість

  • Суб'єкти етнічної самосвідомості

  • Загальний погляд на історичну еволюцію самосвідомості етнофора

  • Об'єктивні детермінанти гіпертрофованості етнічної самосвідомості

  • Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості

  • Усвідомлене почуття етнічної Батьківщини

  • Соціальні почуття краю осілості та “країни дитинства”

  • Почуття політично-національної Вітчизни-України

  • Висновки

  • Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

  • “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації

  • Національна самоідентифікація

  • Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної

  • Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

  • Юрген Габермас: національна ідентичність

  • Етнічна опосередкованість національної ідентичності

  • Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах

  • Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності

  • Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей

  • “Постнаціональна” ідентичність

  • Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?

  • Імміграція як перспектива перетворення “етноядерної” національної ідентичності на мультикультурну

  • Висновки

  • Ірраціональні засади етнічного й національного

  • Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

  • Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття

  • Пошуки представниками школи “Анналів”

  • Етнічна ментальність

  • Феномен етнонаціональної ментальності

  • Висновки

  • Лекція 8. Етнічне й національне як колективне підсвідоме

  • Колективне несвідоме, архетип і душа в аналітичній психології Юнга

  • Феномен колективного підсвідомого: сучасне прочитання К. Юнга

  • Первісно-інстинктивні архетипи Юнга

  • Архетип “Здоланого душевного мороку”

  • Архетип “Психічно цілісної людини” первісних соціумів

  • Етнічні архетипи

  • Формування, функціонування, значення та зміст етнічних архетипів

  • Національно-суспільне підсвідоме

  • Висновки

  • Ментально-архетипний зміст етнічного

  • Лекція 9. Історичні механізми самозбереження та усталені ознаки функціонування української ментальності

  • Історичні механізми ментального самозбереження українства

  • Інтелігентність (духовний аристократизм) як компенсаторно-зберігальна ментальна ознака українства

  • Оборона православ'я – етнорелігійний засіб ментального самозбереження українства

  • Хмельниччина як чинник остаточного перетворення українства з етнографічної маси на ментально піднесену етнічну цілісність

  • “Здворянщення” козацької старшини, духовний занепад та друге ментальне відродження українства

  • Психологічно-соціальні ознаки української ментальності

  • Демократизм

  • Індивідуалізм як визначальна двоїста ознака української ментальності

  • Роз'єднаність українства як ментальна похідна надмірності індивідуалізму

  • Селянськість як псевдоментальна ознака українства

  • Висновки

  • Лекція 10. Етнічна мова як засадова ознака функціонування української ментальності: основні змісто-вияви

  • Вступ: основні змісто-вияви мовноїознаки етноментальності українців

  • Санскрит – праукраїнська мова

  • Сучасна українська мова і санскрит

  • Трипільсько-санскритські засади унікальності мовної ознаки етноментальності сучасних українців

  • 1917-1953 pp.: Підпресинговий змісто-вияв, або мовна складова української етноментальності у лещатах брутальної політики масового фізичного винищування

  • Динаміка змін у чисельності етнічних українців і етнічних меншин та зміни у виявах мовної складової української етноментальності (за наявними статистичними даними 1939-1959 pp.)

  • Загальні етномовно-ментальні наслідки змін у чисельності етнічних українців і росіян (за наявними статистичними даними 1926-1959 pp.)

  • 1953-1991 pp.: “Гуманний” змісто-вияв, або руйнування мовної складової української етноментальності шляхом російщення

  • Російщення територіального сегмента українського етнічного простору протягом 1959-1989 pp. як засадова умова здійснення всіх інших напрямів російщення

  • Російщення освітянсько-мовного, видавничо-мовного та культурно-мовного сегментів українського етнічного простору на відтинку 1959-1989 pp.: роль міст

  • Російщення української етнічної писемності, або лінгвоцид

  • Російщення мовної складової ментальності етнічних українців у спосіб “двомовних” та “рідномовних” маніпулювань їхньою свідомістю

  • 1991-2015 pp.: Функціонування етномовної складової української ментальності за умов новітньої української державності

  • Зміни у теоретичному розумінні та у практичних виявах мовної складової української етноментальності на відтинку 2001-2015 pp.

  • Висновки

  • Лекція 11. Українство як носій колективного підсвідомого

  • Українська Козацькість: від етноментального до етносимволічного виміру

  • Особливі місце, функції та роль козаччини у формуванні Козацькості як визначальної етноментальної риси українства

  • Перетворення Козацькості з дієво-визначальної етноментальної ознаки на колективний підсвідомий образ-символ українства

  • “Власна Держава” – омріяний образ-символ українства

  • Смисло-зміст “Соборна Держава”

  • Смисло-змістовна для-себе-інтенція “Очікування (жадання) Здатного Політичного Лідера”

  • Смисло-зміст “Сучасна Козацька Держава”

  • Легендарний образ-символ “Трипільсько-Санскритська Праукраїна”

  • Відцентрові міграції з Трипілля як концептуальна засада пояснення появи індоєвропейськомовних етносів

  • Основні напрями формування у колективній підсвідомості сучасних українців фальшивих образів-символів їхнього історичного минулого

  • Фальшувальний проект “Чужомовні прийшлі етноси на теренах України” (кімерійці, скіфи, сармати, “германські готи” та “тюркомовні гуни”). Вплив на підсвідомість

  • Фальшувальний проект “Українці – прийшлий етнос” versus образ-символ “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”

  • Висновки