Поняття “народ”, у нашій концепції розкриття етнонаціональної проблематики, є важливою опосередковуючою ланкою на шляху від визначення етносу до визначення нації. Народ – це соціально-історична спільність людей, узята на будь-якому етапі етногенезу. Народ за своєю сутністю не є ні конгломератом етнічних спільнот, ні механічною сумою “чужих між собою” громадян [20, с. 219]. Наше бачення народу є наступним.
1. Народ певної країни складається на основі одного або кількох автохтонних етносів, а також, зазвичай, з багатьох етнодисперсних та етнокомпактних груп, що їх з'єднують спільність історичної долі, толерантне ставлення кожного з його суб'єктів до етнічних особливостей усіх інших сукупних суб'єктів, які утворюють це людське угруповання.
Поняття “народ” (і на цьому досить важливо наголосити) щільно корелюється із поняттям “країна”, у той час як поняття “населення” – із поняттям “територія”. Також відзначимо, що кожному народоутворюючому суб'єкту притаманний щонайменше білінгвізм (окрім, зрозуміло, великих компактних мас того з етносуб'єктів, який складає значно переважаючу більшість народу).
• 2. Водночас загальновідомо, що термін “народ” є полісемантичним і може бути синонімом:
– а) корінного етносу певної країни;
– б) розпорошеного по світу етносу (наприклад, “єврейський народ”, “вірменський народ” тощо);
– в) усього населення певної країни або держави;
– г) людських мас, що соціально відокремлені від пануючих або правлячих верств та груп суспільства та ін.
Втім розглянемо деякі з цих можливих застосувань терміна “народ” докладніше.
По-перше, треба визнати, що, говорячи про народ тієї чи тієї країни або держави, зазвичай мають на увазі не моно-, а поліетнічне утворення. Отже, абсолютно “чистих” в етнічному сенсі народів не існує. І ми, хай і неусвідомлено, маємо на увазі не моноетнічне утворення, коли говоримо, зокрема, “народ України” або “український народ”.
Разом з тим, не потребує спеціальних доказів той факт, що більшість народів, принаймні Європи, має своє етнічне ядро – титульний етнос. Тобто той, який дає назву країні, народу, а коли у народу є державність – то й державі. (Тому, до речі, науково некоректним є вживання понять “титульний народ” або “титульна нація”.) Саме титульний етнос очолює рух всього народу за державність, самостійність, незалежність. Набуття народом державності перетворює представників усіх його етнічних спільнот на громадян, уможливлює процес їхньої державної (а далі – й національної) ідентифікації.
Важливим у цьому зв'язку є питання про назву народу. У Старому Світі ця назва зазвичай походить від самоназви титульного етносу (Албанія, Білорусь, Данія, Угорщина, Україна, Фінляндія тощо), але не завжди. Так, не існує етнічних швейцарців або бельгійців. Щодо Нового Світу, то тут назви народів уже завжди не мають ніяких етнічних коренів або джерел. Немає етнічних канадців, американців, панамців, болівійців, аргентинців тощо.
Повертаючись до українського сьогодення, не можемо обминути увагою практики звуження поняття “народ” до ототожнення його з поняттям “етнос” [21, с. 26, 27], хоч би йшлося й про титульний етнос. Тому в нас й виникає питання: “Чи правомірно (припустимо) підводити під поняття “український народ” всю масу людей, які не є етнічними українцями, але проживають на теренах України?” Якщо неприпустимо, то що ж тоді являє собою ця маса, – тільки населення? А з кого ж тоді складається український народ? Якщо ж, навпаки, – всі етнічні групи (включно й етнічні українці) є народами, то тоді маємо справу із своєрідною “багатонародністю” в Україні, тобто водночас, з одного боку, – із, так би мовити, “державо-народом” (деякі вчені, наприклад, потрактовують етнічних українців в Україні як етнонацію [10, с. 36-47]), з іншого боку – з “народами-етносами”.
Підхід має бути один: в Україні слід бачити лише один народ (як сукупну єдність всіх етнічних спільнот) і мати на меті формування лише однієї нації – політичної. Принагідно треба зазначити, що, з огляду на безальтернативність завдання сформувати єдину політичну націю, та на наявність в Україні таких етносів-автохтонів як, скажімо, кримські татари, доцільніше та й коректніше, толерантніше вживати не поняття “кримськотатарський народ”, а поняття “кримськотатарський етнос”.
По-друге, маємо зазначити, що на сьогодні вже не може сприйматися як беззаперечне твердження, що абсолютно все населення певної країни (як і держави) є народом. Нинішні інтенсивні імміграційні процеси особливо загострюють відповідну проблему. У цьому контексті ненатуралізовані (новітні) іммігранти держав як Західної, так і Центральної Європи не розглядаються цими державами як частки відповідних народів [22]. Отже, хоча для бажаного вирішення означеної проблеми і вводиться інститут натуралізації, однак, гадаємо, навряд чи його застосування здатне перетворити певного іммігранта на справжнього представника народу-реципієнта вже у першому поколінні.
Отже, в етносоціології у науковий обіг найдоцільніше вводити поняття “народ” (з точки зору його об'ємності), маючи на увазі “всі етноси-автохтони, традиційні діаспорні спільноти та натуралізованих новітніх етнофорів-іммігрантів країни”.
Нарешті, по-третє, не потребує дебатування та теза, що поняття “народ” у розумінні керованої, залежної, підлеглої частки населення бути застосовуваним в етносоціології не може.
Таким чином, вважаємо за можливе таке визначення: народ (від укр. рід, родина, народити) – це соціально-історична, органічна, певною мірою споріднена спільність людей, яка населяє територію певної країни і ідентифікує себе передусім із цією країною. При цьому на народ перетворюється та зазвичай етнічно гетерогенна людність країни, представників якої об'єднують спільність історичної долі, економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, може й релігійні потреби та інтереси, загальна мова міжетнічного спілкування і погляди на майбутнє.
Феномен нації та визначення її поняття
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська етносоціологія» автора Нельга О. В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття “народ”“ на сторінці 1. Приємного читання.
